1 травня 2004 р. – дуже важлива дата не тільки для поляків. У цей день до Європейського Союзу прийняли 10 нових країн: Кіпр, Чехію, Естонію, Литву, Латвію, Мальту, Польщу, Словаччину, Словенію, Угорщину.
Це було найбільше одночасне розширення в історії спільноти.
Мрія багатьох поколінь поляків нарешті стала реальністю. Сьогодні Польща в товаристві згаданих вище держав відзначає 15-ту річницю цієї знаменної події. Однак варто пам’ятати, що шлях Польщі до членства в ЄС був складним і тривалим.
Початків післявоєнної європейської інтеграції потрібно шукати в 1951 р. На підставі Паризького договору, підписаного 18 квітня шістьма країнами (Бельгією, Францією, Нідерландами, Люксембургом, Німеччиною та Італією), було утворено Європейське об’єднання вугілля і сталі. Угода набула чинності 23 липня 1952 р. Згодом, 1 січня 1958 р., на основі Римських договорів було створено Європейську економічну спільноту. Саме ці дві інституції стали фундаментом для майбутнього Європейського Союзу.
7 лютого 1992 р. було підписано Договір про Європейський Союз, так званий Маастрихтський договір, у результаті якого 1 листопада 1993 р. було засновано ЄС. До спільноти приєдналися й інші країни: Данія, Ірландія та Велика Британія (1973 р.), Греція (1981 р.), Іспанія та Португалія (1986 р.), Австрія, Фінляндія та Швеція (1995 р.). Таким чином, до складу Євросоюзу входили вже 15 країн.
Доки Західна Європа починала, а потім продовжувала процес об’єднання, в Польщі до 1989 р. правили комуністи. Стратегічні рішення економічного та політичного характеру, пов’язані з напрямком розвитку країни, ухвалювалися не у Варшаві. Східну та західну частини Європи на кілька десятиліть розділила «залізна завіса».
Зміни відбулися лише після перших частково вільних виборів (4 червня 1989 р.), припинення чинності Варшавського договору (липень 1991 р.), розпаду СРСР (грудень 1991 р.) і виведення з Польщі останніх радянських, а на той момент фактично російських солдатів (вересень 1993 р.). Лише тоді Польща нарешті змогла самостійно обрати курс на євроатлантичну інтеграцію. Багаторічні зусилля призвели до першого, переломного, зважаючи на міжнародну безпеку, успіху – 12 березня 1999 р. Польща стала членом НАТО.
Польща дуже рано почала робити кроки, спрямовані на вступ до Європейського Союзу. У 1994 р. вона подала заявку на членство, хоча офіційні переговори тривали ще з грудня 1990 р. (вони завершилися підписанням у грудні 1991 р. Угоди про асоціацію, а також Торговельної перехідної угоди, яка набула чинності 1 березня 1992 р.).
Наступні два договори – Амстердамський (1997 р.) та Ніццький (2001 р.) – реформували інституції ЄС із метою покращення їхнього функціонування та адаптації до світу в умовах швидкого розвитку та постійних змін. Сила Європейської спільноти полягає, головним чином, в об’єднанні потенціалів окремих держав-членів (завдяки цьому їх можна порівняти зі США та Китаєм, як в економічному плані, так і у військовому), а також в побудові союзу спільних цінностей (демократична система, дотримання свобод і громадянських прав, рівність громадян перед законом, незалежність судової системи, вільні ЗМІ) і веденні послідовної економічної, безпекової політики – як внутрішньої, так і зовнішньої. Солідарність країн ЄС із новими членами також дуже важлива – величезні суми коштів із різних фондів виділяються на вирівнювання інфраструктурних та економічних відмінностей між «старими» та «новими» членами ЄС.
Після тривалих і важких переговорів про приєднання, багаторічної роботи з адаптації польського законодавства до стандартів ЄС, затвердження Договору про вступ до ЄС Європейським парламентом і Радою Європейського Союзу (квітень 2003 р.), ратифікації договору всіма державами-членами ЄС 1 травня 2004 р. Польща стала повноправним членом спільноти. Варто додати, що в Польщі процес прийняття договору проходив у формі національного референдуму, що відбувся 7–8 червня 2003 р. За приєднання до ЄС висловилися 77,45 % осіб, що взяли участь у голосуванні. Така висока підтримка поляками членства в євроатлантичних структурах зберігається (з незначними коливаннями) до наших днів і є однією з найвищих серед громадян усіх країн ЄС.
У 2004 р., після приєднання Польщі та дев’яти інших країн, Європейський Союз складався із 25 країн. Зараз їх 28 – членами ЄС стали також Болгарія, Румунія (2007 р.) і Хорватія (2013 р.). Ще 5 держав мають статус кандидата, а дві очікують цього статусу.
Не потрібно забувати про численні спрощення в повсякденному житті громадян об’єднання: паспорти єдиного зразка, вільний перетин кордонів, спільна валюта, можливість працювати і проживати в будь-якій країні ЄС, свобода економічної діяльності, відсутність подвійного оподаткування та багато іншого.
Варто також згадати символи Європейського Союзу: гімн («Ода до радості» – інструментальна версія фінального фрагмента 9-ї симфонії Людвіга ван Бетховена), прапор (12 золотих зірок на синьому тлі, що символізують єдність і солідарність членів спільноти), девіз (мотто ЄС латинською мовою «In varietate concordia», що в перекладі українською означає «Єдність у різноманітності» або «Об’єднані в різноманітті») і День Європи (відзначається 9 травня у всіх державах-членах у зв’язку з Декларацією Роберта Шумана – документом, який ініціював процес об’єднання Європи). Ці символи добре відображають дух вільної та об’єднаної Європи.
Пьотр КОВАЛІК,
учитель, скерований до Луцька організацією ORPEG
