Мовознавець, історик, філософ, етнограф, редактор, видавець, а ще прозаїк, поет, публіцист, критик, перекладач. І все це Пантелеймона Куліша. Був у його насиченій біографії епізод, пов’язаний із Луцьком.

7 серпня, у 200-ту річницю дня народження Пантелеймона Куліша, його шанувальники зібралися в каплиці єпископа Віталія Скомаровського, ординарія Луцької дієцезії Римо-католицької церкви. Ця каплиця облаштована у стінах колишнього монастиря шариток, у якому в ХІХ ст. містилося дворянське училище. Саме в ньому Куліш працював викладачем. Заупокійну літію відправив віцеканцлер Волинської єпархії ПЦУ, протоієрей Олександр Безкоровайний. Ініціатором проведення цього молебня був Віктор Гребенюк, волинський православний письменник, який після спільної молитви коротко ознайомив присутніх з основними віхами життя Пантелеймона Куліша. До речі, брат Віктор – такий його літературний псевдонім – у 2015 р. був нагороджений премією імені Пантелеймона Куліша за свій віршований епос «Діяння небожителів».

Увечері на площі Ринок відбулася теж літературно-мистецька гутірка «Пантелеймон Куліш та Луцьк», організаторами якої були Департамент культури Луцької міської ради​ та Музей історії Луцького братства, який є відділом Волинського краєзнавчого музею. Учасники гутірки стали своєрідною ілюстрацією багатогранності таланту Куліша, адже в заході взяли участь місцеві краєзнавці, історики, музейники, філологи, мовознавці, письменники – всіх і не перерахувати. Доповіді прикрасила коротка сцена із життя Пантелеймона Куліша та його дружини Олександри Білозерської за мотивами роману Івана Корсака «Перстень Ганни Барвінок», які зіграли актори театру «Гармидер». Щоправда, оскільки захід відбувався просто неба й погода внесла свої корективи, акторам довелося на ходу імпровізувати, аби публіка не змокла. Спілкування учасників продовжилося за чаєм із тістечками у кав’ярні «Старе місто».

Спеціально до цієї події міськрада відкрила у вікні будинку на вулиці Данила Галицького, 12 зображення Пантелеймона Куліша. Тож тепер письменник спостерігає із вікна другого поверху за життям міста, в якому йому колись випало мешкати і творити.

До речі, у Волинському краєзнавчому музеї нині діє виставка «Луцький період Пантелеймона Куліша».

Пантелеймон Куліш прийшов на світ 26 липня (тобто 7 серпня за новим стилем) 1819 р. у містечку Вороніж Глухівського повіту Чернігівської губернії у сім’ї дрібних дворян козацького походження. Батько був досить заможним господарем, але не вважав за потрібне, щоби його син навчався, і тільки вмовляння матері переконали його віддати хлопчину в Новгород-Сіверську гімназію. Навчання Пантелеймону попервах давалося важко, оскільки він не знав російської, але завдяки своїм здібностям, наполегливості і честолюбству він швидко став одним із найкращих учнів. Щоправда, деспотичний батько відмовився платити за навчання, тож, щоби мати чим заплатити, юнакові довелося піти працювати домашнім учителем. Так і не закінчивши гімназію, Куліш спробував у 1838 р. вступити до Київського університету, проте провалив вступні іспити. Після року репетиторства і самоосвіти юнака прийняли вільним слухачем на історико-філологічне відділення філософського факультету. Пантелеймон із головою поринув у навчання, у цей же час і сам почав писати і публікуватися в київських часописах. Квартиру знімав в однієї з польських київських сімей. Маючи феноменальну пам’ять (міг запам’ятовувати і декламувати цілі сторінки тексту), Пантелеймон Куліш за кілька місяців досконало опанував польську мову. Вивчив теж німецьку та французьку. В університеті примітили здібного юнака і навіть у винятковому порядку запропонували йому стати повноправним студентом. Проте для цього потрібно було надати документи з підтвердженням дворянського походження, а батько навідріз відмовився допомогти синові із виробленням документів. Наприкінці 1840 р. Куліша з університету відрахували.

І хоч він не мав диплома, завдяки протекції куратора Київського навчального округу Михайла Юзефовича юнак отримав посаду викладача російської мови в Луцькому повітовому дворянському училищі. У Луцьку Пантелеймон Куліш жив із 28 січня до серпня 1841 р., потім його перевели у Київ. Із тих кількох листів, що збереглися, видно, що у провінційному місті йому не дуже сподобалося. Проте в училищі була дуже багата колекція стародруків польською, німецькою, французькою мовами, конфіскованих зі шляхетських домашніх бібліотек після придушення повстання 1830–1831 рр., тож Куліш зайнявся їх вивченням. Саме в Луцьку, як стверджують дослідники, Куліш почав писати українською; саме тут зродилася ідея «Чорної ради» – найвідомішого Кулішевого твору й першого історичного роману, написаного українською мовою.

Як письменник Пантелеймон Куліш був неймовірно плодовитим: його творча спадщина нараховує понад 50 томів. Далеко не всі погляди, які сповідував Куліш, прийняли сучасники, так само й тепер багато хто не може простити йому, наприклад, «Историю отпадения Малороссии от Польши» чи «Крашанку галичанам і полякам на Великдень 1882 р.» Мабуть тому так ніколи й не було видане повне зібрання його творів, а деякі з них узагалі ніколи не виходили друком.

Але в історії Пантелеймон Куліш залишився не тільки завдяки своєму письменству: найбільш значимими для вітчизняної культури стали створені ним українські фонетичні правопис та абетка, так звана кулішівка, «Граматка» – перший буквар українською мовою в Російській імперії, переклади Шекспіра, Гете, Гейне, Шиллера, Байрона, а ще – перший переклад українською Святого Письма.

Текст і фото: Анатолій ОЛІХ