У неділю, 2 липня, у Ковелі відійшов по вічну нагороду отець Альберт Туровський – священик і монах Ордену Братів Менших (францисканців).

Із ксьондзом Зеноном (таке його ім’я з хрещення) я познайомився у Шаргороді на Поділлі в 1983 р., куди він невдовзі після рукоположення прибув виконувати своє священицьке служіння. Тоді, ще за Радянського Союзу, коли були заборонені католицькі чернечі ордени, дуже обмежене коло осіб знало, що його справжнє священицьке ім’я Альберт. Низенький, кругленький ксьондз, попри те, що сипав просто неймовірною кількістю жартів за всякої нагоди й без неї, виявився прекрасним священиком і справжнім батьком для шаргородської парафії Святого Флоріана. Чудовий душпастир і господар, він умів підібрати ключик до сердець і своїх парафіян, і представників інших конфесій, а також знайти підхід до не зовсім тоді прихильної до християн влади. Під його керівництвом католики Шаргорода повернули собі відібране у 30–40-х рр. парафіяльне майно, він був ініціатором і будівничим кількох навколишніх нових храмів та унікальної в масштабах усієї України Хресної дороги. А ще – прекрасним проповідником і сповідником, умів порадити й допомогти у важкій ситуації, і все це лагідно й обов’язково з усмішкою та жартом.

Його почуття гумору було просто нереальним. Колись отець Альберт розповідав, що, коли його однокурсники після закінчення радіотехнічного училища дізналися, що Зенон збирається стати священиком, сказали: «Та тобі в циркове училище потрібно йти, а не в семінарію!»

Більшість свого священицького життя отець Альберт присвятив Шаргороду, а ще служив у Будславі (Білорусь), Полонному, Житомирі, Чуднові, останні роки прожив у Ковелі, де й помер у 68-річному віці. 33 роки свого життя отець Альберт провів у монашестві та священстві. Ніколи й ніде не сидів без діла. Він виконував священицькі обов’язки, тобто проводив меси, таїнства, сповіді. А ще мав золоті руки: паяв електроніку, майстрував, будував. Де б не служив отець Альберт, всюди після нього залишалися пам’ятки: змайстровані ним підсилювачі та світлові пристрої, унікальні вертепи, смішні й оригінальні будиночки.

Так розпорядився Бог, що буквально за кілька днів до смерті отця Альберта ми з дружиною гостювали у нього в Ковелі. Він був такий, як завжди: показав костел, своє майстрування, ділився планами, жартував. Таким він і залишиться назавжди в пам’яті. Навіть не думали, що ця зустріч остання…

Поховали отця Альберта 4 липня в Шаргороді Вінницької області.

Вічне спочивання Тобі, отче Альберте! Дякуємо тобі за Твої золоті руки і Твоє золоте серце.

Анатолій ОЛІХ

Редакція «Волинського монітора»
висловлює співчуття
родичам, братам по ордену, парафіянам і друзям отця Альберта.
Вічне спочивання дай йому, Господи,
і світло віковічне нехай йому світить.
Амінь