У грудні відзначаємо дві річниці, особливо важливі для членів Товариства польської культури на Волині ім. Еви Фелінської. 26 грудня мине 220 років від дня народження цієї виняткової жінки, а трохи раніше, 20 грудня – 154 річниця її смерті. З нагоди цих двох річниць ми порозмовляли з родичем Еви Фелінської – паном Мареком Желязовським, мешканцем Любліна.

–Ви – родич Еви Фелінської, яка жила в 1793-1859 роках, патронки Товариства польської культури на Волині, письменниці, патріотки, родоначальниці польської літератури в сибірському засланні і жанру польського жіночого щоденника, першої польки, висланої в Сибір, багатодітної матері. Її сином був святий Зиґмунт Щенсний Фелінський. Ким доводиться Вам Ева Фелінська?

–Я є прапраправнуком Еви Фелінської по прямій жіночій лінії. Це досить близький родинний зв'язок. Я – нащадок дочки Еви, Вікторії, дружини Вінцента Виджги. У них народилася Стефанія, дружина Августа Погоського, матір моєї бабці Еви. Бабця вийшла заміж за Владислава Ґражевича, лікаря, який оселився в Белжицях біля Любліна. У цій родині народилася моя матір, Ганна. Вона вийшла за Анджея Желязовського – мого батька. У 1941 народився я, потім моя сестра Ева. Моя дружина – Марія Пташинська, родичка генерала Міхала Карашевіч-Токажевського. Маємо двох синів.

–Окрім Еви Фелінської і Зиґмунта Щенсного Фелінського, серед моїх відомих предків були: автор гімну«Боже, що Польщу…» (Boże coś Polskę) п'єси «Барбара Радзивиллівна», ад’ютант Тадеуша Костюшка у справах французької кореспонденції і директор славнозвісного Кременецького ліцею Алойзи Фелінський, передвоєнний віцепрезидент Варшави Ян Погорський, міністр сільського господарства і член Люблінського тимчасового уряду в листопаді 1918 року Юліуш Понятовський, а також відомий актор Кшиштоф Хамєц.

–Чи багатьом відомо про Ваших славнозвісних предків? Любите ними хвалитися?

–Розповідаю тільки тоді, коли розпитують. Багато моїх знайомих дивуються, чому родич святого такий скромний. Намагаюсь бути реалістом. Небагато людей знають про мої родинні зв’язки з цими особами.

–Чи у Вашій родині приділяється багато уваги такій значній постаті, якою була Ева Фелінська?

– Із дитинства пам’ятаю, що в домі моїх бабці та дідуся на стіні висіла дошка з фотографіями членів нашої родини. Центральною постаттю на ній була Ева Фелінська. Уже тоді я знав, що це була важлива особа, що вона була письменницею. Не пам’ятаю, чи на її тему велися якісь розмови чи ставили її у приклад. Я тоді був ще занадто молодим, щоб пам’ятати. Вже в дорослому віці більшу увагу приділяв особі Зиґмунта Щенсного Фелінського, сина Еви. Її постать стояла ніби осторонь, що, проте, не зменшувало її значення, навіть навпаки – робило її важливішою!

–Його канонізація, котра відбулася 11 жовтня 2009 року, призвела до більшого зацікавлення історією роду Фелінських. Разом із дружиною та сином Войцєхом я досліджував генеалогічне дерево і занотовував важливі події та постаті. Канонізація архієпископа змобілізувала нас до інтенсивнішої праці. Роботи було багато, потрібно було переглянути велику кількість документів. Нам вдалося відтворити генеалогічне дерево Фелінських до 1607 року. Мій син Войцєх зробив його електронну версію.

–Чи канонізація Зиґмунта Щенсного Фелінського певним чином вплинула на Вашу релігійність чи релігійність Вашої родини?

–Думаю, що необов’язково, ми й раніше були релігійно сформовані. Я навіть 20 разів був учасником пішого паломництва з Любліна до Ченстохови. І це не було пов’язано з канонізацією предка. Я дуже задоволений, що міг разом із сестрою бути того дня у Ватикані. Дійсно, постать Фелінського набула більшого значення, принаймні для мене, я почав більше про нього дізнаватися. Цікавим є те, що в різний час його постать викликала різні суспільні контроверсії. Фелінський, будучи варшавським митрополитом, був реалістом, вважав що не варто було проливати народну кров під час Січневого повстання.

