26 березня 1941 р. у Києві за вироком Військового трибуналу Київського особливого військового округу розстріляли Стефанію Курцвайль – діячку польського підпілля в Дубні. Її родина дізналася про це лише кілька тижнів тому.

Долю Стефанії Курцвайль чотири роки тому на шпальтах «Волинського монітора» описала Тетяна Самсонюк. Вона не тільки авторка двох текстів про Стефанію, які були опубліковані в рубриці «Повернуті із забуття», але й ангел-охоронець її пам’яті в Україні. Як сама пояснює, в архівно-кримінальній справі, яка знаходиться нині в Архіві Служби безпеки України, не збереглося жодних записів, які свідчили би про те, що хтось із близьких її шукав. Ми в редакції досі згадуємо, як чотири роки тому, напередодні Великодня, коли всі відмовлялися від поїздки до Биківні через приготування до свята, пані Тетяна кинула все й поїхала, аби помолитися й запалити лампадку, вшановуючи пам’ять Стефанії Курцвайль. «Було переконання, що саме тут спочивають останки Стефи. Я отримала нагоду особисто пом’янути її в молитві разом із багатьма людьми, що прийшли в той день на меморіал», – написала тоді Тетяна Самсонюк.

Через чотири роки після цього рідні Стефанії Курцвайль зв’язалися з редакцією та авторкою. Як виявилося, вони шукали Стефанію, але лише через 78 років завдяки текстам Тетяни Самсонюк, опублікованим у «Волинському моніторі», дізналися про її долю.

«Привіт, я пишу з Англії. Кілька тижнів тому я отримав повідомлення від родича з Польщі. Він повідомив, що зв’язався з Тетяною Самсонюк, яка знайшла інформацію про нашу зниклу родичку», – написав до нас на Facebook Віктор Курцвайль, син Збігнева, меншого брата Стефанії. Два тижні тому контактні дані пані Тетяни в редакції попросив Роберт Лопусевич, онук Хелени, старшої сестри Стефанії.

«Мій батько, Збігнєв Курцвайль, народився в 1920 р. у Станіславові (нині Івано-Франківськ, – ред.), був одним із восьми дітей. Під час війни половину сім’ї, зокрема й мого тата, вивезли в Сибір. Через два роки батько і його менший брат Вацлав отримали дозвіл залишити Сибір і вступили до Польської армії на Сході. Після війни частина сім’ї повернулася до Польщі, а тато і його брат до кінця життя мешкали в Англії, одружилися, мали дітей і онуків», – продовжував Віктор Курцвайль. Він теж поділився з нами світлинами із сімейного архіву.

Родина Курцвайлів, 1924 р. Фото надав Віктор Курцвайль.

Стефанія Курцвайль народилася 7 липня 1911 р. у селі Стрільбичі Старосамбірського повіту Львівського воєводства в родині Зигмунда Курцвайля та Яніни Робертівни Прохасько. Мала семеро братів і сестер. У 1928 р. закінчила 7 класів гімназії, кілька років перебувала на утриманні батьків, періодично влаштовувалася на різні роботи, наприклад гувернанткою чи друкаркою в «Союзі резервістів» та інших громадських організаціях.

Стефанія Курцвайль. Фото надав Віктор Курцвайль.

У квітні 1939 р., на запрошення сестри Ванди, Стефанія переїхала до Дубна. Однак у вересні вона залишилася в місті одна: під час військових дій чоловік Ванди Рудольф Курчаба потрапив у німецький полон у Любліні і дружина вирушила визволяти його з біди. На той час Стефанія мала кількох знайомих у місті, серед яких ходили чутки про існування польської конспіративної організації, що готувала повстання для повалення більшовицького режиму. Дівчина одна з перших висловила готовність долучитися до лав підпільників. 31 березня 1940 р. її арештувало НКВС. Довгі допити відбувалися спочатку в Дубні, а згодом у Києві. Крапкою у справі Стефанії Курцвайль став вирок Військового трибуналу Київського особливого військового округу від 12 грудня 1940 р., за яким її засудили до найвищої міри покарання – розстрілу.

Родина втратила з нею контакт і не знала, що сталося. «Мій батько пробував її шукати через Міжнародний червоний хрест, але безуспішно. Деякі члени сім’ї вважали, що Стефанія померла під час війни, проте не знали, як це сталося. Лише кілька тижнів тому завдяки пані Тетяні ми дізналися, що Стефанію як діячку польського підпілля заарештував НКВС і розстріляв 26 березня 1941 р. Минуло 78 років. Аж через 78 років ми дізналися, що з нею сталося. На жаль, усі її брати і сестри вже померли», – написав Віктор Курцвайль.

На завершення він додав: «Я хотів би подякувати пані Тетяні за її роботу, завдяки якій ми пізнали цю відсутню раніше сторінку історії нашої сім’ї, а також за такий прекрасний жест із її боку – вшанування пам’яті Стефанії».

Тетяна Самсонюк вшановує пам’ять Стефанії Курцвайль. Биківня, квітень 2015 р. Фото Валентина Ваколюка.

Наталя ДЕНИСЮК

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: 

КАЗІМЄЖ І ЯН ЯЗВІНСЬКІ З РІВНОГО. ПРОДОВЖЕННЯ ІСТОРІЇ

СПОГАДИ ЗИГМУНТА ВІРПШІ ПРО ВОЛИНЬ, СИБІР І КАЗАХСТАН. ЧАСТИНА 5: МІЙ БАТЬКО ОЛЬГЕРД ВІРПША