75 років тому радянська влада розпочала четверту масову депортацію польського населення.  

14 травня 1941 р. Центральний Комітет ВКП(б) і Рада Народних Комісарів СРСР затвердили постанову № 1299–526 «Про арешт і висилку терміном на 20 років членів сімей учасників українських та польських контрреволюційних організацій». Через тиждень Берія прийняв рішення, що акція має охопити колишні землі Другої Речі Посполитої, Прибалтійські республіки та Молдову. Особливо багато депортованих походило з Віленщини, Гродненщини та Білосточчини, де проживало чимало поляків. Із цих територій депортація відбувалася перед самим початком радянсько-німецької війни.

На зайнятих 17 вересня 1939 р. територіях польської держави радянська влада провела чотири масові депортації. Перша відбулася 10 лютого 1940 р. За даними НКВС, до північних областей Росії та Західного Сибіру тоді вивезли приблизно 140 тис. людей. Чергове масове вивезення радянська влада розпочала вночі з 12 на 13 квітня 1940 р. Його жертвами стали переважно сім’ї польських військовополонених, розстріляних НКВС у Катині, Харкові та Калініні (Твер), а також родичі тих польських громадян, котрих у той час утримували та розстрілювали в радянських в’язницях. Більшість депортованих потрапили до Казахстану, де на засланців чекала невільницька робота, злидні, хвороби та голод. Загалом у результаті депортації, проведеної у квітні 1940 р., зі східних земель Другої Речі Посполитої було вивезено приблизно 61 тис. польських громадян. Серед них поляки становили 68 %, білоруси – 13,4 %, українці – 12,3 %, євреї – 4,3 %. Чергові депортації радянська влада провела в червні 1940 р. і наприкінці травня 1941 р., безпосередньо перед початком радянсько-німецької війни.

Загалом, за даними НКВС, за всі чотири хвилі депортації на заслання потрапили приблизно 330–340 тис. осіб. Спілка сибіряків наводить набагато більшу кількість людей. За їхніми підрахунками, на Схід було вивезено приблизно 1,3 млн осіб.

Джерело: dzieje.pl