Погода у другий день нашої із братом мандрівки Волинню знову порадувала – сонячно і дуже тепло. Якби не викопані городи, можна було б подумати, що це початок серпня. Далі ми вирішили відвідати Пересопницю – місце створення першого україномовного Євангелія.
Їдемо 50 км трасою Н22 Луцьк–Рівне, перед Клеванню за вказівником звертаємо направо. 8 км хорошої дороги і ми на місці. Всього мандрівка зайняла неповну годину.
Що одразу привернуло увагу – це тиша. Після гамірного міста ми потрапили в таке безгоміння, що від нього аж у вухах дзвеніло. Додайте до цього сліпучо-блакитне небо… Вже тільки заради самої атмосфери варто було сюди їхати, не кажучи вже про музей та інші цікавинки. Але давайте по порядку.
Залишаємо авто на пустісінькій стоянці біля музею, купуємо квитки. Вони недорогі, по 20 грн, фотозйомка – ще 5. Увага: музей у понеділок та четвер не працює, врахуйте це при плануванні своєї подорожі! Екскурсовода я вирішив не брати. Мати брата-ліценціата з біблійних наук та археології – це не тільки круто, а й вигідно.
На першому поверсі представлені експонати, знайдені під час численних археологічних експедицій у Пересопниці. Нині маленьке село, в якому, як вказує «Вікіпедія», мешкають усього 139 осіб, у ХІІ ст. було одним із найбільших міст Київської Русі, столицею удільного князівства. Правили Пересопницьким князівством князі з роду Рюриковичів. 870 років історії міста залишили досить багато пам’яток, а як засвідчили знайдені кістки, крем’яні знаряддя та кераміка, перше поселення тут було узагалі майже 4000 років тому, археологи його віднесли до культури кулястих амфор. Крім знахідок енеоліту, тут можна побачити зразки зброї князівської доби, прикраси, зокрема натільні хрестики й енколпіони, макет Пересопниці.
Другий поверх присвячено Євангелію. Створювали Пересопницьке Євангеліє з 1556 до 1561 р., тобто це один із перших перекладів руською (староукраїнською) мовою новозавітних книг Святого Письма. Кошти на переписування дала волинська княгиня Анастасія Заславська. Книга розкішно ілюстрована, загалом у ній 482 пергаментних сторінки, важить вона понад 9 кг. Пересопницьке Євангеліє вважається одним із символів української державності, оскільки саме на цій книзі складають присягу президенти країни. До речі, Євангеліє вибрав для цієї місії перший президент України Леонід Кравчук, сам родом із поблизького села Великий Житин у Рівненській області.
Звісно, оригіналу книги в музеї немає, він зберігається в Національній бібліотеці України імені Володимира Вернадського і за межі книгозбірні його виносять тільки для інавгурації новообраного глави держави.
Відверто кажучи, другий поверх музею розчарував. Книжкова експозиція непогана, але саме Пересопницьке Євангеліє представлене копією одного лише розвороту під склом – і все! І це при тому, що в Україні фанатами своєї справи була видана повна факсимільна копія Євангелія. На це пішло 11 років, роботи тривали з 1997 до 2008 р. Тобто, що показати є, але, видно, бажання немає. Дуже повчальною є історія створення цієї копії (прискіпливих відсилаю до ресурсу «Історична правда»), як держава в особі її тодішнього президента, Рівненської обласної адміністрації і начальничків мілкішого калібру «кинула» (вибачте за жаргон гопників, але маємо те, що маємо, як казав перший президент) книговидавців.
Із музею ідемо до скансену, в якому реконструйовано давньоруський двір із житловими та господарським приміщеннями. Ясно, що це все макет, але він більш-менш в натуральну величину і дуже цікавий.
Усередині хати, клуні та хліва краєзнавці зібрали багато автентичного сільськогосподарського реманенту та речей домашнього вжитку.
Поряд – прикритий поліетиленом свіжий розкоп і нещодавно покинутий табір. Студенти-археологи повернулися за парти, а сюди приїдуть уже наступного року. Роботи на їхній вік, як сказали нам музейники, вистачить: розкопки в Пересопниці ведуть багато років, але вони не дали ще відповідей на всі питання.
