22 січня 1919 року в Києві на Софіївському майдані було проголошено об'єднання двох тодішніх держав УНР та ЗУНР в єдину соборну Українську державу, що постала на уламках Російської і Австро-Угорської імперій.
Наступного дня було оголошено відповідні постанови Трудового конґресу. Відтоді ЗУНР починає називатися Західною областю УНР (ЗОУНР). Щоправда через воєнний час практичне об'єднання обох державних організмів відкладалося на майбутнє. Цю проблему остаточно повинні були вирішити Всеукраїнські Установчі збори.
Хоч спроба возз'єднання двох українських держав фактично залишилася декларативною, а керівні органи УНР і ЗУНР продовжували діяти дискреційно, лише іноді демонструючи єдину позицію у зовнішній політиці, все ж це не тривале об’єднання виявилося важливим сигналом для консолідації українців, свідченням їх динамічної самоідентифікації, становлення єдиної державної нації.
«Акт Злуки», який опирався на споконвічну мрію українського народу про соборну національну і незалежну державу, став могутнім виявом волі українців до етнічної й територіальної консолідації. У значній мірі, також сприяв і подоланню рудиментів федералізму в ментальності національної політичної еліти.
Офіційно День соборності відзначається в Україні з 1999 року
Прикро, що останнім часом усе частіше декотрі українські політичні сили, громадські та культурні діячі і, зрештою, самі громадяни, вдаються до штучного поділу України на Схід, Захід, Південь тощо.
Парадоксально, але де омріяна роками консолідація? Чому люди у часи важкої ворожої окупації знайшли у собі сили для єдності, а в часи незалежності діють апріорі до своїх принципів? Можливо, поділ на електоральні сегменти наприкінці 90-х років минулого століття комусь був вигідним? Апогеєм такого можливого поділу став переломний 2004 рік.
Що має статися, аби відбулася чергова єдність? Звичайно, до цього не призведуть популістські заклики політичних лідерів. Їхні шанси наближаються до нуля. Причому тут можемо говорити як про владу, так і опозицію. Набагато більше шансів об’єднати українців мають економічно-соціальні негаразди. Як не парадоксально це звучить, але найбільшим рушієм суголосності дій українців стають утиски свободи, які «успішно» проводяться за каденції Януковича. Саме ці процеси, на нашу думку, можуть спричинити перезавантаження «Акту Злуки».
У День соборності у кожному куточку України відбуваються публічні заходи, де люди традиційно створюють «живий ланцюг», як це було 22 січня 1990 року у 71-у річницю злуки УНР і ЗУНР. Тоді майже три мільйони людей взялися за руки, «з’єднавши» Львів та Київ.
Луцьк не є винятком. Тут, як і по всій Україні, відбуваються подібні патріотичні дійства. Нинішнього року декілька сотень волинян утворили «живий ланцюг» від Театрального майдану вздовж проспекту Волі. Попри публічність і відкритість акції у заході не взяв участь жоден посадовець від органів місцевої влади. «Волинський Монітор» з’ясував, як лучани вшановують День соборності, і чи взагалі вважають його святом.
Олександр, 53 роки.
«День соборності – це прагнення будь-якого українця жити у цілісній державі, яка не лише має власні кордони. Також це одвічне бажання українців возз’єднатися, адже усе життя їм це заважали робити. Мене дивує параноїдальне прагнення наших «воріженьків» у намаганні окупувати і розвалити Україну. Величезну роль тут відіграють засоби так званої дезінформації, які не об’єктивно висвітлюють суспільно-політичні процеси».
Володимир, 50 років.
«У типового українця залишився комплекс неповноцінності. Він ніколи не був громадянином власної держави. Особливо це помітно у старшого покоління. Адже при радянській владі їм казали, що усе національне є націоналізмом, а, отже, погане. Мені навіть пригадується одна тогочасна карикатура, де зображено молоток, який іде на чолі строю цвяхів. Кожен цвях забивався у дошку або згинався. Той, який стояв прямо – «пішов» на той світ, а хто зігнувся – залишився «жити». Тобто у нас сьогодні нація зігнутих або потенційно зігнутих людей. Для того, щоб піднятися, потрібен певний час, але, перш за все, мусить бути відповідне виховання молоді».
Настя, 24 роки.
«День соборності – це пам’ять про історичну подію, яка відбулася 22 січня 1919 року. Тоді ЗУНР і УНР об’єдналися в одну неподільну Українську державу. Сьогодні проводиться акція злуки, що символізує возз’єднання українського народу. Найцікавіше, що сьогодні акція була непартійною, аполітичною, громадянською. На знак того, що в Україні повинна бути українська влада, яка шануватиме українське свято Соборності. Щоправда жоден представник влади не відвідав цей символічний захід єднання».
