Життя показує, що, незважаючи на наші зусилля, ми не готові до тих викликів, які може принести наступний день.
Пам’ятаєте фільм «Мережа» із Сандрою Буллок? Героїня – надзвичайно талановита програмістка, яка не тільки все своє професійне життя, що зрозуміло, але й приватне, що трохи дивно, проводить у віртуальному світі. У ці важкі часи, в які нам зараз доводиться жити, так звана дистанційна робота стала необхідністю для кожного, чимось очевидним.
Рядки цифр і всіляких таємничих знаків безперервно проходять через наші комп’ютери, більшість із яких незрозумілі середньостатистичному споживачеві й завдяки яким усім світом через інтернет розповсюджується неймовірно велика кількість інформації. Банки, великі корпорації, засоби масової інформації, навчальні заклади та всі, хто лише міг, перенеслися з реального світу у віртуальний. Ще не так давно, відкриваючи ноутбук, ми просто вводили в пошуку конкретні терміни, які нас цікавили. Ми використовували месенджери лише для спілкування з друзями або родиною з іншого кінця світу. Тепер, змушені обставинами, ми ставимося до інтернету як до незамінного, а часто єдино можливого робочого місця.
Це не так просто, як може комусь здатися. Особливо, коли стосується професійної діяльності, пов’язаної із прямими міжособистісними контактами, в яких жест, міміка, тон голосу і загалом уся невербальна комунікація є дуже важливим елементом у досягненні поставленої мети. Безперечно, до цієї групи, крім акторів, належать учителі.
Учителям довелося протягом справді короткого часу кардинально змінити свій підхід до процесу навчання. Необхідно було так скоригувати методику викладання, щоб запровадження нових принципів навчання стало так само ефективним, як тоді, коли вони працювали у безпосередній взаємодії з учнями. Обмін думками про книги чи фільми, обговорення, передача інформації щодо активних та пасивних дієприкметників, а також математичних послідовностей та теплового балансу з класу, де мультимедіа були лише доповненням, перенесено у віртуальний світ. Усі месенджери, такі, як Skype, Facebook, WhatsApp або стара добра та перевірена електронна пошта, стали їхніми спільниками у творчому підході до навчання. Кожен викладач розміщує в цьому нереальному світі посилання, цікаві матеріали, робочі аркуші, конспекти з певних тем, домашні завдання, що стосуються, наприклад, написання оголошення чи резюме, або розв’язує екзаменаційні завдання з математики чи фізики.
Учителі, працюючи на власному обладнанні, заохочують великих та малих, найменших і трохи старших, до пізнання, навчання, розвитку навичок та інтересів. Однак виникає запитання, яке крутиться в голові й не дає спокою. Позаяк ми так добре впоралися з віддаленою роботою, з дистанційним навчанням, то чи все-таки нам чогось не вистачає? Чи випадково це «чогось» – не галас класу, звук крейди, що скрипить на дошці, гул людських голосів в одному приміщенні? Тож побажаймо, щоб ми якнайшвидше могли зустрілися в реальному світі, в міцному здоров’ї та радості.
Пьотр КОВАЛІК,
учитель, скерований до Луцька організацією ORPEG
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
ХАРЦЕРСЬКА ПРИГОДА В РЕЖИМІ ОНЛАЙН
