У Польському клубі в Луцьку в грудні відбулася лекція Конрада Рокицького з Інституту національної пам’яті Польщі про студентські клуби, що діяли в часи Польської Народної Республіки. На цю тему ми поговорили з ним також у редакції «Волинського монітора».
– Пане Конраде, кого цікавить тема студентських клубів у ПНР?
– У першу чергу, студентів, а також представників поколінь, що брали участь у цих клубах, для яких той період був часом їхньої молодості, активності, ідилічним періодом. Вони повертаються до них із сентиментами. Через студентські клуби пройшли люди, які, певною мірою, потім формували польську культурну еліту.
– Чи можна сказати, що в сучасному студентському середовищі в Польщі чогось бракує?
– Перш за все, бракує так званої студентської культури. Клуби, які залишилися, просто надають послуги, це чистий бізнес. Культурні заходи обмежуються, зазвичай, концертами. Раніше клуби були справжніми культурними комбінатами, де студенти творили певну спільноту.
Студентські клуби, як і кожну установу в соціалістичній державі, повинен був хтось контролювати, якась організація. Це було Об’єднання польських студентів (ОПС), а потім Соціалістична спілка польських студентів (ССПС). Але люди із цих організацій не надто активними були у клубах. Вони засідали в радах та правліннях, але мало втручалися у програми. Їх цікавила наявність політичного змісту, тому мали бути відзначення річниць, місяці польсько-радянської дружби, інші заходи, натомість решту подій ініціювали знизу…
– Клуби створювали спеціально, щоб Служба безпеки могла контролювати студентське середовище?
– Це один із часто повторюваних міфів: ніби студентські клуби були запобіжним клапаном. Ніби вони об’єднували молодь, яка хотіла бути активною не тільки на культурній ниві, але й на політичній. Тільки мій досвід, пошуки та дослідження свідчать про те, що клуби мало контролювали, бо насправді такої потреби не було.
– Чи перманентний студентський «рух до свободи» не був загрозою для системи?
– Якщо ми поглянемо, наприклад, на діяльність цензури у студентських клубах, помітимо, що студентська культура пропонувала зовсім інший зміст, ніж офіційна. Набагато більше можна було сказати в закритому середовищі студентського клубу, ніж на офіційній сцені: у вар’єте, театрах. Студентська пісня теж відрізнялася від офіційної, тому що було обмежене коло слухачів. Але наскільки відважно можна було щось сказати в самому клубі, настільки під вар’єте піддавалися цензурі під час участі у фестивалях чи гастролях на території Польщі або за кордоном.
– Комуністична система була настільки альтруїстичною?
– Студентські клуби виникли після жовтня 1956 р. Із того моменту польська культура значно відрізнялася від культури інших країн соціалістичного блоку. У студентських клубах були представлені джаз, рок-н-рол, потім з’явився польський біг-біт. Навіть від самого слова «клуб» віяло Заходом. Це було елітарне, дещо снобістське місце. Лише це свідчить про атмосферу, яка там мала панувати. Клуби створювалися внаслідок ініціативи знизу, крім певних винятків, як, наприклад, «Гібриди». Натомість туди ходили люди, які насправді визначали характер клубу: дуже елітарне, снобістське, потім незручне для влади середовище. Насправді йшлося не про сам зміст, представлений під час виступів, вар’єте, театральних вистав. Йшлося про атмосферу незалежності. Люди могли на якийсь час відчути себе поза соцреалізмом.
– У 70-ті я навчався у Львівській академії мистецтв. Пам’ятаю, що в нашому середовищі було трохи «стукачів», а потім вони ставали керівниками «клубів творчої молоді»…
– У Польщі спершу клубами опікувалося ОПС, яке існувало до 1973 р., тобто до об’єднання молодіжних організацій за часів правління Герека. Вважалося, що ОПС дуже автономне та самостійне, формує щось за прикладом студентського самоврядування, яке відкриває дорогу до різної студентської, культурної діяльності, закордонних поїздок тощо. ОПС не втручалося в діяльність клубу, якщо в ньому реалізовували мінімальну політичну програму.
Натомість у 1973 р. створено ССПС, яка велику увагу приділяла ідеологічним цінностям. Вкотре в середовищі студентських клубів намагалися втілити принципи марксизму та ленінізму. Тоді у них з’явилися комуністичні діячі, яким потрібно було пройти якийсь кар’єрний щабель, отримати визнання, побути десь керівником, щоб далі реалізовувати себе в партії та будувати політичну кар’єру. У 70-х рр. при Гереку політичний тиск був ще більшим і він нівелював політичну діяльність у клубах.
– Модель студентських клубів була накинута полякам? Чи навпаки, совєти скопіювали цю систему в поляків? Ви аналізували радянський підхід до цієї справи?
– Я не досліджував того, як це виглядало тут, але здогадуюсь, яку мету це все мало у Польщі. Проте варто пам’ятати, що позиція молодіжних представників, тобто представників інтересів партії, була слабкою. Тих, хто намагався керувати, командувати волонтерами клубів, просто ізолювали. Вони були там недовго, тому що ніхто не хотів із ними співпрацювати. Інколи у мене складається враження, що клуби лишили в спокої, тому що керівництво навчальних закладів теж часто не цікавилося тим, що там відбувається. А куратори з організацій, які наглядали за клубами, були зацікавлені, щоб за їх каденцій усе було в міру спокійно, аби показати, що вони справляються і можуть піти далі.
