Повернуті із забуття: Станіслав Стахурський
Статті

Наш черговий нарис, опублікований у рамках циклу статей про поляків, які у вересні 1939 р. стали на захист своєї Вітчизни від двох агресорів, Німеччини та СРСР, і згодом потрапили до полону, стосується долі вчителя фізики та хімії з Кракова Станіслава Станіславовича Стахурського.  

Станіслав Стахурський народився 1898 р. у місті Сосновець (у міжвоєнний період – на території Келецького воєводства). Його батько Станіслав Стахурський (приблизно 1868 р. народження) працював слюсарем на фабриці в Сосновцю, мати Анастасія Андріївна Стахурська (приблизно 1880 р. народження) домогосподарка, займалася вихованням дітей: Євгенія (приблизно 1903 р. народження), Полікарпа (приблизно 1905 р. народження), Олени (в заміжжі Голви, приблизно 1900 р. народження), Марії (в заміжжі Кулик, приблизно 1906 р. народження) та Єлизавети (приблизно 1916 р. народження).

Дружина Анна Станіславівна Стахурська (1902 р. народження) мешкала в Кракові на вулиці Юліуша Лея, 7а. Як і чоловік, вона працювала педагогом.

Зазначимо, що напередодні війни в Кракові перебував і брат Станіслава Євгеній, який за освітою був гірничим інженером. Брат Полікарп проживав у Явожні та працював інженером на електростанції. Сестри Олена та Марія мешкали в Катовіцах.

Станіслав Стахурський закінчив чотирирічну гімназію, вже на четвертому курсі якої давав приватні уроки, чим заробляв собі на життя та допомагав батькам. Після її закінчення 1918 р. юнак вступив до університету в Кракові. Однак через місяць навчання його призвали до лав Війська Польського. Військову службу проходив у 6-му полку важкої артилерії в Кракові. 1920 р. його було демобілізовано у званні капрала. Після служби Станіслав знову повернувся до навчання. Однак через брак коштів йому довелося залишити університет, так і не здобувши вищої освіти. Аби заробити на прожиття, молодий чоловік влаштувався вчителем у Домброві-Гурничій, де працював із 1921 до 1930 р. Прагнення продовжити навчання не полишало Станіслава Стахурського. 1930 р. він виїхав до Женеви й там три роки навчався в університеті. Проте й цього разу фінансові труднощі стали на заваді отриманню диплома. Повернувшись до Кракова, перед спеціальною комісією Станіслав здав спрощений екзамен і одержав право працювати вчителем фізики й хімії в дівочій семінарії. Однак у 1936 р. її закрили, а Станіслава Стахурського перевели в Державну жіночу гімназію імені королеви Ванди, де він працював до початку Другої світової війни.

3 вересня 1939 р. капрала Станіслава Стахурського призвали в польську армію у 5-й полк важкої артилерії, але згодом перевели в кінний госпіталь. 19 вересня в місті Бурштині, шукаючи місце дислокації госпіталя, військовослужбовець потрапив до радянського полону.

У жовтні 1939 р. військовополоненого доправили в табірний пункт «Житин», про життя польських бранців у якому ми згадували в кількох попередніх статтях. Там Станіславу Стахурському довелося працювати в канцелярії. Оскільки більшість працівників останньої були під постійним наглядом Особливого відділу НКВС за підозрою в антирадянській агітації, в число неблагонадійних потрапив і Станіслав.

Під час розробки агентурної справи «Рейдовики» Особливий відділ НКВС табору № 1 міста Рівного 16 березня 1940 р. арештував Станіслава Стахурського разом з іншими шістьма військовополоненими та доправив у рівненську в’язницю. Основним звинуваченням, пред’явленим Станіславу Стахурському, було проведення антирадянської агітації та розповсюдження провокаційних пліток про СРСР у табірному пункті.

В’язень підтвердив, що був єдиний такий випадок, коли він не стримався та висловив незадоволення діями начальника табірного пункту Хомутецького, який пообіцяв бранцям, що їх звільнять 15 грудня 1939 р., однак ні в цей день, ні в наступні жоден полонений не вийшов на волю.

Допитані свідки підтвердили, що Стахурський ніяких розмов антирадянського змісту не вів. Зокрема, на допиті 2 травня 1940 р. на запитання слідчого стосовно політичних поглядів Стахурського Станіслав Возняк заявив: «Охарактеризувати політичні погляди Стахурського мені важко, оскільки він ніколи майже ні з ким не розмовляє, а лише говорить про те, як побачити свою сім’ю. До армії Стахурський працював учителем, з усього видно, що він розвинена людина, але, як я вже сказав, він настільки був убитий горем, що, окрім сім’ї, ні про що не думав. Працював Стахурський дуже добросовісно – дні й ночі працював у канцелярії». На вимогу слідства адміністрація табірного пункту надіслала до НКВС характеристику на Станіслава Стахурського наступного змісту: «Військовополонений Стахурський С. С. у табірний пункт «Житин» прибув у жовтні місяці. Картотекарем табірного пункту був призначений у лютому того ж року і до цього перебував у бригаді слабосильних. Роботу виконував добросовісно, але повільно. Неповороткий і некомунікабельний. Про себе розмовляє неохоче. Адміністративним стягнення не піддавався. У громадському житті табору участі не брав».

