Пожовклий аркуш гербового паперу, підшитий, складений удвоє. З вільної сторінки хижо виглядає водяний знак двоголового орла. Зворотня сторона зайнята зверненням до всеросійського государя-імператора поміщиків села Борохів – Валерія Миколайовича і Юзефіни, Францевої доньки, Перетяткевичів. Подружжя просить підтвердити фінансову благонадійність їх маєтку.

Власники Борохова – це одна з давніх родин Перетяткевичів на Волині. Їх предок, Кшиштоф Перетяткевич, був у першій половині XVI століття комендантом Луцького замку і, свого часу, представляв польську сторону на переговорах із гетьманом Іваном Виговським при підписанні Гадяцьких угод.

У подружжя Юзефіни і Валерія Перетяткевичів було троє синів: Аурелій-Адам, Станіслав та Еразм-Олександр. Саме вони та декотрі з їхніх дітей стали постійними мешканцями Луцька, а згодом були поховані на католицькому кладовищі. Маєток у Борохові згідно заповіту перейшов до старшого з братів Аурелія-Адама. У 1890-их роках він осліп і разом із родиною переїхав до Луцька. Маєток передав молодшому брату Станіславу, а сам жив на пенсію. Мешкав з родиною спочатку на Кафедральній вулиці, а згодом – на Ягеллонській (нині – вулиця Лесі Українки). В Аурелія-Адама і його дружини Ядвіги було шестеро дітей: чотири доньки та двоє синів. Лише дві доньки (Марія і Гелена) не «розлетілися», як інші, по світах, а залишилися лучанками і працювали у державній гімназії імені Тадеуша Костюшка.

У Державному архіві Волинської області зберігається особова справа Марії Перетяткевичівни, а також декілька інших документів, що пов’язані із нею. Вона народилася у 1883 році. Першу освіту здобула у монастирській школі. Потім була Житомирська гімназія, у якій навчалися чи не усі Перетяткевичі, і філологічний відділ Вищих жіночих курсів у Києві. Завершилася освіта спеціальним іспитом із французької мови. Свою вчительську кар’єру розпочала у жіночій Житомирській гімназії імені Юліуша Словацького, а з 1919 року, разом із сестрою, вчителькою німецької мови, працює у Луцькій державній гімназії. Одночасно, як кращий вчитель французької мови, була інспектором при воєводському кураторії освіти. Учні гімназії вчительку французької мови любили, не дивлячись на її суворість і вимогливість, а між собою, за її романтичний характер, називали Телеменою. Особисте життя Марії Перетяткевич – любов до єврейського студента – лягло в основу книги Гелени Богушевської „Чекаємо на життя”.

Другий власник Борохова у Луцьку не проживав, проте його син Ян не тільки мешкав у місті постійно, але й обіймав ряд високих посад у різних державних і громадських організаціях. Ян Станіславович Перетяткевич був суддею примирення, включений у список виборців міської думи, а в 1919 році, з родичем Еразмом Валер’яновичем, був запрошений на урочисте засідання польського магістрату, на якому зачитувався Указ керівника держави Юзефа Пілсудського про включення Волині до складу Польської Республіки. У міжвоєнний час Ян Перетяткевич був віце-старостою Луцька, членом об’єднання землевласників Волині та членом дирекції їхнього банку.

Не менш значним громадським діячем був наймолодший з братів – Еразм-Олександр. Із батьківського маєтку йому дістався фільварок Затишшя. Після закінчення Житомирської гімназії він постійно проживав у Луцьку, де йому належало декілька будинків. Спочатку Еразм Перетяткевич мешкав на Кафедральній вулиці, а в 1895 році на публічних торгах придбав двоповерховий будинок на Ринковому майдані. У 1913 році він купив у Божени Суліменко її заборговану садибу із землею та будівлями на Фельдшерівці (між вулицями Словацького та Унії Любельської, нині —  вулиць Словацького та Шевченка). Оскільки земельна ділянка виявилася горбистою, то житловий будинок був на сутеренах (з напівпідвальними кімнатами). На широкому подвір’ї були стайня, возовня й інші господарські споруди.

Як власник значного маєтку Еразм-Олександр був обраний головою союзу землевласників Луцького повіту, входив до складу Луцької міської думи, очолював деякі її комітети.

Після виникнення у 1918 році «Польської шкільної мацєжі» входив до її складу. З 1919 року був лавним (засідателем) магістрату. Постійний учасник усіх урочистих засідань магістрату. Помер Еразм Перетяткевич у 1934 році, похований, як і інші Перетяткевичі, на старій частині римо-католицького кладовища (нині там знаходиться Меморіал Пам’яті).

Серед членів іншої гілки цієї великої родини, пов’язаних із Луцьком, варто ще згадати Адама Перетяткевича – автора книги про Луцьку державну гімназію. Він закінчив цю гімназію, а в 1937 році, з нагоди потрійної річниці Юзефа Ігнація Крашевського (народження, смерть і перебування на Волині) був учасником ритуалу святкового найменування вулиці його іменем.

Це лише окремі сліди у побутовій біографії міста, які залишив розлогий рід Перетяткевичів, і про які свідчать архівні документи.

Вальдемар ПЯСЕЦЬКИЙ, краєзнавець