Він був видатним поетом і чудовим виконавцем своїх пісень. Разом із Пшемиславом Гінтровським і Збігневом Лапінським створив незвичайне тріо бардів, яке співало «задля пізнання власних сердець і умів». Писав тексти пісень, вірші й романи, компонував музику.
Яцек Качмарський був багатогранним митцем, а не лише бардом «Солідарності» й автором однієї пісні, яка стала її гімном.
Далеким родичем Яцека Качмарського був Якуб Ясінський – літератор, військовий і журналіст. Може, саме тому Яцеку долею судилося стати бардом «Солідарності» та одним із символів боротьби з комуністичними режимом, а не просто бути офіційно зарахованим до плеяди видатних поетів.
Про що він співав? Його пісні – це велика розповідь про людей загалом й одночасно про кожного з нас, це пошук сенсу життя. Вони вчать розрізняти добро і зло, описують наші прагнення, ілюзії, пошуки щастя та Бога (сам поет охрестився перед смертю). Він співав так, ніби прагнув зберегти в нас щось, що відрізняє людей від інших істот на Землі, що дозволяє вірити, що людство чинить поступи у своєму розвитку та моралі.
Качмарський жив у такі часи і творив так, що став бардом «Солідарності» та опозиціонером, який опинився в еміграції, коли в Польщі запровадили воєнний стан, залишившись у Парижі. Співав за кордоном, жив в основному за рахунок концертів. У 1984–1994 рр. працював на «Радіо Вільна Європа», вів програму «Чверть години з Качмарським». Найвідомішою його піснею часів «Солідарності» стали «Стіни» («Mury»). Це був крик про гідність особистості та свободу кожного. Ще однією пам’ятною композицією став «Перехід поляків через Червоне море».
Після 1989 р. Качмарський повернувся на Батьківщину, далі виступав із Пшемиславом Гінтровським і Збігневом Лапінським. Ця велика трійка бардів писала чудові пісні й давала неймовірні концерти. Загалом же вони співпрацювали із 1978 до 1995 р. Створили разом альбоми «Стіни», «Музей», «Рай», «Війна посту з карнавалом» та інші. На їхні концерти приходили тисячі людей, а платівки ставали золотими. Потім Яцек знову виїхав, цього разу добровільно – до Австралії. Проте продовжував писати і співати. Врешті назавжди повернувся до Польщі. Похований на варшавському кладовищі Повонзки.
Одна з головних тем творчості Качмарського – опис темних сторін людської природи. Ми вражено завмираємо від того, що це саме ми, люди, є героями його пісень, віршів і прози, які творилися за різних історичних обставин.
У його піснях немає безсенсовних текстів. Немає теж непотрібних слів. Є хірургічна точність, як і в поезії Станіслава Бараньчака. Кожна композиція – це молитва, трактат, урок та засторога. Є що слухати, що співати і над чим задуматися. Якщо говорити про тексти, то він писав про свободу, історичних діячів, свою долю, покоління, з якими вступив у юність, доросле життя, зрілий вік і період поразки, коли захворів і довелося вийти на герць з останнім випробуванням у своєму житті – зі смертю.
Моя десятка його найкращих пісень сьогодні виглядає так: «Розмова», «Епітафія Володимиру Висоцькому», «Наш клас», «Ян Кохановський», «Молитва на схід Сонця», «Ноїв ковчег», «Джерело», «Кантика з польоту птаха», «Повернення», «Сповідальниця». Одразу за ними – «Лютер», «Облава», «Вереснева балада», «Ялта», «Катинська балада, «Лялька, або Польський позитивізм»… Кінця немає. А завтра – невідомо, що буде.
Якщо говорити про гру на гітарі, варто сказати, що Качмарський не був шульгою, але почав грати лівою і дійшов до висновку: якщо не переставляти струни гітари, як це роблять ліворукі виконавці, таке розташування струн дає цікавіші басові звуки.
Свої твори бард часто пов’язував із малярством. Картини надихали його до розповідей про людські долі. Неодноразово Качмарський у своїх творах віддавав голос постатям, які давно вже відійшли: поетам, художникам, історичним героям. Він геніально описав суть «Ляльки» у рефрені пісні, співаючи: «Про Бонапарта марить Жецький, Вокульський любить Ізабелу», підсумував Ялтинську конференцію, перехід поляків через Червоне море, їхню свободу й радість від того, що вони повернули собі подвір’я для ігор у 1989 р. Використав також романи Генрика Сенкевича, щоб розповісти полякам про їхніх предків.