Це було справді автономне середовище, самостійна ініціатива осіб, які приходили не тільки з навчальних закладів, а й з усього міста. Вони хотіли робити вар’єте, слухати музику, дивитися фільми, яких ніде не можна було побачити, наприклад, з американського посольства. Це було самооб’єднання осіб, які хотіли більше знати та більше робити для студентської культури. Мій досвід показує, що спостереження велося не за клубами, а за митцями. Вони були дуже мобільними, з’являлися в різних клубах. До клубів приходили також особи, делеговані Службою безпеки. Було відомо, що такий-то чоловік у кутку – не студент. Інколи хтось його навіть жартома пригощав пивом. Такі особи приходили часом до керівництва клубів вирішувати якісь справи. Натомість у самих клубах радше не вели активної оперативної діяльності.
– Чи лишився якийсь слід після клубів у папках Служби безпеки?
– В архіві ІНП, у якому знаходяться документи МВС, є матеріали спостереження за конкретними особами. Студентські клуби ніколи не були в розробці так, як, скажімо, літературне середовище, яке вважалося опозиційним. Немає справи «Студентська культура», я не знайшов папок варшавських організацій: клубів «Стодола» чи «Гібриди». Студентських клубів у папках Служби безпеки просто немає. Проте є окремі люди або групи.
– У літературі, здається у Януша Гловацького, я натрапив на опис такого студентського клубу…
– Він описує «Гібриди», які були нетиповим показовим клубом. До нього трохи нелегально заходили люди з міста. Там була еліта, вершки, журналісти з газет, зокрема й партійних, письменники, музиканти, представники влади. Приходили й «тіньовики», комерсанти, які мали безліч грошей і хотіли десь їх витратити, тому прагнули показатися в товаристві. Це будує чорну легенду клубів. У 60-х рр. відбувалося цькування клубів. Казали, що там проходять оргії, на яких дівчат обмазують шоколадом. У роки дефіциту це мало бути красномовним символом. У відповідь студенти жартома навіть влаштували стриптиз велосипеда: його розібрали на запчастини, щоб посміятися із пропагандистської кампанії проти клубів.
– Чи були якісь регіональні відмінності?
– Найсильніші клуби діяли у великих навчальних осередках: Варшава, Краків, Гданськ, Познань, Люблін. Але явище було дуже поширеним в усій Польщі, навіть у менших містах навчальні заклади хотіли мати власні клуби. Серйозний клуб повинен був містити у своїй програмі кілька речей: дискусійний кіноклуб, що завжди приваблювало людей, якусь театральну сцену, вар’єте, колектив однодумців, дискусійний політичний клуб, куди можна було запрошувати відомих письменників, журналістів, представників політики. На такі заходи часто запрошували навіть радянських послів. Цей рух виріс настільки, що у 70-х рр. відбувалися різні конкурси на клубні програми.
– На який період припадає пік клубної діяльності?
– 60-ті роки.
– Польська поствідлига?
– Студентські клуби – це один із найбільш тривалих елементів польської відлиги. Апогей студентського руху, його найкращі роки – це 60-ті. Тоді у клубах виступали найбільші зірки, а їхня діяльність була дуже різноманітною. Крім театрів, вар’єте, музичних гуртів, дискусійних клубів, працювали секції фотографії, художні, шанувальників класичної музики.
– Коли почав помирати студентський рух?
– Кінець студентського руху потрібно шукати в 70-х рр., коли рідкістю стають добрі студентські театри та вар’єте. Студентські клуби вбила потреба здобувати фінанси на свою діяльність. Потрібно було організовувати заходи, які притягували людей із міста, не лише студентів. Через гонитву за грішми померли культурні заходи, зрештою студенти шукали нових розваг…
– Чи сьогодні в умовах глобалізації існує зацікавлення клубною діяльністю?
– Змінився формат навчання. Тепер здобування освіти часто означає гонитву за стажуванням, навчання на другій спеціальності або ще якісь обов’язки. Немає часу на те, що називається студентською культурою, а масова культура є всюди, не потрібно йти до клубу. Тепер студентська культура – це бізнес: танці, «безкоштовне пиво до 20.00», «безплатний вхід для дівчат». Я не знаю, чи є потреба. В клубах 60–70-х рр. була представлена елітарна культура. Не кожен готовий сприймати складний зміст. Чому джаз втратив популярність? Він вимагає підготовки. Чому зникли дискусійні кіноклуби? Вони вимагають знань, роздумів. Чи сьогодні на такі речі є час? Сумніваюсь.
– Просте запитання на завершення розмови. Студентські клуби – це… національна матерія, менталітет, явище чи потреба?
– Я ніколи не думав про це такими категоріями. Йдеться про мить свободи від обтяжливого соціалізму. Це було єдине місце у 60–70-ті рр., де вели в міру вільні дискусії на політичні та життєві теми. Була потреба діяльності та середовища, яке творило певний менталітет. Це було місце, це були люди, це був стиль.
Розмовляв Валентин ВАКОЛЮК
Фото: www.polskieradio.pl
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
У ЛУЦЬКУ ВІДКРИЛИ «ПОЛЬСЬКИЙ КЛУБ». ФОТО
ЗАХОПЛИВА ДИПЛОМАТІЯ РАЗОМ ІЗ «ПОЛЬСЬКИМ КЛУБОМ»
МУЗЕЙ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ: «СЛОВО НАДАЄМО СВІДКАМ». ФОТО