Хочете знати, де знаходиться кінець світу? У цьому фейлетоні я вам про це розповім.
Кінець світу, в географічному сенсі, різними мовами можна окреслити багатьма способами, більш або менш вишукано. Той кінець світу, про який пишу я, розташований зовсім не за горами, за лісами, а за великим болотом, і веде туди вибоїста дорога без жодного освітлення. Попри це, він знаходиться близько, на Волині. Їдете на Ковель, звідти в напрямку Ягодина. На перехресті біля Любомля звертаєте з головної дороги вліво і шуруєте прямо десь із 10 км польовою дорогою. Прямо аж до самого кінця світу.
Кінцем світу, як би це не звучало, заправляє ксьондз Ян Бурас. Скажу навіть більше: подекуди він є його творцем. Якщо опинитися там уночі, то складається враження, що їдеш до пекла, а не до ксьондза. Бачиш лише темряву і чекаєш, що з-за дерева вискочить якийсь Вельзевул або ти потрапиш із дороги прямо в пекельний вогонь. Проте вкінці диявольської дороги, яка належить до Вишнівської ОТГ, ніколи не ремонтованої та безперспективної, вас зустріне сучасна цивілізація.
Почну з фауни. По-перше, собака. Тут живе Рута. Це не міфічний Цербер із трьома головами, а африканський пес із Родезії для полювання на левів. Оскільки в цьому кінці світу левів немає, Рута займається полюванням задля розваги. То побіжить і вернеться, то щось ухопить зі столу, загляне до кухні, погавкає на коня, поганяє курей. По-різному. Часом лягає на тапчані, а голову кладе на подушку із зображенням двох собачих голів її породи. І так спить. Рута розуміє польську та українську, а двомовність для тварин, можете мені повірити, – таки рідкісне вміння. Хочу підкреслити, що собака розуміє складнопідрядні речення, які закінчуються вигуком «будь ласка». На наказову форму на кшталт «сидіти» навіть оком не моргне. Щоби собака зреагував, до нього потрібно говорити лагідним голосом зі спокійною інтонацією.
Із Рутою на кінці світу живуть коні Аза й Карий. Рута весь час гавкає на Азу. Вони одного віку, тож собака дозволяє собі подражнитися. Карий серйозніший. Обидва коня акуратно беруть хліб із долоні ксьондза Яна або приїжджих гостей і розмелюють у щелепах перед тим, як узяти другий шматок.
Бувають тут теж барани, які, якщо я добре пам’ятаю, реагують на веселу команду отця Яна «У дві шеренги шикуйсь!» або вітання «Привіт, хлопці!» Тоді вони збираються і юрмою йдуть із пасовища. З навколишніх лук неспішно повертаються додому о 16.00. Ксьондз Ян говорить, що вони мають внутрішній біологічний годинник і повертаються, коли темніє. Але я йому не вірю. Вони повертаються, бо так із ним домовилися і такою є гармонія цього місця.
«Як ксьондз може зробити кінець світу, а потім ним керувати?» – запитаєте ви. Впевнений у собі, харизматичний, товариський, із реалістичним поглядом на себе і світ, із небанальним почуттям гумору (я знаю тільки одного ксьондза, який мало не лускає зі сміху, розповідаючи анекдот про Святого Йону), відданий служінню і праці. Просто лідер. Входить і говорить до своїх гостей: «Бог у поміч». І навіть якщо ти антихрист, автоматично відповідаєш: «Хай Бог віддячить». Бо таку енергетику має це місце.
Це місце – втілення в життя слів польської пісні «Тут зараз в нас стернисько, але буде Сан-Франциско». У селі Замлиння, на Волині, за 30 км від польського кордону, колись містилася протитуберкульозна лікарня. Більше 10 років тому її закинуті приміщення передали релігійній місії «Карітас-Спес» Луцької дієцезії Римо-католицької церкви в Україні. Тоді тут почали будувати Центр інтеграції «Замлиння», урочисте відкриття котрого відбулося у 2015 р. Під керівництвом ксьондза Яна руїни стали захопливим, оригінальним місцем зустрічей, конференцій, різноманітних проєктів та відпочинку. Об’єкт освітлюється й опалюється, дихає приязною атмосферою та пропонує просту і смачну домашню їжу.
Центр інтеграції «Замлиння» виник завдяки праці та вірі його господаря. За це висловлюю ксьондзу Яну свою повагу. Знаю, про що пишу, адже цього року я відкрила школу польської мови на базі старої хатинки на курячих ніжках. Це непросто й нешвидко. Проте, як дуже хочеться, то можливо. Навіть на кінці світу.
Ось його адреса: Волинська область, Любомльський район, село Замлиння, вулиця Дружби, 53. Обов’язково туди поїдьте. Це місце, де тварини на Святвечір розмовляють людською мовою. Запевнюю вас, адже я там була.
Ева МАНЬКОВСЬКА,
Українсько-польський союз імені Томаша Падури в Рівному
Фото: Вєслав ПІСАРСЬКИЙ, Пьотр КОВАЛІК
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
КРАЩЕ, НІЖ У ЗАМЛИННІ, НІДЕ НЕМАЄ
