«Ми збираємо історії, які повинні будувати наші народи, історії про порятунок», – сказала під час зустрічі в Луцьку Олександра Зіньчук, дослідниця нематеріальної спадщини пограниччя, спеціаліст у справах польсько-українських стосунків, поетеса та есеїстка.
30 листопада в редакції «Волинського монітора» відбулася зустріч із Олександрою Зіньчук, Олександром Кравчуком і Сергієм Гладишуком. Вони представили кілька проектів дослідницької групи «Жива мова», що сприяють польсько-українському порозумінню.
Проект «Поєднання через важку пам’ять» – це ініціатива, яка має на меті зміцнення польсько-українського порозуміння за допомогою інформування про приклади надання допомоги та співжиття українців і поляків у період трагічних подій на Волині та Східній Галичині під час Другої світової війни. Її реалізація триває вже шість років і передбачає різні види діяльності. Наприклад, у рамках проекту «Оповіді з пограниччя» у 2016 р. у Польщі записували усні розповіді свідків історії, на основі яких нині до друку готують комікс. У короткій доступній для молоді формі він розповість про приклади міжлюдської солідарності та жести допомоги під час Другої світової війни та в післявоєнний період на польсько-українському, польсько-литовському й польсько-німецькому пограниччі.
Тому, чим є усна історія, які вона має пізнавальні цінності та як працювати в місцевій спільноті задля зміцнення міжкультурного діалогу, покликана навчати лабораторія «Посли порозуміння». За словами Олександри Зіньчук, цей проект показує, що молоде покоління не має стільки стереотипів, як старше: «Вони вільні від цього і вважають, що майбутнє можна будувати разом».
«Понад шість років ми діємо з польсько-українською групою істориків, етнографів, філологів та архівістів. Ми збираємо історії, які повинні будувати наші народи, історії про порятунок», – сказала Олександра Зіньчук. Група дослідників, за її словами, використовує різні знаряддя. Серед них – локальні дослідження, усні розповіді, історія повсякдення та долі звичайних людей. Вона також додала: «Під час нашої першої інтердисциплінарної експедиції ми збирали усні історії. Тоді виявилося, що було дуже важливо не закриватися у вузькій методологічній «шухляді». Друга важлива річ, завдяки якій нам вдалося зібрати майже 300 свідчень, – це те, що ми робили це разом. Це був міжгенераційний проект, який реалізували разом поляки й українці».
На основі матеріалів, зібраних групою студентів із Любліна та Луцька у 2012 р., було створено сайт та видано книгу «Поєднання через важку пам’ять. Волинь – 1943» (доступна трьома мовами у pdf-форматі на сайті pk.org.pl). Олександра Зіньчук підкреслила, що проект не став одноразовим увіковіченням пам’яті у вигляді книжки: «Ми побачили, що є потенціал, що люди хочуть розповідати, що є потреба записувати ці спогади». У наступних роках відбулися експедиції на Галичину, Тернопільщину, Люблінщину, Сілезію, а також на польсько-литовське пограниччя. «Завдяки цьому ми знайшли нові історії допомоги в польсько-литовських, польсько-українських, польсько-німецьких стосунках та, звичайно, історії допомоги євреям», – сказала дослідниця.
За словами учасника проекту з Луцька Олександра Кравчука, проект показує, що в ті трагічні часи на Волині мало місце добро між двома народами: «Раніше робилися калькуляції проблем, але не глибше осмислення їх. Коли польських та українських студентів запросили взяти участь у проекті, напевно не кожен із них усвідомлював, що це за проект і що він може дати кожному з нас. Мабуть, лише тоді, коли підсумовували інтерв’ю, в головах кожного причетного до їх проведення щось змінилося. Кожен із нас бачив щирі розповіді тих людей, які не мали якихось завчених текстів з історичних джерел, а які самі це все пережили. Вони ділилися спогадами з болем і сльозами на очах».
Розповідаючи про методологію досліджень, Олександра Зіньчук навела приклад терміну «історія порятунку»: «Його запропонувала професорка Ева Доманська. Історія порятунку не лише вивчає минуле, але й повинна служити тому, щоб дбати про майбутнє. Це близьке тому, що ми робимо, адже ми збираємо історії осіб, які рятували, допомагали одне одному під час Другої світової війни».
Реалізація проекту триває, до нього постійно приєднуються нові середовища й організації. «З’явилися нові книжки, де історики чи журналісти, йдучи нашими слідами й розповідями, створили свої публіцистичні чи історичні тексти, а також фільми», – зазначила Олександра Зіньчук.
Група «Жива мова» реалізовує також освітні ініціативи, зокрема публікує результати досліджень та проводить виставки. «Важливо інформувати суспільство, давати йому знання, які інколи герметично закриті або важко доступні, щоб у публічній дискусії не домінували політики», – підкреслила Олександра Зіньчук.
Під час зустрічі відбулася дискусія, яка стосувалася різної оцінки історичних подій, підходу молоді до історії, конфлікту пам’яті та моделей поєднання.
Представники проекту «Поєднання через важку пам’ять» згадали теж про молодого українського історика з Донбасу Юрія Матущака. Він брав активну участь у проекті, а коли Росія почала війну з Україною записався добровольцем до батальйону Дніпро-1, у складі якого загинув під Іловайськом. «Кілька років тому ми навіть подумати не могли, що теж є свідками історії», – акцентувала Олександра Зіньчук і додала, що учасники проекту зобов’язані розповідати про такі приклади та відповідальні за те, щоб стояти на сторожі правди.
Наталя ДЕНИСЮК
Фото: Анатолій ОЛІХ
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
ПОЄДНАННЯ ЧЕРЕЗ ВАЖКУ ПАМ’ЯТЬ: У ЛУЦЬКУ ПРЕДСТАВИЛИ РЕЗУЛЬТАТИ ПРОЕКТУ