Качмарський вміло грав ролі давно вже мертвих героїв, які промовляють його вустами до нас, сучасних. Варто послухати такі пісні: «Ян Кохановський», «Епітафія Бруно Ясенському», «Лютер», «Сон Катерини ІІ».
У композиціях він стверджував, що весь народ як одна сім’я – це міф, якого потребує кожен народ, а співак, щоб виспівати свою душу, залишається сам-один, як у пісні «Стіни». Усім здавалося, що стіни були зруйновані в 1980 р., а згодом – у 1989, а це була тільки чергова омана й поляки мали – і зараз мають – справи з черговими обіцянками, життя ж залишається стражданням, безустанними змінами, а людей неможливо зробити ангелами.
Хоч Качмарському звертали увагу на песимістичне закінчення «Стін», він все ж продовжував співати: «А стіни пнуться вгору, вгору, ланцюг звисає біля ніг». Життя містить зло і жорстокість, і якби нам було дано в якийсь момент нашого зрілого життя побачити всі ті справи, які діються в різних куточках нашої планети, ми не змогли би цього пережити.
Чеський бард Яромир Ногавіца сказав в одному з інтерв’ю: «Я любив Качмарського, грав із ним концерти. Він чудовий, але якщо слухати його впродовж двох годин, то після – лише повіситися». Я не погоджуюся з думкою чеського співака, хоч і дуже люблю його пісні – як сумні, так і жартівливі. Пісні Качмарського розкривають правду про людину, а вона жорстока. Поет не ошукує дешевим сентименталізмом, обіцянками, не підливає шампанського в зимовій столиці Польщі, не бреше, що всі поляки – велика сім’я. Часто жбурляє правду просто в очі, але робить це з іронією, використовуючи байки, óбрази, історичні фігури, досконалі і влучні переносні значення слів.
Яцек Качмарський був виданим поетом, текстовиком, виконавцем та прозаїком. Поляки про це не пам’ятають, але саме він написав романи «Автопортрет з каналією», «Пляжі для собак» і «Напій ананків».
Я певний, що його різноманітну творчість не зведуть до однієї пісні й одного ярлика. Думки, які він хотів нам передати, глибокі і стосуються не двох десятиліть, тобто завершення комунізму і важкого періоду змін, а набагато довшого відрізка історії. Не знаю і не хочу знати, хто спрофанував його могилу і вкрав струни з бронзової гітари, але Яцек Качмарський продовжує грати й спонукає задуматися над сенсом життя і діяльності людини. В Регіональному центрі культури імені Збігнева Герберта в Колобжегу щороку відбувається Фестиваль авторської пісні імені Яцека Качмарського «Надія». Тож є надія, що його творчість буде ще довго жити в нас і для нас.
Вєслав ПІСАРСЬКИЙ,
учитель польської мови, скерований до Ковеля організацією ORPEG
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
ABC ПОЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ: АНДЖЕЙ ВАЙДА – РЕЖИСЕР-ТРУДОГОЛІК, РЕАЛІЗОВАНИЙ МИТЕЦЬ
ABC ПОЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ: ЕДВАРД СТАХУРА – КАСКАДЕР ЛІТЕРАТУРИ
ABC ПОЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ: СВІТ ГУСТАВА ГЕРЛІНГА-ГРУДЗІНСЬКОГО
ABC ПОЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ: КШИШТОФ КЕСЛЬОВСЬКИЙ – МАЙСТЕР ФІЛЬМУ
ABC ПОЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ: КШИШТОФ МИШКОВСЬКИЙ – БАРД ЗІ ЗЛОЦЄНЦЯ
ABC ПОЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ: ОЗНАЙОМСЯ ІЗ КВІНТЕСЕНЦІЄЮ ПОЛЬСЬКОЇ РОЗВАЖАЛЬНОЇ МУЗИКИ
ABC ПОЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ: «MIŚ» І «PSY», АБО «ОЦЕЙ У ДЗЕРКАЛІ – ЦЕ, НА ЖАЛЬ, Я»
