1 березня 1991 р. воєнізований загін за підтримки озброєних сербських мешканців Пакраца в Східній Хорватії оголосив про взяття під контроль регіону «з метою забезпечення захисту сербського народу». Про сценарій, подібний до того, за яким Росія веде війну в Україні, написав на польському порталі tvn24.pl Адам Соболевський.  

Пролог. Як пропаганда призвела до війни
Із початком 1989 р. і неминучим крахом радянської системи в Європі, зокрема на Балканах, розпочалася боротьба за незалежність. Нарешті, в травні 1990 р. на регіональних виборах у федеративній Хорватії з великою перевагою перемогла Хорватська демократична співдружність (ХДС). Соціалісти, підпорядковані Белграду, зазнали тяжкої поразки. Президентом обрано лідера ХДС Франьо Туджмана.

У відповідь на поразку на виборах хорватських соціалістів Белград наказав військам Югославської народної армії (ЮНА) роззброїти загони хорватської Територіальної оборони та захопити їхні склади зброї, а в серпні був посередником у підготовці до створення Сербської Автономної Області Країна (пізніше Республіка Сербська Країна) на територіях, що згідно з конституцією Югославської федерації належали до Хорватії.

Хорвати не могли протистояти цим діям, тому що не мали власної армії. На території Країни й на хорватсько-сербському пограниччі у Славонії та Воєводині все частіше доходило до зіткнень за участю представників обох національностей.

Туджман наказав тоді збільшити загони поліції. Їх чисельність була подвоєна до 20 тис. Серед них були й підрозділи спецназу, підпорядковані МВС. У них служили 3 тис. поліцейських, які впродовж найближчих чотирьох років, аж до 1995 р., були учасниками війни на всіх фронтах, втративши в цілому в боротьбі «всього» 179 осіб. Це вони отримали наказ «очистити» Пакрац від сербських воєнізованих формувань.

Важливе місто для сербів
Пакрац у Східній Хорватії був надзвичайно важливим для сербів. Тільки завоювання цього містечка та прилеглих сіл могло виправдати зусилля, докладені до створення в цьому регіоні Югославії так званої Великої Сербії.

Більше 46 % мешканців Пакраца були сербами, 35 % – хорватами. Доктрина, проголошена у Белграді, говорила, що землі, де серби становлять більшість, є сербськими. Белград міг би втрутитися лише тоді, коли місцеве сербське населення попросило би про це.

Пакрац був також важливим тому, що там мала бути створена місцева сербська адміністрація, котра б пізніше контролювала весь регіон. Упродовж принаймні кількох тижнів, майже з початку 1991 р., на будівлях і вулицях панувала «великосербська» іконографія, яка оспівувала, головним чином, боротьбу комуністичних підрозділів так званих четників, що боролися проти хорватських пронацистських усташів під час Другої світової війни.

Самопроголошений регіон і захоплення міста
22 лютого 1991 р. тодішній мер, серб за національністю, використовуючи підтримку більшості в місцевій раді, вирішив включити Пакрац до Сербської Автономної Області Країна та підпорядкувати сербам, резиденція яких знаходилася в Кніні – неформальній «столиці».

28 лютого хорватський суд визнав самопроголошену декларацію незаконною й наказав усунути чиновників із посад.

На світанку 1 березня серби з Пакраца, після попередніх домовленостей із воєнізованими формуваннями, які повинні були увійти в місто, оголосили про «мобілізацію жителів». Керівник поліції, серб за національністю, увійшов до відділку й роздав зброю та боєприпаси сербським поліцейським, щоб вони поширили їх серед сербського населення в Пакраці та регіоні. У той же час почалося переслідування 16 поліцейських, які не з’явилися на роботі. До кінця дня їх усіх знайшли (всі вони були хорватами) і роззброїли. Все це відбувалося під контролем місцевих діячів Соціалістичної партії Сербії.

Протягом декількох годин у Пакраці та навколишніх селах відділки зайняли кількасот людей, які прибули до регіону або жили в ньому. Серби оголосили про захоплення влади. У цей час відбувалося залякування хорватських посадовців, закритих під домашнім арештом.