–Як коротко можете описати постать Еви Фелінської?

–Обов’язково сказав би, що це була велика патріотка, вислана в Сибір за свою співпрацю з Конарським. По-друге – матір, що самостійно виховувала дітей, тому що її чоловік далеко працював і через це не міг часто бувати вдома. Ева Фелінська «сформувала» не тільки Зиґмунта Щенсного Фелінського, але й усіх своїх дітей. Варто відзначити, що майбутній святий часто приводив у приклад свою матір, висуваючи її на перший план за її заслуги для родини. По-третє, окреслив би Еву Фелінську як письменницю, яка часто згадується у працях, наприклад, таких як «Польські письменниці давніх епох».

–Як молоде покоління дивиться на родинну історію? Чи має бажання підтримувати і продовжувати традицію «стражів» родинної пам’яті?

–Не можна на це питання дати однозначну відповідь. Маю надію, що мої сини приймуть від мене спадщину пам’яті. Я в молодому віці також не дуже цікавився родинними історіями, хоча перед смертю батьків встиг занотувати деяку інформацію про наших предків і підписати частину родинних фотографій. Підростає нове покоління, я маю двох малолітніх внуків. Можливо, вони будуть документувати родинну історію. Ми вже маємо плани створити генеалогічне дерево родини Желязовських. Сини мені допоможуть, якщо я їх про це попрошу.

–Добровільна, хоча маю надію, що сини зацікавляться цією тематикою.

–Як Ви дізналися про Товариство польської культури ім. Еви Фелінської на Волині?

–Це також досить цікава історія. Колись в одній із телевізійних програм я побачив кадр з табличкою, на якій був напис: «Товариство польської культури на Волині ім. Еви Фелінської». Звичайно, зацікавився і почав шукати контакти з організацією. Номер телефону товариства я довідався від режисера програми. Невдовзі після цього, в липні 2004 року, разом із дружиною та сином я вже був у Луцьку. У наступному році я приїхав до цього міста знову, вже з другим сином.

–Приємно згадуєте луцькі візити?

– Це були камеральні, патріотичні та дуже приємні зустрічі. Члени товариства нас дуже сердечно прийняли. Щиро кажучи, дивуюсь тим зусиллям, яких вони докладають для збереженні польської ідентичності. Хоча я почувався трохи незручно з приводу такого інтенсивного зацікавлення моєю особою.

–Здогадуюся, що надзвичайно багата родинна історія продовжена в традиціях та звичаях, яких Ви дотримуєтеся? Які маєте традиції, пов’язані з Різдвяними святами?

–Наші родинні традиції якось особливо не відрізняються від традицій інших родин. Святвечір намагаємося зустріти в родинному колі, ділимось оплатком, слухаємо колядки та їмо традиційні різдвяні страви. Мені здається, що Різдвяні свята, це найбільш родинні зі всіх свят, що не означає, що вони є найголовнішими. Без сумніву, одна з важливих родинних традицій – передача з покоління в покоління патріотичного виховання. Я виріс в атмосфері культу Юзефа Пілсудського, якого шанувала моя бабця Ева. Іншою важливою постаттю для нашої родини був Ян Павло ІІ, з котрим працювала в Люблінському католицькому університеті моя тітка Тереза Рильська, теж із родини Фелінських.

–Тоді поясніть, будь ласка, чим для Вас є патріотизм?

–На мою думку, патріотизм – це любов до своєї Батьківщини, праця в Польщі і розвиток її економіки, це знання вітчизняної історії та твереза оцінка політиків і політичних подій – не тільки через призму мас-медіа, які часто є необ’єктивними.

–Дуже дякую за розмову!

Агнєшка БОНДЕР
На фото: Марек Желязовський в гостях
у Товариства польської культури на Волині ім. Еви Фелінської
Фото надані Мареком Желязовським