Повернуті із забуття: Юзеф Сидорович
Статті

Юзеф Сидорович – член однієї з дубенських п’ятірок Союзу збройної боротьби – 2. Перебуваючи під фізичним і моральним тиском енкаведистів, він більше місяця категорично заперечував свою причетність до діяльності польського підпілля в Дубні.

Народився Юзеф Сидорович 1918 р. у селі Мильча Дубенського повіту (тепер Дубенський район Рівненської області) в родині Андрія (1884 р. н.) та Павліни (1888 р. н.) Сидоровичів. Андрій Сидорович працював на залізничній станції Дубно, його дружина Павліна була домогосподаркою і займалася вихованням сімох дітей: Юзефа, Марії (1912 р. н.), Янека (1916 р. н.), Казимира (1921 р. н.), Станіслава (1924 р. н.), Павла (1927 р. н.) і Тадеуша (1930 р. н.). Відомо, що після встановлення радянської влади всі вони мешкали в Дубні. Юзеф здобув неповну середню освіту, працював пожежником Дубенської міської пожежної охорони.

Уже після окупації краю Червоною армією Юзеф одружився. У Дубні разом із дружиною Анною Василівною, уродженою Глум (1918 р. н.), він мешкав на вулиці Цегельній, 21. Із початком німецько-польської війни Юзефа, як капрала резерву Війська Польського, призвали на фронт. Із війни він повернувся 28 жовтня 1939 р. За словами самого Юзефа, після розгрому польської армії він повернувся хворим і слабким, тому протягом двох тижнів не виходив із дому. Однак із наближенням зими йому довелося вийти в місто, щоб придбати дрова для опалення будинку. Тоді ж він зустрівся з Броніславом Шевчиком, який поцікавився його життям і ставленням до нової влади. Як і всі польські солдати, що повернулися з війни, Юзеф перебував у пригніченому стані. Молодий чоловік не мав роботи, а отже й засобів для прожиття. Від Броніслава він дізнався про існування нелегальної організації, що має на меті боротися за відновлення Польщі. Не отримавши категоричної відмови, Броніслав сприйняв мовчання Юзефа як згоду долучитися до діяльності підпілля і тоді ж дав йому перше завдання – скласти список поляків-жителів Дубна, що повернулися з війни, а також тих із них, хто володіє зброєю.

Через тиждень до Юзефа прийшов зв’язковий, який запитав про виконання завдання, поставленого Броніславом Шевчиком. Однак Юзеф не встиг нічого зробити, оскільки був зайнятий пошуком роботи. Той же зв’язковий неодноразово навідував Юзефа, врешті він приніс записку від Броніслава Шевчика, в якій керівник підпільної п’ятірки призначав зустріч Юзефу. Традиційно учасники польського підпілля зустрічалися в кондитерській Зомера, так сталося й цього разу. Броніслав докоряв Юзефу, що він не виконує поставлених завдань, а той виправдовувався відсутністю часу.

28 березня 1940 р. Дубенський райвідділ НКВС арештував Юзефа Сидоровича і доправив у в’язницю НКВС № 2 міста Дубна. Цілий місяць він заперечував усі звинувачення слідчих. Зауважимо, що його арештували після того, як слідчі райвідділу НКВС допитали інших арештованих учасників організації, зокрема Броніслава Шевчика. Саме після очної ставки з останнім, яка відбулася 25 квітня 1940 р., Юзефу врешті довелося зізнатися у приналежності до польського підпілля. На допиті Броніслав Шевчик свідчив: «Як учасник повстанської організації, керованої Румелем Зигмундом, та керівник ланки цієї організації я отримав від Румеля Зигмунда завдання розширити її до п’яти осіб. Одержавши таке завдання в листопаді 1939 р., я став придивлятися до свого колишнього колеги по навчанню Сидоровича Юзефа. Побачивши його нестійкий настрій після приходу Червоної армії та встановлення радянської влади на колишній території Польщі, я розповів Сидоровичу про наявність нелегальної організації, що ставила перед собою мету ведення боротьби за відновлення колишньої польської держави. Я запропонував йому як поляку-патріоту вступити в організацію й активно взяти участь у її роботі. Сидорович після деяких роздумів дав мені згоду…»

Як помітно з архівно-слідчої справи Юзефа Сидоровича, слідчі не намагалися з’ясувати в чоловіка усіх фактів його «антирадянської діяльності». Для слідства було достатньо констатувати його причетність до польського підпілля. Не з’ясовували енкаведисти й правдивості свідчень, які на допиті 20 березня 1940 р. дав Володимир Андрушко. Арештований зв’язковий стверджував, що після вступу до антирадянського підпілля Юзеф Сидорович очолив групу польських офіцерів у Дубні, для конспірації він обрав собі псевдо «Стах». Саме Сидорович, за даними зв’язкового, їздив також до сусідніх із Дубном сіл із метою налагодження співпраці з українськими націоналістичними осередками. Свідчення Володимира Андрушка стали ключовими у справі Юзефа, незважаючи на те, що їх особисто не підтвердив сам Юзеф Сидорович.

