Перший день Нового року нині, майже в усіх християнських країнах, святкується першого січня. Традиція така ж давня, як і звичай надсилати новорічні привітання і робити дарунки. Колись, як свідчать історичні джерела, це були фрукти (чи не звідти звичай прикрашати новорічну ялинку дрібними червоними яблучками і горіхами?); пізніше – і багатші дари, які, з плином часу, ставали обов'язковими. Римські імператори, наприклад, вимагали подарунків від усіх жителів Риму.

Вперше Новий рік у Росії, саме 1-го січня, відсвяткували згідно указу Петра І у 1700 році. Того дня цар звелів прикрасити будинки сосновими, ялинковими і ялівцевими гілками, усі повинні були радісно вітати один одного зі святом (спочатку за указом, далі – увійшло у звичку). Першу новорічну службу здійснив місцеблюститель патріаршого престолу Стефан Яворський (до речі, родом із Яворова на Львівщині, - авт.). Із виникненням телебачення, нас щороку, рівно опівночі, вітають перші особи держави.

Вітаємо рідних, друзів, знайомих, одне одного і ми. Серед обов'язкових атрибутів свята вже давно вважаються поштові листівки.

Перші новорічні «поштівки» з'явилися на початку минулого століття, сюжет тоді був радше різдвяним, аніж суто новорічним. Під час недовгого українського Відродження 1918 року вийшло кільканадцять різдвяно-новорічних листівок із українською тематикою. Це були мистецькі твори української графіки, їхніми авторами виступили Ярослав Пстрак, Олена Кульчицька, Гнат Количняк. Під серійною назвою “З Різдвом святим – будьмо здорові!” вони побачили світ у видавництві “Русалка” (Польща).

Пізніше в українських листівках різдвяний сюжет (за “непотрібністю”, щоб “не труїти народ опієм релігії”) зникає, лишається новорічний. Водночас на листівках з'являється загальнодержавна пропагандистська символіка: портрет Леніна на стіні над новорічним деревцем, яке прикрашено червоними прапорцями, п'ятикутна зірка на Кремлі і на ялинці. Не важливо, що у реальному житті діти ніколи не їздили із гори на саночках, тримаючи червоні прапорці у руках, що ялинку все ж не прикрашали надміром червоних прапорів і зірок.

Естетичну прогалину частково заповнювали імпортні поштові картки, які надходили до окремих сімей із Польщі, Чехословаччини, Німеччини, Канади, Америки та, звичайно, саморобні фотолистівки. Підфарбовані, солоденько-ідилічні, вони, певна річ, були далекими від мистецьких шедеврів, але їхня символіка була більше прийнятною і зрозумілою для серця, розуму.

Підписи “З Новим роком!” на листівках з'являються після “хрущовської відлиги” і вже не зникають з них. Нинішнє розмаїття поштових листівок на новорічно-різдвяну тематику милує око і здатне задовольнити найвибагливішого любителя філокартії.

Наталія ПУШКАР