Неподалік від двору розташовані залишки середньовічного некрополя.
А ще – сцена в голому полі й огороджена досить велика площа, заросла бур’янами. Виявилося, що це одноразовий майданчик для ярмарків. Чому одноразовий? Про це далі.
Звідси йдемо в інший край села, до церкви Святого Миколая XVIІI ст., навпроти якої збудували муляж середньовічних дерев’яних фортифікацій.
Двері відкриті, ми зайшли. На наше здивування, всередині навіть сторожа не було. Відчуття якоїсь ірреальності посилював факт, що і в середньовічному дворі біля музею, і на подвір’ї церкви, і в цій фортеці ми були самі-самісінькі. Ні однієї живої душі, тільки небо й вітер. Ніяких відвідувачів, ніяких дітей (як це так, мати справжнісіньку фортецю у вільному доступі і не бавитися в ній?!), навіть жителів села ми не зустріли.
Від музею до фортеці десь із пів кілометра. Дорога – і до села, і в самому селі – просто бездоганна, аж диву даєшся. Звідки в цій глушині така дорога? А ось звідки.
Наші можновладці, як старі, так і нові, мають просто непозбувну любов до помпи. 29 серпня 2011 р. Пересопницькому Євангелію виповнилося 450 років. Із цієї нагоди відкривати культурно-археологічний центр «Пересопниця» (під такою назвою функціонує ця установа) прибув не абихто, а особисто президент України Віктор Янукович. По-простонародному, хто не в курсі, Батя. Щоби приподобитися Баті, місцевим керівникам довелося попітніти. На місці старого сільського клубу стаханівськими темпами збудували музей. Тоді ж спорудили і скансен, і дорогу проклали. А заодно й газ у село провели. Тоді і з’явився одноразовий ярмарковий майданчик, бо ярмарок на ньому провели тільки того дня.
Батя – майже як Цезар – прибув, відкрив і відбув. Скоріше за все, він залишився задоволеним, адже нікого з чиновницького крісла не турнули. Задоволеними залишилися й мешканці села: Батя поїхав, а дорога і газ у депресивному селі залишилися.
Моя звичка читати геть усе написане та любов до абсурдних вивісок допомогли знайти в Пересопниці кілька напрочуд цікавих екземплярів. Кучерявий стиль інформаційних вивісок у скансені не може залишити байдужими поціновувачів цього жанру. Правопис оригіналу, вивіска під церквою: «Вона збудована безіменними місцевими теслями і в цьому її унікальність. Зберегла давні традиції церковного дерев’яного будівництва, стала типовою національно-традиційною спорудою. Саме тому вона вписалася в єдиному ансамблі культурно-археологічного центру як реліктовий музей просто неба». Таких вивісок там трохи є. Деякі статті на сайті культурно-археологічного центру писав, мабуть, той самий автор: «У цьому монастирі протягом 1557–1561 рр. було створено національний продукт ренесансної культури – Пересопницьке Євангеліє».
Попрощалася з нами Пересопниця ще одним свіжішим алогізмом. На занедбаному пустирі навпроти музею стоїть бетонний стовп, на ньому табличка: «Сквер імені княгині Анастасії Заславської. 500 років Реформації». Для роздумів – перше речення з вікіпедійної статті про Заславську: «Волинська православна княгиня, представниця руської контрреформації».
Текст і фото: Анатолій ОЛІХ
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
КІЛЬКА ДНІВ ВОЛИННЮ: У СВЯТОГО АНТОНІЯ В КОРЦІ
КІЛЬКА ДНІВ ВОЛИННЮ: ВЕЛИЧ І РУЇНА ВЕЛИКИХ МЕЖИРІЧІВ
КІЛЬКА ДНІВ ВОЛИННЮ: «НАЧЕ МЕНЕ Й НЕ БУЛО НІКОЛИ». ПАМ’ЯТКИ НЕВІРКОВА