Слідчі, переконавшись у невинуватості в’язня, намагалися повернути слідство в інше русло. З підозрюваного Станіслав Стахурський мав стати інформатором й підтвердити розпивання в таборі спиртних напоїв іншими бранцями, співання молитов та гімну, заборонених адміністрацією, та надати інформацію про інші «злочини» своїх колег. Проте й ці наміри слідчих лишилися нереалізованими, оскільки Станіслав Стахурський жодному військовополоненому не дав негативної оцінки. Таким чином, слідчий Особливого відділу сержант держаної безпеки Кожушко був змушений констатувати: «Проведеним у справі попереднім слідством антирадянську діяльність Стахурського не встановлено. Слідством також не встановлено організаційний зв’язок звинуваченого з іншими шістьма арештованими, що проходять за однією слідчою справою. Слідчу справу № 1143 за звинуваченням Стахурського С. С. у злочинах, передбачених ст. 54–10 ч. 1 КК УРСР, припинити. Звинуваченого Стахурського С. С. з-під варти звільнити». Попри те, що ордер на звільнення Станіслава Стахурського датовано 10 червня 1940 р., до табору його повернули майже через місяць, 1 липня 1940 р. Отже, герой нашого біографічного нарису безпідставно провів у радянських казематах майже чотири місяці. Термін його перебування в радянському полоні, як і подальша доля, залишається нам поки що невідомою.

Тетяна САМСОНЮК

P. S.: Тетяна Самсонюк – головний спеціаліст відділу використання інформації документів Державного архіву Рівненської області. Матеріали рубрики «Повернуті із забуття» опрацьовані за архівно-слідчими справами, що зберігаються у фонді «Управління Комітету державної безпеки УРСР по Рівненській області (1919–1957 рр.)» ДАРО та Архіві управління Служби безпеки України. Будемо вдячні, якщо відгукнуться родичі героїв рубрики або ті наші Читачі, які володіють більшою кількістю інформації про них.

Схожі публікації
Репресовані волинські поляки: Співробітник військової розвідки
Статті
У фонді 4666 Державного архіву Волинської області трапляються справи проти польських військових офіцерів. Оскільки служба в армії сама собою не є злочином, військовослужбовців, аби створити видимість законності, совєтські «правоохоронці» звинувачували в контрреволюційній діяльності.
27 лютого 2024
Репресовані волинські поляки: Маневицький експлуататор
Статті
Основну групу серед поляків, заарештованих за перших совєтів, тобто в 1939–1941 рр., становили поліціянти, конфіденти поліції та службовці. Проте серед затриманих траплялися і представники багатших прошарків суспільства.
13 лютого 2024
Репресовані волинські поляки: Поліціянти з Піддубців та їхні конфіденти
Статті
Продовжуючи розповідати про арештованих службовців поліції, пропонуємо вашій увазі огляд кримінальних справ, заведених на поліціянтів із села Піддубці під Луцьком і на одного з таємних співпрацівників поліції. Нині документи зберігаються в Державному архіві Волинської області.
16 січня 2024
Репресовані волинські поляки: Поліціянти, вороги совєтської влади
Статті
17 вересня 1939 р. Совєтський Союз без оголошення війни напав на Польщу, яка відчайдушно боронилася від армії Третього Рейху. На захоплених територіях, серед яких була Волинь, під репресії потрапили насамперед ті, хто становив потенційну небезпеку для нових господарів. Зокрема, чисельною групою арештованих стали службовці поліції.
04 січня 2024
Репресовані волинські поляки: Справа ковельських порушників кордону
Статті
Серед численних справ проти поляків, яких звинуватили в контрреволюційній діяльності, здебільшого вигаданій, інколи трапляються справи, пов’язані з іншими правопорушеннями. Одна з таких – справа проти жителів Ковеля, яких затримали при нелегальному перетині кордону.
12 грудня 2023
Репресовані волинські поляки: Подальша доля не відома
Статті
Кримінальна справа, якщо обвинувачений на момент її завершення залишався живим, переважно не містить інформації про його подальшу долю. Проте засудження на певний строк ув’язнення не має ставати вироком на забуття.
30 листопада 2023
Репресовані волинські поляки: Смерть в ув’язненні
Статті
У минулому номері «Волинського монітора» ми розповідали про репресованих поляків, чиї справи Волинський обласний державний архів нещодавно виклав у вільний доступ. Продовжуємо знайомити читачів із їхніми долями.
16 листопада 2023
Репресовані волинські поляки: «Помістити у виправно-трудовий табір»
Статті
Державний архів Волинської області (ДАВО) оприлюднив чергові кримінальні справи із засекреченого раніше фонду. Серед них – справи, відкриті проти жителів Волині польської національності.
31 жовтня 2023
Едвард Хлєбік, учитель із Нивецька: продовження історії
Статті
«Із великим зацікавленням я прочитала статтю під назвою «Повернуті із забуття: Едвард Хлєбік». Я – Зофія Чілверз, у дівоцтві Хлєбік. Едвард Хлєбік був моїм дідусем», – так починається лист до редакції «Волинського монітора», завдяки якому ми дізналися про подальшу долю ще одного героя рубрики «Повернуті із забуття».
28 вересня 2023