Продовжуючи публікацію спогадів Зигмунта Вірпші, який народився 1928 р. у Рівному, пропонуємо Вам два наступних фрагменти під назвами «Повернення до Польщі» та «Подорожі з Польщі на Волинь».

Повернення до Польщі

МИ ПОВЕРТАЛИСЯ! На радянсько-польському кордоні люди хотіли цілувати землю. Ми планували оселитися на Повернених територіях. Коли проїжджали через Радом, дали знати нашій родині, що їдемо. У Радомі жили наш дядько Броніслав, двоюрідна сестра Халінка Вірпша та інші. Халінка виїхала за нами, бо ми вже проїхали до наступної станції, у Скаржисько-Каменній, і завернула нас назад до Радома. Дядько мав на вулиці Шевській величезну кімнату з кухнею, а поряд паперову майстерню зі станками для виготовлення ящиків і пакетів, серед них – величезні станки для безперервного виготовлення пакетів. На нього працювали дві особи. Він прийняв нас у своєму житлі. Крім цього, були й інші квартири, одна – на вулиці Рванській, вона залишилася після Оттона Вірпші, що загинув під час Варшавського повстання.

На вулиці Рванській був теж «Masacentrum» – магазин пристроїв і обладнання для скотобійні, яким керував мій двоюрідний брат Мєтек Останкович. Я трохи підпрацьовував виготовленням пакетів і ящиків погодинно.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ОЛЬГЕРД ВІРПША

У Радомі я одразу пішов до першого класу Загальноосвітнього ліцею імені Яна Кохановського, що містився в колишньому піярському монастирі. Я закінчив перший і другий класи ліцею, здав екзамен зрілості і вступив на факультет технічної хімії Вроцлавської політехніки. Там нас уже чекала приготована родичами (Болєком Борковським) трикімнатна квартира, в якій ми поселилися і де сьогодні живе дочка Рені, Ева Бєлявська, з чоловіком Пшемиславом і двома синами.

Янка Гофман із матір’ю теж облаштувалася у Вроцлаві, спочатку на Ринку. Вона вийшла заміж за Гончарука, а пізніше з ним розвелася. Її дочка Ева має чоловіка і двох дітей. У них власне туристичне бюро у Вроцлаві. Янка Гончарук десь мого віку.

Халіна Маліш вийшла заміж за Болєслава Карного (помер у 2017 р.), у неї син, дочка і внучка. Вона мешкає у Варшаві, на вулиці Мокотовській.

Інші члени нашого інтернату вже або повмирали, або я не маю про них відомостей.

Подорожі з Польщі на Волинь

Волинь – батьківщина моїх предків (не зовсім). Мене вабило відвідати край мого дитинства. Перший раз я поїхав на два тижні з групою пенсіонерів до санаторію над озером, на клині між Польщею та Білоруссю. Гарні окраїни. Характерною рисою озера був високий вміст дезінфікувальних солей срібла. Розповідали, що за давніх часів до озера заганяли табун запаршивілих коней, і вони після такої купелі одужували.

Другий раз ми вирушили з метою пригадати Рівне і Ходоси. Ми найняли машину, нас возив водій поляко-українець. Спочатку ми поїхали оглянути Рівне. Вулиця Ягеллонська, на якій я колись проживав, тепер називалася по-іншому, а на місці нашого дому знаходився величезний корпус колишньої цукроварні, з вибитими шибками. Залишилася тільки стара назва вулиці Коперника, біля якої, як і колись, містилася броварня. Околиці теж трохи змінилися. До Ходосів ми дісталися вже десь під вечір.

Зигмунт Вірпша. При в’їзді в Рівне. Рівне.

Колишня вулиця Ягеллонська. Руїни цукроварні. Тут ми жили перед війною.

Із місця, яке я пам’ятав, бо колись добряче вдарився там головою, нам показали, як їхати до кемпінгових будиночків. Там, за селом, ми доїхали до огорожі із брамою, зачиненою на замок. Ми залишили машину та вирушили на пошук господаря. Це був українець старшого віку. Він не знав, чи є вільні місця, але врешті показав нам будиночок із трохи задрипаною постільною білизною. Доки ми влаштовувалися, промайнули кілька плечистих амбалів і напівоголених дівчат. Ми не знали, чи вдасться нам виспатися. Господар сказав, що його гості святкуватимуть день народження і ніч навряд буде спокійною. В певний момент наш водій штурхнув нас у бік і пошепки сказав: «Негайно тікаймо звідси». Ми послухали гарної поради, швидко попрощалися з господарем і вийшли за огорожу. Наш автомобіль так обставили інші машини, що виїхати було важко. Якось виплуталися з тієї тісняви і щасливо від’їхали.

Ходоси. Зигмунт та Ельжбєта Вірпші з дочкою довоєнного орендаря саду та її сином.

Тим часом надійшла вже ніч. Потемки поволі ми доїхали до краю села і постукали в найближчу хату. Вийшов розхристаний, п’яний, не цілком при свідомості чоловік, із яким розмовляти не було сенсу. Більше пощастило в наступному домі: нам відкрила жінка середнього віку і запросила всередину. Крім господині, там були дочка і син призовного віку. Вони почастували нас вечерею і дозволили заночувати. Під час розмови зʼясувалося, що господиня – дочка чоловіка, який колись у Ходосах орендував у пана Горчинського фруктовий сад. Наступного дня ми машиною їздили околицями, а провідником був син господині. Річка Горинь уже не така чиста, як колись, а молочно-біла від молокозаводу і повноводна біля дамби. На верхівці Білої гори над Горинню стояв замкнений будинок відпочинку, який називали, не знаю чому, «будинком Горчинського». До війни того дому не було. Ми повернулися машиною назад і попрощалися з водієм. На цьому завершив свою подорож по спогадах. (Продовження тут).

Зигмунт Вірпша. Горинь. Біла гора.

Зигмунт ВІРПША

Фото із сімейного архіву Зигмунта Вірпші

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

СПОГАДИ ЗИГМУНТА ВІРПШІ ПРО ВОЛИНЬ, СИБІР ТА КАЗАХСТАН. ЧАСТИНА 1: ВОЛИНЬ

СПОГАДИ ЗИГМУНТА ВІРПШІ ПРО ВОЛИНЬ, СИБІР ТА КАЗАХСТАН. ЧАСТИНА 2: СИБІР – ПІВНІЧНИЙ КАЗАХСТАН

СПОГАДИ ЗИГМУНТА ВІРПШІ ПРО ВОЛИНЬ, СИБІР ТА КАЗАХСТАН. ЧАСТИНА 3: ПІВДЕННИЙ КАЗАХСТАН