Подаючи в рубриці «Повернуті із забуття» біографічні нариси про поляків, що стали жертвами радянського тоталітарного режиму, ми жодного разу не зупинялися на питанні виконавців «політики партії». Чи не були й вони лише гвинтиками величезної державної потвори, що носила назву СРСР?
Тож, хто прибув впроваджувати радянську модель управління на «визволені західноукраїнські землі» у вересні 1939-го? Яскравим прикладом радянського функціонера є Пилип Аврамович Дармокрик, особову справу якого нам вдалося відшукати за допомогою керівника архівного відділу Рівненської міської ради Павла Поліщука.
Персона Пилипа Дармокрика зацікавила нас, передусім, через те, що, як з’ясувалося з його біографії, у 1939–1941 рр. він був начальником табору військовополонених у Рівному.
Пилип Дармокрик народився 15 травня 1911 р. у бідняцькій селянській родині українців, що мешкали у селі Курилівка (нині Канівський район Черкаської області). Як стверджував сам Пилип Дармокрик, до 1917 р. його батько не мав власної землі, а працював найманим робітником у «поміщиків та куркулів». 13-річною дитиною Пилип залишився без матері. 1928 р. він закінчив 8 класів середньої школи.
1929 р. багатодітна родина Дармокриків вступила до колгоспу. А вже 1932 р. шестеро дітей стали круглими сиротами. Відомо, що Пилип мав три сестри: Поліну, Устину й Ольгу, які так і залишилися в колгоспі, очевидно, вони відновлювали його роботу й після війни. Його брат Марк загинув на фронті. Брат Савелій, також учасник німецько-радянської війни, у 1952 р., коли Пилип Дармокрик писав автобіографію, жив у Рівному, працював малярем.
У пошуках кращого життя 1928 р., відразу після закінчення школи, Пилип подався на Донбас. До 1933 р. він працював кріпильником на шахті № 10, а згодом – десятником. 1933–1937 рр. перебував на службі в Червоній армії. Служив у 71-му Уссурійському полку НКВС у Хабаровську. Ймовірно, там і почалася кар’єра Пилипа Дармокрика в пенітенціарній системі СРСР. Того ж таки 1937 р. його призначили начальником політичної частини при трудовій колонії НКВС міста Сталіно (нині Донецьк).
1939 р., для удосконалення вмінь у сфері політпропаганди та агітації серед табірного контингенту, Пилипа Дармокрика відправили на річні курси політпрацівників ГУЛАГу при Головному управлінні трудових таборів НКВС у Києві (Святошино). Однак уже після 10-ти місяців навчання рішенням ЦК УРСР молодого спеціаліста призначили на посаду начальника табору військовополонених польської армії в Рівному при будівництві № 1 НКВС. Там Пилип пропрацював до початку німецько-радянської війни. 28 червня 1941 р. керований ним табір евакуювали до Старобільська. Відповідно до розпоряджень управління у справах військовополонених, усіх евакуйованих солдатів Війська Польського передали представникам польської влади на основі підписаної 30 липня 1941 р. Угоди Сікорського-Майського, яка передбачала створення польської армії в СРСР під польським командуванням. У Старобільську Пилип Дармокрик перебував до 2 лютого 1942 р.
Із лютого 1942 р. до 16 червня 1946 р. він служив у Червоній армії, спочатку командиром роти 175-го стрілецького полку 58-ї гвардійської стрілецької дивізії, згодом командиром батальйону, начальником організаційно-планового відділу дивізії, начальником штабу окремого батальйону. «Визвольним походом» пройшов Польщу, Австрію, Чехословаччину, Румунію. За час війни двічі отримав поранення, 22 серпня 1943 р. – контузію. З 1943 до 1945 рр. Президія Верховної Ради СРСР відзначила його шістьма нагородами, зокрема медаллю «За відвагу», орденом Вітчизняної війни та орденом Червоної зірки, медаллю «За перемогу над Німеччиною».
У жовтні 1942 р. політичний відділ 58-ї гвардійської стрілецької дивізії прийняв Пилипа Дармокрика у члени комуністичної партії. До цього з 1929 до 1936 р. він перебував у комсомолі. У пункті № 15 його Листка з обліку кадрів зазначено, що «колебаний в проведении линий партии не было».
До цивільного життя він повернувся 6 серпня 1946 р., отримавши посаду виконувача обов’язків головного інженера Рівненського облхарчопрому. 15 листопада 1951 р. став директором новоствореного Рівненського міськхарчопрому.
Тетяна САМСОНЮК
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