Хорватські спецпризначенці на місці
Із будівель зникли хорватські прапори, їх замінено сербськими. З розташованого за декілька десятків кілометрів Бловару цього ж дня в напрямку Пакраца вирушила колона з 10 танків югославської армії, яка підпорядковувалася Белграду. Її завданням було взяти під контроль весь регіон.

У цей час у Загребі до вильоту готувалася група з 200 поліцейських із загонів спецпризначення. Вони отримали наказ відбити Пакрац. Міліціонери із спецпідрозділу «Омега», які тренувалися протягом багатьох місяців, з’явилися за кілька кілометрів від місцевості. За допомогою місцевого хорватського населення, з якого вибрали кілька провідників і групу осіб, на основі яких наспіх сформували «загін», оснащений власною зброєю, вирушили в напрямку Пакраца.

O 4:30 ранку 2 березня 200 поліцейських увійшли в місто. Серби, переконані в тому, що контролюють його, не оточили поліцейського відділку. Хорвати одразу його зайняли. Вони ввійшли до місцевих інституцій і почали переслідувати сербів. Сербські танки, які стояли на околиці Пакраца, були занадто далеко. Наказу від безпосереднього командування розпочати боротьбу вони не отримали. Частина сербського населення та члени воєнізованих формувань, які не очікували такого розвитку подій, втекли до двох дещо віддалених від центру Пакраца районів і сховалися там.

2 березня ЗМІ в Белграді повідомили про «напад» хорватських сил на Пакрац і стрілянину по сербських жителях містечка й навколишніх сіл. Говорили про загиблих і поранених, хоча хорвати взяли Пакрац без єдиного пострілу. Стрілянину розпочали серби, в результаті чого будо поранено трьох міліціонерів із спецпідрозділу «Омега».

Перемога хорватів «фашистськими методами»
Хорвати очікували на швидку контратаку з боку сербів. До міста протягом дня прибуло ще два автобуси поліцейських. Відразу після того, як вони вийшли з них, транспортні засоби було обстріляно. Через якийсь час хорвати зрозуміли, що серби розпочали обстріл із навколишніх пагорбів. Це означало, що вони мають важкі кулемети, яких у поліції в регіоні, звичайно, не було.

Населенню наказали замкнутися у своїх будинках. Із цього часу протягом всього вечора й ночі в Пакраці тривала перестрілка. Третій день сутичок був останнім. Серби змушені були втікати. Після тривалих боїв вони заховалися в лісах. Щоправда, екіпажі десяти танків ЮНА могли щомиті увійти в місто й почати бій, але, з огляду на те, що всю територію оточили хорвати, сербське керівництво Країни вирішило відступити.

Матч на стадіоні: ляпас для Белграда
У цей день у Пакрац прибули провідні хорватські політики та, щоб показати перемогу над «сербськими агресорами», організували ввечері футбольний матч на місцевому стадіоні. Жителі міста, які підтримували хорватську владу, прийшли на стадіон і святкували. Матч повинен був стати ляпасом для Белграда.

Під час триденних зіткнень у Пакраці та околицях було поранено четверо хорватських поліцейських. Жертв із сербської сторони не було. Однак заарештували понад 200 осіб. Із 32 поліцейських, які виступили на сербському боці, 17 пізніше було поновлено на службі.

Політики й військові в Белграді використали Пакрац у своїй пропагандистській війні. Протягом багатьох днів у засобах масової інформації, контрольованих зі столиці Сербії, йшлося про 40 убитих сербів та «агресію» щодо сербської меншини, яка не повинна залишитися без відповіді. Лідер Соціалістичної партії Сербії та майбутній президент Югославії Слободан Мілошевич в офіційному виступі для ЗМІ засудив «жорстокий напад хорватського уряду на жителів Пакраца, який був здійснений із використанням фашистських методів».

Спіраль насильства після зіткнень у Пакраці набрала обертів. Прикордонні інциденти відбувалися безперервно. Взаємна ворожнеча між представниками обох національностей в етнічно змішаних районах віщувала найгірше.

У травні в Хорватії було проведено референдум про від’єднання від Югославії. «За» проголосували 94 % громадян цього федеративного регіону. Хорватія проголосила незалежність 25 червня 1991 р. Результат не міг бути іншим. Війна вже тоді тривала на багатьох фронтах.

За матеріалами: Адам Соболевський/gak/tvn24.pl
Фото: TVN24/UVSJP