Нині ця вулиця носить назву Крилова, на честь російського байкаря. Саме на ній, в будинку № 5, квартира 7 розташувалося Товариство польської культури на Волині імені Еви Фелінської.

Вулиця Крилова, порівняно з іншими вулицями Середмістя, доволі «молода», має не повних 84 роки. Отже, має чітко визначений рік свого виникнення. Її першу назву, в честь польського письменника Жеромського, Луцький магістрат затвердив у липні 1928 року, хоча родина Гольдшмідтів, що виділила свою землю для влаштування нової вулиці, пропонувала для неї іншу назву – Відродження.

Вулиця Жеромського розташувалась у центрі кварталу, що в міжвоєнний час мав номер 16. У XVII столітті західну частину майбутнього кварталу, так зване Завалля, тобто територію за оборонними валами міста, займало Благовіщенське кладовище. А поряд, на найвищій точці цієї околиці, стояв однойменний дерев'яний храм. На південь від кладовища, понад Хрещатим яром, вздовж якого проходили міські укріплення, протягнувся єзуїтський сад із будинком у центрі. В ньому, нібито, зупинявся російський цар Петро I.

Із включенням Волині до складу Російської імперії східну межу Луцька з-над Хрещатого яру було перенесено до Парадного майдану (нині – Театральний). У 1803 році вже не потрібні міські укріплення було розкопано і влаштовано на їх місці дві вулиці – Нижню і Кінну (нині – об'єднані під назвою Кривий Вал).

Одночасно, з Парадного майдану до перетину з Нижньою, вздовж дороги попід колишнім Благовіщенським кладовищем, влаштовано Шпитальну вулицю. З інших сторін цю територію оточували Шосова (у міжвоєнний час – Ягелонська) та Холодна (Красицького), проведена по краю Парадного майдану.

У XIX столітті новий міський квартал мав забудовану лише зовнішню сторону вулиць. А вільна, не забудована, середина кварталу, належала двом групам власників: нащадкам землеміра Северина Добровольського і нащадкам вдови члена міської управи Мар'яна Гольдшмідта – Юлії Гольдшмідт. Саме на їхніх землях у міжвоєнний час виникло три вулички. На землях Добровольських – Затишна і Сєраковського, на землях спадкоємців Юлії Гольдшмідт – Жеромського.

Після смерті Юлії Гольдшмідт Окружний суд розділяв її наділ двічі. Спочатку в 1903 році – між її дітьми: по 1/14 трьом донькам, а решту (11/14) порівну між трьома синами. Другий раз розподіл відбувся в 1923 році вже на 12 частин між двома доньками й онуками пані Юлії. Принцип поділу тепер був інший. Після смерті однієї з доньок Юлії Гольдшмідт і трьох її синів половина їх поділу відходила старшій доньці пані Юлії – Розалії Стоковській. Друга половина наділу була розділена між дітьми померлих. Саме тому наділ Розалії Стоковської був найбільшим. При цьому розділі, за згодою усіх спадкоємців, було виділено ділянку землі в 103 кв. м. для проїзду до центральних наділів. Це було викликано тим, що обидві сестри і дехто з онуків Юлії Гольдшмідт продали свої наділи під забудову. Спочатку під'їзд був тупиковим. Він відходив від Ягелонської і упирався в наділ Розалії Стоковської. Їй належала ділянка, що виходила на вулицю Сенкевича, а також східна частина уздовж новозапроектованої вулиці. Північну частину наділу, понад вулицею Сенкевича, Розалія Стоковська ще в 1920 році продала Груні Кац, а другу частину, з дерев'яним будинком, вже в 1926 році – Естер-Леї Вайсберг. Саме вона продовжила безіменний проїзд до вулиці Жеромського.

Крім Естер-Леї Вайсберг на цій стороні вулиці Жеромського ділянки у Стоковської викупило ще п'ятеро власників. Замикав цю сторону вулиці власний будинок Розалії. Забудована вулиця виглядала досить пристойно, оскільки будинки зводилися за проектами найкращих луцьких архітекторів. Із суцільної забудови східного боку вулиці особливо виділялися два будинки, зведені в конструктивному стилі. Це – будинок з левом Олександра Дуде, запроектований найкращим луцьким архітектором Францішком Кокешем, і будинок для працівників Луцького повітового правління на ділянці, що належала Леї Вайсберг. Усі ці будинки були житловими.

Західний бік вулиці Жеромського мав на деякій частині роздільну забудову. Двоповерховий будинок Груні Кац головним фасадом виходив на вулицю Сенкевича. Вже у повоєнний час будинок отримав ще один поверх і добудову вздовж по вулиці Жеромського. За ним, через проїзд, – одноповерхівка Дойри Савицької. Проект для її зведення склав ковельський архітектор Ян Гафт. Нині цей оригінальний будинок, що головним фасадом виходив на внутрішньоквартальну вулицю, не існує. На його місці зведено сучасну багатоповерхівку. Наступна ділянка, що належала Михайлові Гольдшмідту, була продана його спадкоємцями Шимону Овшиї Гольдбергу. На відміну від попередньої садиби, будинок, зведений ним за проектом Казиміра Школьницького, виходив на вулицю боковим фасадом. Будинок мав бути двоповерховим, але через рік йому добудували ще один поверх. Дім мав по три отвори на всіх поверхах головного фасаду, тобто фасад був симетричним. У його центрі виділено два балкони, один під другим, тільки на партері вхід до будинку був з одного боку. Він ніби мав врівноважуватися балконом на протилежному боці третього поверху. Але, мабуть, його так і не вмонтували – збереглися тільки металеві консолі. Вже у наш час було влаштовано ще один вхід. Будинок Гольдберга, коли ще був двоповерховим, мав 15 кімнат і 4 кухні, тобто це були 4 квартири. З них дві квартири мали по 5 кімнат. Одну з них на першому поверсі зайняло Товариство польської культури на Волині ім. Еви Фелінської.

Далі були дві майже квадратні земельні ділянки Станькевичів. На одній з них, поряд із будинком Гольдберга, звів свою триповерхову садибу, що також виходила на вулицю торцем, комерсант Фішман. Далі, за квадратними, були п'ять видовжених земельних ділянок, що вузькими смугами, паралельними до вулиці Жеромського, тягнулися до Ягелонської. Ці ділянки викупили і звели на них комерційні споруди адвокат караїм Олександр Мордкович та підприємець чех Себастьян Подовжик. Комерційна споруда останнього виходила поздовжньою стороною на вулицю Жеромського. Будинок здавався в оренду різним організаціям. Вже у повоєнний час він був приєднаний до будинку, зведеного на ділянці Євгенії Станьчик. Тож вулиця Крилова має, в більшій своїй частині, суцільну забудову. На вигляд вона мало чим відрізняється від інших вулиць середмістя, хоча її буденність таїть немало цікавих історій про її забудову та мешканців.

Вальдемар ПЯСЕЦЬКИЙ
Фото: Володимир ХОМИЧ