11 листопада минає 85 років із дня народження польського поета та прозаїка Тадеуша Новака. Більшість читачів знають його завдяки романові «А як королем, а як катом будеш» і псалмам, які поклали на музику такі митці, як Марек Грехута, Пшемислав Гінтровський чи Гжегож Турнау.    

Він народився в 1930 р. в Сікожицах на Тарновській землі. Через війну, важку працю в селі, бідність народжене перед Другою світовою війною покоління, до якого належав і Тадеуш Новак, мало втрачене дитинство. Один із найоригінальніших поетів ХХ ст. згадував: «Довго, бо аж до 15 років життя, я не знав, що існує щось таке, що називають віршем…» Після війни він розпочав навчання в гімназії у Тарнові, а пізніше став випускником польської філології в Ягеллонському університеті. Поетеса Віслава Шимборська розповідала: «Під час однієї з поїздок на рибалку ми відвідали Сікожице. І там я познайомилася з матір’ю Тадеуша – чудовою, достойною сільською жінкою, котра дуже пишалася сином. (…) Це був дуже добрий дім. Дім, із якого Тадеуш випурхнув на навчання до Кракова, а згодом став на таку важку дорогу письменника». Він потрапив під опіку професора Казімєжа Вики, завдяки котрому його надрукували у «Творчості». Поетичний дебют припадає на 1956 р., коли вийшла друком книжка «Пророки вже відходять». Як зазначив професор Станіслав Бальбус, із того часу в польській літературі «почався Новак». У 1968 р. побачив світ його роман «А як королем, а як катом будеш», який належить до канонів літератури, обов’язкової для прочитання. Цикли природи та роботи в полі, котрі змінюються кожної пори року, щоденні ритуали й обов’язки, описані до вересня 1939 р., показують, що все минає. Найважливіша у фабулі роману не війна, а її результати.

Твори Тадеуша Новака – це спадщина батьків і дідів, а його творчості притаманні «глибокий досвід, життєва мудрість, влучні оцінки й думки, що підсумовують трагізм життя». Воно «розігрувалося в передвоєнній історії, котра була по-сільському вбога, воєнна, тобто наповнена незагоєними ранами на тілі й душі, та зрештою повоєнними парадоксами гірких виборів та ще більш гірких поступок. Він боровся з поясненням тих нелогічних сторін нашого часу, який змушував убивати та погоджуватися зі смертю.., бо в такий час народжувався герой його книжок» («Сповідь уяви (замальовки і розмови)», зібрані Анітою Яжиною).

Творчість Новака – це символи, контрасти й парадокси, своєрідна мелодійність, ритм і пластичність, що підносять читача понад час і простір. Спогади про війну часто повертаються в його віршах, спочатку в досить безпосередніх описах, згодом він їх серйозно метафоризував, як, наприклад, у вірші «Мудреці», де біблійні та релігійні образи переплітаються з візією розстріляних солдатів і в’язнів концентраційних таборів:

«Мертві вапном присипані,
Живим зіниці потемніли.
Покірні вірять в воскресіння.
Паленою шкірою чути в повітрі.
Архангел до нас не пристане,
Не обітре нам вапно з обличчя.
Як чернець молиться у полі вітряк,
Псалом сиплеться через біле крило.
Не змиє вапна і карболу
Мило, витоплене з нас».

Тадеуш Новак опублікував близько 450 віршів, 9 романів та збірки оповідань. Станіслав Бальбус у передмові до збірки «Вибрані вірші» написав: «Дев’яносто відсотків віршів Новака – це пісні, балади, колядки, пасторалі, псалми – це твори надзвичайно прості, з традиційною ритмікою і строфічною формою.., однак ця простота оманлива».

Критика звинувачувала його в тому, що він представляє занадто ідеалізований образ села. У розмові з Юзефом Бараном («Зрозуміти себе» // «Вісті». – № 18. – 1977) Тадеуш Новак говорив так: «Я подумав: якщо існував до мене Оркан, Каспрович, Реймонт, якщо прозаїки та поети сказали вже певні речі про село, його злидні, якщо писали про курну хату, про купу дітей, котрі там проживають; про те, що ціле село не вміє писати, що там ледве помітна національна свідомість, або ж її взагалі немає, то мій обов’язок, обов’язок письменника, який виходить із покоління, перед яким відкрилися всі ворота до знань, – розповісти про ті справи, про які вони змовчали. (…) Народна пісня, казка, що розказувалася вечорами, приспів, без якого весілля не було б нічого варте, (…) – це все доводить, що селянин мав не тільки тіло до роботи, але й душу, що прагнула краси. Про це забували багато письменників. Моїм обов’язком було це пригадати. І далі – порівняти те, що було створене в слові, у мелодії на селі з міською традицією. Намагаюся писати мовою, якою селянин у вільний від роботи час, восени, взимку чи на свята, добре говорить, відображаючи свою уяву. А про те, наскільки багата народна уява, нас переконує хоча б Кольберг».

Читач повинен докласти зусиль, щоб відкрити та зрозуміти Тадеуша Новака, але ще більшої праці вимагає письменство на такому рівні, аби його визнали універсальним. У розмові з Войцехом Вишневським Тадеуш Новак зазначив: «Коли я розпочав писати прозу, хтось мені сказав: «Якщо хочеш написати справжню книжку, ти не повинен нікому нічого пояснювати. Пиши цю свою прозу так, ніби пишеш лист до матері. Йдеться про абсолютну щирість. Можеш компонувати, як хочеш, але не можна пояснювати, чому герой повівся так, а не інакше. Також раджу, щоб вірш був простим. Кожен хоче написати найпростіший вірш, але це в поезії найважче».

Тадеуш Новак помер від інфаркту 10 серпня 1991 р. в лікарні у Скєрнєвіцах. Похований у Варшаві на цвинтарі «Старі Повонзки».

Опр. Ядвіга ДЕМЧУК,
учителька польської мови, скерована в Луцьк
організацією ORPEG