Наш перший нарис у рамках циклу статей про учасників польського антирадянського підпілля присвячено душпастирю римо-католицької церкви Станіславу Зентарі.      

Народився Станіслав Зентара 1886 р. у родині селян Юзефа Зентари та Катажини Ляльки, які мешкали в селі Біскупіце (нині Малопольське воєводство). 1900 р. батько Станіслава помер. Відомо, що в 1912–1916 рр. хлопець навчався на теологічному факультеті Туринського університету (Італія).

Напередодні Другої світової війни його матір Катажина мешкала в селі Менджехув Краківського воєводства (нині Малопольське) та займалася сільським господарством разом зі своїм меншим сином Яном Зентарою (1891 р. народження), який, окрім господарства, заробляв на життя чоботарством. Ще один брат Станіслава Броніслав (1898 р. народження) та його єдина сестра Елеонора (1888 р. народження) проживали в Буффало (США).

Після закінчення університету духівник мешкав у Кельцах, Варшаві, Вільнюсі та Кременці. Сім років працював педагогом у селі Радів Дубенського повіту (нині Млинівський район). За його словами, вчителювати він почав у 1908 р. За час своєї педагогічної діяльності був як звичайним учителем, так і директором ремісничих шкіл, однак яких саме нам невідомо. Попри свій духовний сан, Станіслав Зентара не здійснював релігійні обряди в жодній римо-католицькій віросповідній релігійній громаді. Як він сам стверджував, був ксьондзом лише за освітою.

До Рівного Станіслав Зентара приїхав 1933 р. і до початку війни працював законовчителем у польських школах міста.

На початку листопада 1939 р. УНКВС Львова ліквідувало «Польську організацію боротьби за свободу» – одне з перших польських підпільних формувань, організоване генералом Маріаном Янушайтісом. На його базі було створено диверсійну групу, яка вела підготовку до здійснення терористичних актів на стратегічних об’єктах у момент очікуваного збройного повстання. У Рівному про наміри організації стало відомо ксьондзу Станіславу Зентарі, у якого з фальшивими документами на ім’я Анни Костянтинівни Сташевської та Тадеуша Костянтиновича Сташевського переховувалися сестра і брат генерала Маріана Янушайтіса. На допиті, проведеному 23 квітня 1940 р., Станіслав Зентара зізнався, що родичам генерала (який на той час уже перебував у радянських казематах) довелося тікати без документів, аби уникнути переслідування НКВС. Станіслав Зентара не приховував, що саме він дістав бланки та виготовив фальшиві документи для Анни й Тадеуша на дівоче прізвище їхньої матері. Від одного з осадників Креховецької осади духівник отримав понад 50 чистих бланків паспортів, котрі роздав військовослужбовцям та членам їхніх родин, які мали намір нелегально потрапити до Генерал-губернаторства.

Як ми вже зазначали в попередніх статтях, духівник часто спілкувався з Яном Язвінським – одним із активістів рівненського осередку Союзу збройної боротьби – 1 (СЗБ–1), якому повідомив, що львівський керівний центр планує радикальні заходи боротьби з більшовицькою окупацією.

Ксьондзу Станіславу Зентарі було відомо також про діяльність у Рівному молодіжної підпільної організації, відомої під двома назвами: «Сокіл» і «Легіон незалежності Польщі», яку очолював Т. Станчик. Її членів він запропонував керівництву СЗБ–1 як можливих кандидатів для поповнення місцевого осередку в Рівному.

Для посилення боротьби з польськими та українськими націоналістичними організаціями до Рівненського обласного управління НКВС 22 березня 1940 р. прибула оперативно-слідча група НКВС СРСР у складі 5 осіб: 1 співробітник 3-го відділу та 4 слідчих слідчастини Головного управління державної безпеки (ГУДБ). Вони реалізували низку агентурних справ та справ-формулярів на членів польського підпілля. У доповідній записці від 27 квітня 1940 р., адресованій наркому Івану Сєрову, мова йшла про справи, які заслуговували особливої уваги. Серед них – справа «Опіум», що стосувалася розробки ксьондза Станіслава Зентари та його оточення. Оскільки родичі генерала Янушайтіса жили в помешканні Зентари з фальшивими документами, їх зарахували до польського підпілля й арештували (про що ми згадаємо в наступних біографічних нарисах).

Із розгортанням слідства у справі під назвою «Перспектива» було з’ясовано, що вона має спільні риси з іншими справами. Це дало підстави стверджувати, що агентурні справи «Повстанці», «Парафія» й «Опіум» – ланки однієї організації під назвою СЗБ–2. У зв’язку з цим слідство у всіх чотирьох справах об’єднали.

Передбачаючи свій арешт, Станіслав Зентара у другій половині квітня 1940 р. передав Яніні Динаковській на потреби організації друкарську машинку, шапірограф, топографічні карти, стос чистого паперу, копірку та два невикористаних бланки польських паспортів.

Неодноразово працюючи з архівно-слідчою справою Станіслава Зентари, ми щоразу відкривали в цій особистості щось нове, було й те, що дивувало, й те, що вимагало пояснення. Зокрема, те, як законовчитель, який мав проповідувати терпимість до всіх людей, міг бути запеклим антисемітом. Разом із тим Станіслав Зентара був незаперечним авторитетом для багатьох місцевих поляків, а генерал Янушайтіс у такий непростий час довірив йому свою рідню. Яніна Динаковська, наважившись на здійснення підриву мосту на перегоні Здолбунів–Шепетівка, що мав завадити вивезенню поляків углиб СРСР, прийшла за порадою саме до ксьондза. Погодившись із його аргументами, що такі дії запізнілі, жінка відмовилася від здійснення диверсії. Двері його дому були відчинені для представників усіх підпільних угрупувань, поляків, які просто шукали прихистку, поради, моральної підтримки. Цей факт ще раз підтверджує, що Станіслав Зентара, формально примкнувши до СЗБ–2, залишався справжнім душпастирем.

Очевидно, саме це стало причиною зарахування його співробітниками опергрупи УНКВС до злісних ворогів радянської влади. У звинувачувальному висновку зазначено: «...будучи вороже налаштованим до Радвлади протягом ряду років, проводив боротьбу проти комунізму, розпалював національну ворожнечу між поляками та євреями... Поширював провокаційні та ворожі чутки про загибель Радвлади... Здійснював вербування нових осіб до складу антирадянської організації... Сприяв нелегальному переходу кордону з СРСР до Німеччини особам, які переслідувалися органами Радвлади...» Тобто його звинуватили у злочинах, передбачених статтями 54–2, 54–11 КК УРСР. Вироком Рівненського обласного суду від 14 грудня 1940 р. Станіслава Зентару засуджено до найвищої міри покарання – розстрілу. Вирок приведено в дію 8 квітня 1941 р. у Рівному.

Зараз нам невідомо, де спочиває прах страченого ксьондза Станіслава Зентари. Однак наші молитви й пам’ять про нього – це своєрідний обеліск на невідомій могилі.

Тетяна САМСОНЮК

P. S.: Тетяна Самсонюк – головний спеціаліст відділу використання інформації документів Державного архіву Рівненської області. Матеріали рубрики «Повернуті із забуття» опрацьовані за архівно-слідчими справами, що зберігаються у фонді «Управління Комітету державної безпеки УРСР по Рівненській області (1919–1957 рр.)» ДАРО та Архіві управління Служби безпеки України. Будемо вдячні, якщо відгукнуться родичі героїв рубрики або ті наші Читачі, які володіють більшою кількістю інформації про них.