Повернуті із забуття: Ніна Оссовська
Статті

Продовжуючи цикл статей про вчителів Другої Речі Посполитої, репресованих радянською владою в 1939–1941 рр., пропонуємо нашим Читачам нарис про Ніну Оссовську, яка працювала вчителькою в Малій Мощаниці, Стійлі та Острозі.

Народилася Ніна Оссовська (уроджена Нарушевич) 1908 р. у селі Жеребки Старокостянтинівського повіту Волинської губернії в родині священика. Її батько Панкратій Нарушевич помер 1910 р. Відомо, що на початку Другої світової війни матір Ніни Анна Арсентіївна Нарушевич (1868 р. н.) та її сестра Галина (1901 р. н., у шлюбі Татаровська) мешкали у Вільні.

1928 р. Ніна Оссовська закінчила вчительську семінарію. З того часу до 1933 р. вона працювала учителькою в Малій Мощаниці Здолбунівського повіту.

У вересні 1933 р. Ніна Оссовська прибула на посаду вчителя в загальноосвітню школу в селі Стійло Здолбунівського повіту (нині в складі села Межиріч Острозького району). У цьому населеному пункті, який знаходився поблизу кордону з УРСР, містилася стражниця Корпусу охорони прикордоння (КОП). Молоду вчительку відразу поставили до відома, що вона навчатиме грамоті солдатів КОПу, які служили у вартах (стражницях) «Стійло» та «Бір». Пізніше під час допиту Ніна Оссовська сказала енкаведистам, що більшість копівців були вихідцями зі Східних Кресів і погано знали польську. До школи вони приходили двічі на тиждень. Окрім польської мови, вивчали арифметику, історію та географію.

Приблизно у 1934 р. обидві варти КОПу очолив Олександр Макогонський, який відразу ж розпочав активну громадську діяльність. Завдяки йому в селах Бір та Стійло організували осередки Союзу стрільців, до яких належала місцева польська молодь. Ніну Оссовську призначили референтом із виховання та культурно-просвітницької діяльності цих осередків. За участі Макогонського та Оссовської відбувалися відзначення всіх державних свят Другої Речі Посполитої. Макогонський познайомив Ніну з поручиком польської розвідки Павляком (ім’я невідоме). Обоє часто бували в неї вдома. Під час таких зустрічей вони обговорювали робочі питання, а також різні події в Стійлі, зокрема нелегальний вилов селянами риби у Вілії.

Того ж 1934 р. чоловік Ніни, Станіслав Леонович Оссовський, який працював на поштовому відділенні в Острозі, втратив роботу й переїхав до дружини у Стійло. Подружжя неодноразово їздило до здолбунівського повітового старости в надії, що він посприяє у працевлаштуванні Станіслава. Врешті чоловік отримав роботу рахівника Сіянецької та Новомалинської гмін й оселився в Милятині. Родину не влаштовувало роздільне проживання. Разом вони проводили лише канікули, в інший час на вихідних приїздили до Острога, де зупинялися у найманій квартирі чи готельному номері. Ніна Оссовська в зізнаннях писала: «Это была наша «семейная жизнь» и хотя мы обое очень любили детей и семейную жизнь, в таких условиях я не могла желать быть матерью».

Відзначимо, що завдяки архівно-слідчій справі героїні цього нарису можна зрозуміти становище жінки в тогочасному польському суспільстві. Ніна Оссовська мала освіту, державну роботу, перебувала у шлюбі, але через те, що мешкала одна, була об’єктом домагань військовослужбовців, із якими їй доводилося працювати. У власноруч написаному зізнанні вона зазначила: «Любезности наших коповских военных уже мне надоели, почти каждый из них считал, что раз я на границе одна без мужа, то и можно поухаживать. Надо было лавировать, чтобы не нажить врага».

Станіслав Оссовський закінчив поштарські курси і хотів повернутися на роботу до поштового відділення. Врешті подружжя вирішило з’ясувати причину його звільнення, звернувшись до поштової дирекції в Любліні. Виявилося, що в особовій справі Станіслава Оссовського була відмітка «неблагонадійний», зроблена так званою двуйкою після судового процесу, на якому його звинуватили в наклепі на керівника поштового відділення. Оскільки Ніна була знайома з Олександром Макогонським й іншими офіцерами КОПу та польської розвідки, вона звернулася до них за допомогою, аби виправдати чоловіка. Всі обіцяли допомогти, але ситуація Оссовських так до 1939 р. і не змінилася. З приходом радянської влади Станіслав перейшов на нелегальне становище і втік до Рівного, де переховувався у родичів Ніни, які жили на вулиці Пілсудського, 18.

26 вересня 1939 р. до оперативної групи НКВС в Острозі надійшла заява голови волосного комітету Сіянецького, в якій він зазначав, що вчителька Ніна Оссовська працювала в польській розвідці. Очевидно, саме тоді її викликали до райвідділу НКВС, адже перші допити датовано 26–27 вересня 1939 р., а на написаних власноруч зізнаннях зазначена дата 28 вересня 1939 р. У протоколі допиту від 27 жовтня 1939 р. слідчі НКВС двічі підкреслили олівцями синього та червоного кольорів те, що Ніна Оссовська, росіянка за національністю, після одруження у 1930 р. прийняла католицизм. Тоді їй вдалося вийти на волю і навіть пізніше працевлаштуватися вчителькою в середню школу № 4 в Острозі.

