У минулому номері нашого видання краєзнавець Віктор Літевчук у тексті про Волинську промислово-сільськогосподарську виставку, описуючи її передісторію, згадав про першу таку виставку в Луцьку, що відбулася 1908 р.
Більше про Волинську промислово-сільськогосподарську виставку в 1928 р. читайте тут.
Одним з ініціаторів проведення виставки в 1908 р. був Щенсни-Леон Понятовський, із біографією якого ми хочемо ознайомити наших читачів.
Щенсни Понятовський на початку ХХ ст. був головою Рільничого товариства в Луцьку. Ще одним приводом розповісти про цього діяча стало те, що він є племінником архієпископа Зигмунта-Щенсного Фелінського, святого католицької Церкви, літургійний спомин якого відзначають 17 вересня. Здається, що таке рідкісне ім’я – Щенсни – наш герой отримав саме на честь свого знаменитого дядька.
Щенсни-Леон Понятовський народився 22 квітня 1857 р. у сім’ї Адама Понятовського та Зофії Фелінської в селі Цепцевичі Луцького повіту (зараз Цепцевичі Сарненського району Рівненської області). Село розташоване на правому березі Горині, його не треба плутати з Великими Цепцевичами, які знаходяться на лівому березі.
У 1864 р. за участь у Січневому повстанні батька Щенсного, Адама, заслали в Сибір, а маєток конфіскували. Хлопчину певний час виховували родичі Фелінські та Виджги, йому часто доводилося переїжджати. Після Варшави Щенсни з 1874 р. навчався у гімназії в російському Ярославлі, де по смерті батька ним опікувався дядько, архієпископ Зигмунт-Щенсни Фелінський. Отримавши в 1879 р. у Володимирі атестат зрілості, юнак вступив на юридичний факультет Петербурзького університету, який закінчив у 1883 р. зі срібною медаллю. Відмовившись від запрошення продовжувати наукову кар’єру в рідному виші, займався адвокатською практикою, а в 1897 р. повернувся до маєтку в Цепцевичах, який на той час уже повернули власникам.
Щенсни-Леон Понятовський був хорошим господарем, під його рукою волинські маєтки процвітали. Проте найбільший слід він залишив в історії Волині як громадський і політичний діяч. У 1900-х роках Понятовський був одним з ініціаторів утворення в Луцьку Банку польського та Рільничого товариства, яке очолював багато років. У 1905 р. Щенсни Понятовський брав участь у двох загальноросійських з’їздах земських діячів у Москві, на яких, до речі, виступав за надання Україні політичної автономії. В 1903 р. разом із Влодзімежом Грохольським, Томашем Міхаловським та іншими заснував підпільну організацію «Zrzeszenie», метою якої був захист інтересів поляків на Русі, відкриття таємних польських шкіл, а також введення польських депутатів у Думу. Був також одним із засновників часопису «Dziennik Kijowski», де згодом публікувався.
Президіум І Державної Думи. Другий справа – Щенсни Понятовський
У 1906 р. Щенсного-Леона Понятовського, Юзефа Потоцького і Влодзімежа Грохольського обрали депутатами від Волині до І Державної думи. Відзначимо, що Щенсни Понятовський – єдиний поляк, який увійшов до президії Думи й отримав посаду віце-секретаря. У Думі були дві фракції польських депутатів, Понятовський увійшов до фракції польських депутатів із Литви й Русі. Працював в аграрній комісії, захищав інтереси поляків, які зазнавали економічного та політичного тиску з боку Російської імперії.
Після розпуску Думи повернувся до громадської діяльності. У ті роки, під час столипінських реформ, органи територіального самоврядування – земства, які мали стати знаряддям русифікації, – завдяки перевазі поляків серед керівництва земств на Волині сприяли значному розвитку цих земель. Понятовський працював у повітовому й губернському земствах, де, крім членства в кількох комісіях, керував комісією у справах зв’язку та фінансів. Завдяки його ініціативі на Волині розширили телефонну мережу, будували нові дороги, почали створювати детальну карту регіону, заснували в 1915 р. спілку «Камінь», яка почала промислову розробку корисних копалин на Волині. Був у цей період членом Районного комітету Південно-Західної залізниці й Землевпорядної комісії, належав до Товариства підтримки польського сільського господарства, брав участь у створенні споживчого кооперативу в Цепцевичах, пожертвувавши з цією метою землю й будинок, де пізніше зробили школу.
Саме завдяки старанням Понятовського в 1913 р. вдалося отримати 14 100 га державних земель під Сарнами, на яких, на торфовищі Чемерне, відкрили лучно-болотну дослідну станцію. Ця установа вивчала надзвичайно важливі для Полісся питання меліорації, екології та метеорології. Під час Першої світової війни Понятовський займався забезпеченням армії та був головним уповноваженим із питань опіки над біженцями при південно-західному фронті.
У 1917 р. Понятовський неофіційно вів переговори з польського питання з головою Думи Михайлом Родзянком, брав участь у нараді з Олександром Керенським у Москві. Після відновлення Польщею незалежності Понятовський деякий час перебував у Варшаві, де на замовлення польської делегації, яка збиралася на Паризьку конференцію, написав реферати про поклади корисних копалин і гуральництво на Волині.
У березні 1919 р. оселився у Володимирі, де обійняв посаду голови Товариства допомоги жертвам війни. У 1920 р. став суддею в Окружному луцькому суді, зайнявся організацією польської судової системи. Щенсни Понятовський у 1922 р. заснував Рільниче товариство в Сарнах. Він також відновив діяльність дослідної станції, яка припинила свою роботу через війну. В 1924 р. вона стала самостійною Дослідною установою розробки торфовищ і була до 1936 р. найбільшим у Польщі закладом вивчення й меліорації торфовищ, лук і пасовищ. Про діяльність установи Понятовський писав статті до «Рільничої газети».
У 1932 р. Понятовський перебрався до рідних Цепцевичів. Попри поважний вік, продовжував активно займатися громадськими справами, а також благодійністю. Зокрема, він був куратором фонду для офіцерів-інвалідів і подарував 100 га власної землі осадникам, колишнім солдатам Війська Польського. Багато цікавого можна було б довідатися з мемуарів, написаних Щенсним Понятовським в останні роки життя, проте вони, на жаль, безслідно зникли.
Помер Щенсни-Леон Понятовський 31 травня 1936 р. у Цепцевичах. Похований на парафіяльному цвинтарі в Бережниці. За заслуги перед Батьківщиною був нагороджений офіцерським хрестом Ордену відродження Польщі та медаллю Незалежності.
Анатолій ОЛІХ
Текст опрацьовано на основі «Польського біографічного словника» та матеріалів, доступних в Інтернеті
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
НЕВІДОМІ ФАКТИ ПРО РОДИНУ ФЕЛІНСЬКИХ
ВПЛИВ ЛИСТОПАДОВОГО ПОВСТАННЯ НА ДОЛЮ РОДИНИ ФЕЛІНСЬКИХ
