Напередодні прем’єри вистави «Безсоння з польським акцентом» за п’єсою Януша Гловацького ми поспілкувалися з її режисером, художнім керівником Рівненського молодіжного народного театру Євгеном Васильєвим.

Також Євген Васильєв – докторант, доцент Рівненського державного гуманітарного університету, дослідник сучасної української, польської та світової драматургії. Із ним ми розмовляли про зацікавлення польською драматургією, причини вибору п’єси та те, над чим вона змушує замислитися глядача.

– Пане Євгене, це правда, що Рівненський молодіжний народний театр функціонує ще з 1960-х рр.?
– Так, спочатку театр організували при Рівненському педагогічному інституті. У 1995 р. він змінив назву зі студентського на молодіжний, і вже понад 20 років ми «мешкаємо» в міському палаці культури «Текстильник». Зараз театр об’єднує понад 30 акторів, дехто з них грає вже понад 30 років.

– Як оцінюєте інтерес до польської драматургії в Україні?
– Співпрацюючи з багатьма режисерами та оцінюючи сучасні тренди, скажу, що інтерес до польської драматургії в межах нашого нібито невеликого міста дуже великий. За останні роки мої колеги-режисери з інших аматорських театрів ставили кілька п’єс Славомира Мрожека. Наприклад, у Театральній лабораторії «ВідСутність» іде його п’єса «У відкритому морі». У театрі «Сонях» – «Стриптиз», а в театрі «Метр» кілька років тому поставили п’єсу «Кароль». Ми навіть колись думали зробити цілий фестиваль, присвячений польській драматургії.

– Яка вистава театру, на Вашу думку, мала найбільший успіх?
– Кожна вистава цінна й цікава по-своєму, проте у нас є кілька знакових спектаклів. Я би назвав «Поминальну молитву» Григорія Горіна за знаменитим твором Шолома-Алейхема «Тев’є-молочник», котру граємо з 1996 р., та «Оскар і рожева пані» Еріка-Еммануеля Шмітта – спектакль, поставлений у 2013 р.

– Коли виникла ідея поставити п’єсу «Полювання на тарганів» Януша Гловацького?
– Януша Гловацького я, як дослідник, знаю давно. Навіть у межах докторської дисертації цікавлюся його діяльністю. Але минулої осені я дізнався, що до Рівного приїде Олександр Ірванець із презентацією перекладів двох «штук» (sztuka – з пол. п’єса) Януша Гловацького: «Фортинбрас напився» та «Полювання на тарганів». Я пішов на ту зустріч через те, що сам хотів раніше перекласти п’єсу «Фортинбрас напився». Однак уже на зустрічі, почувши кілька перекладених уривків із «Полювання на тарганів», зацікавився цією п’єсою та вирішив чимшвидше її поставити.

– Як відомо, у творі присутня тема еміграції. Наскільки вона актуальна в сучасних українських реаліях?
– Тема, звичайно, актуальна, особливо, коли ми думаємо про мільйони переселенців зі Сходу, яких багато і в Рівному. Але мене зацікавила, насамперед, не стільки тема, скільки стилістика цієї п’єси, тому що в ній ніби й немає особливих дій. Саме дія повинна бути невід’ємним елементом драми, а тут у дуже вбогому нью-йоркському помешканні відбувається лише спілкування неуспішної польської пари емігрантів. Виштовхнуті з ПНР, вони не можуть інтегруватися у новий вільний світ. І до них у снах, спогадах, галюцинаціях приходять персонажі їхнього минулого. Наприклад, функціонери служб безпеки Чесьо і Рисьо, котрі «віджимають» у них квартиру та підштовхують до еміграції.

– Чи відома ця п’єса у світовому масштабі?
– Вона багато в чому експериментальна, проте її вже ставили і в Америці, і у Європі. Крім того, п’єса в чомусь автобіографічна, бо свого часу Януш Гловацький сам поїхав до Америки. Узагальнюючи, можна сказати, що творчість Гловацького, як і взагалі польська драматургія, характеризується поєднанням трагічного і фарсового, наявністю специфічного польського гумору, іноді навіть чорного. Гловацького навіть звинувачували в Америці в тому, що ця п’єса антиамериканська, а в Польщі – в тому, що вона антипольська. П’єса «Полювання на тарганів» гротескна і багато в чому сатирична.

– Чи у виставі представлена українська тематика?
– У ній дуже багато, як кажуть літературознавці, інтертекстів, пов’язаних не тільки з польською літературою. Присутня тематика «Фауста» Гете, Кафки, Достоєвського, соцреалізму загалом. Проте суто української теми у виставі немає, але, безперечно, ті процеси, що відбуваються навколо, можна сказати, опосередковано перегукуються.

– Якщо б дії п’єси відбувались у 2017 р., що, на Вашу думку, могло б змінитися у сюжеті вистави?
– Це тоді був би цілком український сюжет. Емігрантами були б українські громадяни зі Сходу, які мешкають у Рівному або у Львові, або у Дніпрі. І, можливо, теж через економічні, моральні, психологічні негаразди вони починали б інтегруватись у нове, вільне життя. І хто би не був при керівництві, це не мало б важливого значення, адже ми граємо виставу не лише про еміграцію, а й про людську гідність, яку треба зберігати за будь-яких обставин, навіть коли ми не можемо заснути. До речі, як сам Януш Гловацький, так і Олександр Ірванець, розповідали, що їм погано спалося в Америці. У головного героя п’єси, Янека, навіть є власна теорія про те, що люди діляться на «виспаних» і «невиспаних».

– Вистава є прем’єрною в Україні?
– Переклад п’єси презентували восени у Рівному та на Форумі видавців у Львові. Тому ми радіємо, що встигли першими в Україні (поставити виставу – ред.).

– Як Ви гадаєте, появу яких емоцій варто очікувати у глядачів після перегляду спектаклю?
– Колись свого часу ще Вацлав Гавел наголошував, що драматург не повинен давати готових рецептів. Кожна п’єса має примушувати глядача думати, аналізувати й мислити, а ми зі свого боку вкладали у виставу як інтелектуальний, так і емоційний зміст.

– На яку вікову аудиторію розрахована вистава?
– Мені здається, що кожна вікова категорія повинна знайти у цій п’єсі щось своє. Старше покоління, яке ще пам’ятає соціалістичні часи, по-іншому сприйматиме виставу, ніж молодь. Але для молоді, з пізнавального погляду, вистава стане справжнім відкриттям. Однак, на жаль, на пострадянському просторі багато хто забуває про колишні жахи, особливо ті, хто ностальгує за соціалістичним минулим. Ця вистава – відповідь на такі запити, вона примушує пам’ятати про те, що було. У п’єсі є навіть такий символічний діалог між Цензором і Янеком, коли Цензор каже: «Боюся, що Ви Бога в серці не маєте!» Янек відповідає: «Але я маю пам’ять!» Тому ця п’єса саме про те, щоб ми мали пам’ять і рухались уперед.

Розмовляв Віталій ЛЕСНЯК,
Українсько-польський союз імені Томаша Падури