18 березня 1940 р. Острозький райвідділ НКВС удруге арештував Ніну Оссовську й доправив до в’язниці в Рівному. Її підозрювали у зв’язках із працівниками 2-го відділу Головного штабу Війська Польського. У постанові на її арешт зазначено, що вчителька впродовж кількох років була секретним співробітником польської розвідки й вела провокаторську діяльність серед селян і вчителів Здолбунівського повіту.

Жінці довелося пережити не один нічний допит, про що свідчать протоколи. Наприклад, допит від 26 березня 1940 р. розпочато о 21.00, а завершено о 2.00 27 березня. За п’ять годин слідчі поставили ув’язненій шість коротких запитань та отримали шість коротких відповідей.

11 жовтня 1940 р. Особлива нарада при НКВС СРСР засудила Ніну Оссовську до восьми років позбавлення волі як соціально-небезпечного елемента. Термін покарання жінка відбувала в таборі «Карлаг». Відомо, що після підписання в 1941 р. угоди Сікорський-Майський її, як громадянку Польщі, амністували та скерували на постійне місце проживання до Ташкентської області.

Заключенням Рівненської обласної прокуратури від 28 грудня 1989 р. Ніну Панкратівну Оссовську реабілітували. Її подальша доля нам не відома.

Тетяна САМСОНЮК

P. S.: Матеріали рубрики «Повернуті із забуття» Тетяна Самсонюк опрацьовує за архівно-слідчими справами, що зберігаються у фонді «Управління Комітету державної безпеки УРСР по Рівненській області (1919–1957 рр.)» ДАРО та Архіві управління Служби безпеки України. Будемо вдячні, якщо відгукнуться родичі героїв рубрики або ті наші Читачі, які володіють детальнішою інформацією про них.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ОЛІМПІЙ МАЗУР

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: МИХАЙЛО ГЛЯСС

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ОЛЕКСАНДР ЗГЛИНИЦЬКИЙ

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ЕДВАРД ХЛЄБІК

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ТАДЕУШ СЦИВЯРСЬКИЙ

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ЧЕСЛАВ БОГДАНОВИЧ

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ВАЦЛАВА ЦАЛОВА

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: МАР’ЯН СТАВЯЖ

 

Схожі публікації
Повернуті із забуття: Стефан Яжомбковський
Статті
Стефан Яжомбковський, поліціянт із Глинська Чеського на Рівненщині, – герой нашого чергового нарису про працівників польської державної поліції, які зазнали репресій з боку радянської влади.
18 березня 2022
Повернуті із забуття: Юзеф Ричак
Статті
Після звільнення з Війська Польського Юзеф Ричак почав працювати в польській державній поліції. Служив, зокрема, в Рівному. З приходом у місто Червоної армії його арештували за «активну боротьбу з революційним рухом трудящих».
11 лютого 2022
Повернуті із забуття: Станіслав Пахольчик
Статті
«На протяжении длительного периода времени проводил борьбу против интересов рабочих и крестьян», – таким чином у постанові про притягнення до кримінальної відповідальності від 19 грудня 1939 р. окреслено злочини Станіслава Пахольчика, якому присвячено наш черговий нарис.
28 січня 2022
Повернуті із забуття: Юзеф Рещинський
Статті
Юзефа Рещинського з колонії Довганець Костопільського повіту напередодні Другої світової війни мобілізували в поліцію. Через це після встановлення радянської влади його арештував НКВС, а згодом засудив до п’яти років таборів.
14 січня 2022
Повернуті із забуття: Людвік Пажух
Статті
Герой цього тексту був серед тих польських поліціянтів, які евакуювалися на Волинь під час наступу на Польщу військ Вермахту. Багато хто з них потрапив у тенета радянських карально-репресивних органів.
28 грудня 2021
Повернуті із забуття: Леонтій Кот
Статті
Леонтій Кот протягом 10 років працював у Басівкутському постерунку поліції. У 1941 р. НКВС засудив його до восьми років виправно-трудових таборів.
15 грудня 2021
Повернуті із забуття: Адам Здолинський
Статті
«Обвинувачується в тому, що служив у польській поліції», – таку графу можна побачити у спеціальному формулярі, на якому слідчі НКВС оформляли обвинувальний висновок. Є такий документ й у справі рівненського поліціянта Адама Здолинського.
26 листопада 2021
Повернуті із забуття: Марцін Вальчак
Статті
Марцін Вальчак, герой нашого чергового нарису, до Другої світової війни працював старшим поліціянтом 2-го комісаріату поліції в Лодзі.
18 листопада 2021
Повернуті із забуття: Юзеф Брощик
Статті
Слідчий НКВС СРСР Лєнський одразу висунув вирок Юзефу Брощику. На титульній сторінці кримінальної справи він написав: «П’ять років виправно-трудових таборів». Проте під час короткого слідства, що тривало 18–24 грудня, енкаведист збільшив термін ув’язнення.
05 листопада 2021