У суботу, 6 травня, на Польському військовому кладовищі у селі Гайове Ківерцівського району відбулася поминальна меса. Присутні молилися за мешканців Пшебража і навколишніх сіл, які загинули під час братовбивчого польсько-українського конфлікту в 1943–1944 рр.
Село Пшебраже (так називалося Гайове до 1964 р.) було найбільшим пунктом польської самооборони на Волині. Коли навесні 1943 р. частини УПА почали винищувати мирне польське населення, тут знайшли прихисток, за різними оцінками істориків, від 12 до 20 тис. осіб. Створивши загони самооборони та власними руками збудувавши укріплення, їм вдалося відбити кілька потужних атак УПА і дожити до січня 1944 р., коли надійшла Червона армія й облогу було знято. Вцілілі мешканці Пшебража згодом виїхали до Польщі. Зараз про життя поляків на волинських землях подекуди нагадують лише назви населених пунктів, адже інколи від польських сіл не залишалося навіть знаку чи могили.
Цього разу на цвинтарі на окраїні Гайового зібралося кількасот людей. Участь у заході взяли працівники Генерального консульства РП у Луцьку, представники місцевої влади, численні гості з Польщі, учні шкіл із Холма, члени польських товариств Волині, а також місцеві мешканці.
На початку Кшиштоф Кшивінський, голова товариства «Креси – пам’ять і майбутнє», ініціатор і організатор цьогорічного молебню, нагадав усім історію цього кладовища. Перші 19 могил на ньому з’явилися саме 6 травня 1943 р. У наступні дні й місяці виникали все нові поховання. Після репатріації поляків кладовище довгий час було занедбане, а у 2004 р. завдяки сприянню польського уряду та польських громадських організацій його відновили. Вже понад 10 років пшебражанський цвинтар є традиційним місцем молитви і вшанування пам’яті полеглих під час Волинської трагедії.
Поминальну месу на кладовищі відправив ординарій Луцької дієцезії, єпископ Віталій Скомаровський у співслужінні з католицькими священиками з України та Польщі. Проповідь виголосив отець із Грубешова, прелат Анджей Пузон.
У заключному слові владика Віталій Скомаровський сказав: «Наші народи приречені бути сусідами, бути близько один одного. І в нашій історії ми теж були один для другого часом великим благословенням, допомогою, а часом – покутою. Тож молімося тут за наших померлих, щоби ми зрозуміли, що не втечемо один від одного і що ми повинні будувати разом наше спільне майбутнє, пам’ятаючи про наше трагічне минуле, зокрема й про цих померлих… Необхідно пам’ятати, що нічого не можна збудувати на руйнуванні, вбивстві, ненависті, а тільки на добрі, наприклад, як на цій сьогоднішній події, коли ми спільно – українці і поляки – молимося за наших померлих. На жаль, сучасний світ звертає більше уваги на конфлікти, шукає негативу. А насправді людей, які хочуть жити в мирі, набагато більше, ніж тих, хто на цих конфліктах хоче отримати якусь свою вигоду. Тож нехай ця наша молитва і молитва померлих за нас принесе нам мир, щоб ми могли нести цей мир своєму оточенню».
Працівники Генерального консульства разом із католицьким i православним духовенством, представниками однієї з місцевих польських організацій, місцевої влади та членами товариства «Волинський мотоциклетний рейд» поклали також квіти й помолилися в урочищі Юзефин, яке знаходиться неподалік. Там під час штурму Пшебража 30 серпня 1943 р. об’єднаними силами УПА Волині та Галичини загинули, за оцінками істориків, близько 400 українців. Серед жертв було багато цивільного населення, яке допомагало загонам УПА в остаточній ліквідації осередку польської самооборони і яке було розбите об’єднаними силами поляків та радянських партизанів. Якими б не були оцінки трагічного минулого, все-таки варто виявляти такі акти доброї волі та гуманізму.
Присутність української делегації на месі на польському кладовищі та польського консульства на місці загибелі українців, а також заходи місцевої влади із забезпечення громадського порядку та безпеки під час цього поминального молебню свідчать про те, що й надалі між поляками та українцями можливі історичний діалог і співпраця.
Анатолій ОЛІХ
Фото автора
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