Окремо варто відзначити моральну стійкість Юзефа. Під час допитів він не назвав жодного прізвища. Кілька місяців запевняв слідство, що не знав прізвища кур’єра, який приносив йому листи від Броніслава Шевчика, називаючи його студентом. І лише 18 липня 1940 р. зізнався, що студент-гімназист – це Володимир Андрушко.

3 вересня 1940 р. слідство у справі Юзефа Сидоровича було завершено. Сім місяців, перебуваючи у переповненій ув’язненими дубенській тюрмі, він чекав постанови Особливої наради при НКВС СРСР. Вона призначила Юзефу «перевиховання» впродовж восьми років у виправно-трудових таборах. Свій термін він відбував у «Сєвпєчлазі». В архівно-слідчій справі відсутні відомості про його амністію як польського громадянина 1941 р. Подальша доля Юзефа Сидоровича, як і його молодої дружини, залишається нам невідомою. Як і завжди, ми сподіваємося, що вони пережили воєнне лихоліття.

Висновком прокуратури Рівненської області від 15 листопада 1989 р. Юзеф Сидорович потрапляє під дію ст. І Указу Президії Верховної Ради від 16 січня 1989 р. «Про додаткові заходи по відновленню справедливості стосовно жертв репресій, що мали місце в період 1930–1940-х і на початку 1950-х рр.»

Тетяна САМСОНЮК

P. S.: Тетяна Самсонюк – головний спеціаліст відділу використання інформації документів Державного архіву Рівненської області. Матеріали рубрики «Повернуті із забуття» опрацьовані за архівно-слідчими справами, що зберігаються у фонді «Управління Комітету державної безпеки УРСР по Рівненській області (1919–1957 рр.)» ДАРО та Архіві управління Служби безпеки України. Будемо вдячні, якщо відгукнуться родичі героїв рубрики або ті наші Читачі, які володіють більшою кількістю інформації про них.

Схожі публікації
Репресовані волинські поляки: Поліціянт Антоній Вітчак
Події
Для совєтського «правосуддя» приводом для ув’язнення могла стати звичайна професійна діяльність. Антонія Вітчака засудили до восьми років таборів за те, що він був поліціянтом.
16 березня 2026
Репресовані волинські поляки: Єжи Урбанський із Хотячева
Події
Єжи Урбанського затримали 23 січня 1940 р. на ділянці Володимир-Волинського прикордонного загону при спробі нелегально перетнути кордон між зонами німецької та радянської окупацій.
05 березня 2026
Репресовані волинські поляки: Актор із Варшави Вєслав Баторський
Статті
Якщо в більшості справ арештованих поляків слідчі НКВД фабрикували звинувачення, то в справі Вєслава Баторського взагалі довгий час обходилися без нього. У правовій державі уявити таке неможливо, але в СССР закони, якщо виникала така потреба, не мали найвищої юридичної сили.
16 лютого 2026
Репресовані волинські поляки: Полонені Мельхіор Бала і Станіслав Фійол
Статті
Мельхіора Балу і Станіслава Фійола червоноармійці затримали при спробі перетнути совєтсько-німецький кордон. Так після концтабору для військовополонених вони потрапили в совєтську тюрму.
03 лютого 2026
Репресовані волинські поляки: Працівник луцького банку Максиміліан Корицінський
Статті
Працівника луцького банку Максиміліана Корицінського НКВД звинуватив в участі в антисовєтській підпільній організації. Він, вибудувавши власну лінію захисту, витримав майже півторарічне слідство й добився порівняно м’якого вироку – «всього» п’ять років заслання.
20 січня 2026
Репресовані волинські поляки: Залізничник із Ковеля Міхал-Мар’ян Скула
Статті
Ковельського залізничника Міхала-Мар’яна Скулу енкаведисти намагалися звинуватити в роботі на польську розвідку. Хоч цього довести не вдалося, герою нашого нарису винесли вирок – вісім років таборів.
06 січня 2026
Репресовані волинські поляки: Залізничники з Любомля Леонард Девальд і Казимир Сечка
Статті
На залізничників Леонарда Девальда та Казимира Сечку енкаведисти завели спільну кримінальну справу, оскільки обидва були членами партії ОЗН у Любомлі. Попри те, що справа шита білими нитками, обох чоловіків засудили до восьми років таборів.
10 грудня 2025
«Ця книга – про рівнян». Видання про польське підпілля представили в Рівному
Статті
У Центрі цифрової історії в Рівному відбулася презентація книжки кандидатки історичних наук Тетяни Самсонюк «Союз збройної боротьби – 1 у Рівному. 1939–1941», яка представляє біографічні нариси діячів польського підпілля в місті за перших совєтів.
29 листопада 2025
Репресовані волинські поляки: Пьотр Маліновський, директор школи в Тростянці
Статті
Пьотра Маліновського, директора сільськогосподарської школи з Тростянця біля Луцька, засудили до восьми років таборів, висунувши проти нього стандартне звинувачення в контрреволюційній діяльності.
25 листопада 2025