Продовжуючи цикл публікацій про польських учителів, репресованих радянською владою в 1939–1941 рр., пропонуємо Читачам біографічний нарис про рівненського учителя Владислава Дрозда.
Народився Владислав Дрозд 22 травня 1901 р. у селі Максимовичі (нині Самбірський район Львівської області).
Відомості про його батьків відсутні. З архівно-слідчої справи дізнаємося, що Владислав мав трьох братів: Яна (1905 р. н.), який на момент проведення енкаведистами слідства у справі Владислава мешкав у Рогатинському районі Станіславської області, Броніслава (1907 р. н.), котрий жив у Саноку, та Юзефа (1916 р. н.) – мешканця Самбора.
1918–1922 рр. Владислав Дрозд навчався в Самбірській учительській семінарії.
До Рівного він приїхав 1931 р. із села Береги Млинівської гміни Дубенського повіту, де керував початковою школою (нині Млинівський район Рівненської області).
У Рівному Владислав Дрозд проживав на вулиці Шарій, 15. Разом із дружиною Станіславою Петрівною (1905 р. н., народилася в селі Рудка Дубенського повіту, нині Демидівський район) виховував двох доньок: Олену (1924 р. н.) та Барбару (1937 р. н.). Після встановлення радянської влади працював учителем української мови у середніх школах Рівного № 9 та № 13. У документах слідства немає інформації про те, в якій саме рівненській школі він працював до вересня 1939 р.
Владислав Дрозд потрапив до в’язниці НКВС у Рівному 22 березня 1940 р. Як і багатьох інших, його арештували за доносом. В обвинувальному висновку про це написано так: «В 3-й отдел УГБ НКВД по Ровенской области поступили данные о том, что учитель школы № 9 города Ровно – Дрозд Владислав Иванович ведет контрреволюционную пораженческую агитацию направленную против существующего строя в СРСР и знает о существовании контрреволюционной подпольной повстанческой организации…»
Під час обшуку квартири, що передував арештові Владислава, його дружина Станіслава намагалася знищити аркуш із рукописним текстом. Проте енкаведисти помітили це й вирвали з її рук уже розірваний папірець. Зміст тексту вони окреслили як «контрреволюційно-націоналістичний». На допиті Станіслава розповіла, що рукопис вона отримала від учительки Роберти Хлиндовської. Це було звернення до поляків із закликом не втрачати надію, адже Польща невдовзі відродиться. На запитання слідчого, з якою метою Роберта Хлиндовська передала їй цей документ, Станіслава відповіла: «Я лично просила Хлындовсую что бы она мне этот документ передала с тем что бы была память о Польше у меня».
Зі слів завгоспа школи № 9 Миколая Жолі, який був свідком у справі Владислава Дрозда, арештований зловживав спиртними напоями, бували випадки, коли він приходив на уроки нетверезим. Зустрічаючись зі своїми знайомими, зокрема Владиславом Кшесаєм та Романом Новицьким, у пивній Гдаля на розі вулиць Сталіна та Колейової, Владислав не раз обговорював політичну ситуацію в регіоні після встановлення радянської влади. Геть необачною була його розмова із Миколаєм Жолі 9 березня 1940 р., під час якої він нібито жартома сказав йому, що до нього приїздив чоловік із Варшави і вони мали розмову про діяльність польської підпільної антирадянської організації.
Цей епізод, підтверджений свідченнями Миколая Жолі, ліг в основу обвинувального висновку, датованого 15 вересня 1940 р. У документі зазначено, що Владислав Дрозд був учасиком контрреволюційної підпільної організації, поширював чутки серед населення про існування цієї організації та зберігав контрреволюційний націоналістичний документ.
Під час допитів Владислав згадував у своїх свідченнях Станіславу Петрівну Дрозд та Марію-Роберту Янівну Хлиндовську (1905 р. н.). Обох жінок визнали причетними до діяльності підпільного угрупування, а відомості про них виділили в окремі слідчі провадження.
Постановою Особливої наради при НКВС СРСР від 7 квітня 1941 р. Владислава Дрозда засуджено до п’яти років виправно-трудових таборів за злочини, передбачені ст. 54–2, 54–11 КК УРСР. Для відбування покарання він потрапив до «Сєвпєчлагу».
Заключенням Рівненської обласної прокуратури від 3 січня 1990 р. Владислава Дрозда реабілітовано. Його подальша доля нам не відома.
Тетяна САМСОНЮК
P. S.: Матеріали рубрики «Повернуті із забуття» Тетяна Самсонюк опрацьовує за архівно-слідчими справами, що зберігаються у фонді «Управління Комітету державної безпеки УРСР по Рівненській області (1919–1957 рр.)» ДАРО та Архіві управління Служби безпеки України. Будемо вдячні, якщо відгукнуться родичі героїв рубрики або ті наші Читачі, які володіють детальнішою інформацією про них.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ЮЗЕФ ГЕРДУСЬ
ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ГЛІБ НІЦКЕВИЧ
ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ЄВГЕНІЙ БИЛІНА
ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: МАГДАЛЕНА ДЗЕРЖАК
ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: СТАНІСЛАВ ОСТРОВСЬКИЙ
ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ЯН КРУЛЬ
ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: АЛЬФРЕД АУСОБСЬКИЙ
