16 жовтня 1978 року весь світ, уся Церква і всі поляки почули неймовірну новину: обрано Папу. Ним став кардинал Кароль Войтила із Кракова.
Ця новина викликала величезне зворушення та різні реакції засобів масової інформації й урядів у всьому світі. Для комуністичного блоку на чолі з СРСР це був потужний удар, для керівництва Польської об’єднаної робітничої партії – великий шок, який остаточно підсумували слова одного з польських комуністів: «... хай краще Войтила буде Папою там, ніж примасом тут». Відомий дисидент Вацлав Гавел, який згодом став президентом Чехії, розповідав про велику радість і надію, що з’явилася з огляду на вибір Папи з-за «залізної завіси», і про те, що ми «інстинктивно відчували, що це величезна підтримка для всіх людей, які люблять свободу, але живуть у комуністичному світі».
Я пам’ятаю і цю неймовірну радість, і велику недовіру серед студентів і знайомих. Ми питали один одного, чи це правда? А, може, це якась політична гра... Зрештою, це був час ускладненого доступу до будь-якої інформації. Озираючись назад із перспективи років, я думаю, що мені дуже пощастило, що я жила у той час, коли Папою був поляк. Я була свідком багатьох історичних подій. Пам’ятаю це велике єднання поляків під час першого паломництва Папи Римського до Польщі в 1979 році. Попри ворожість і пропаганду влади, люди об’єднувалися навколо Папи, почали рахувати, скільки їх насправді є, відчували єдність та силу. «Закликаю я, син польської землі, а водночас я, Ян Павло II, Папа, закликаю з усіма Вами: Нехай зійде Дух Твій! Нехай зійде Дух Твій! І змінить обличчя землі. Цієї землі!» – ці слова Папи глибоко западали у пам’ять кожного і тоді від процесу визволення ми вже не могли відмовитися.
Минуло 35 років із моменту обрання Кароля Войтили Папою. Вигнаний зі своєї батьківщини радянською владою великий російський письменник, автор «Архіпелагу ГУЛАГ», після відомого конклаву, який відбувся 16 жовтня 1978 року, сказав, що вибір Кароля Войтили Папою був єдиною доброю подією, яка випала на долю людства у двадцятому столітті.
Складається враження, що з 2005 року в житті поляків не вистачає авторитету, когось, хто зможе повести нас далі. Бог завжди дає людям блага щедро і в надлишку, але людина, обтяжена вадами, зайнята самомилуванням, не може ані помітити, ані шанувати це багатство. Ми не поважаємо вчення, не поважаємо себе і не поважаємо іншу людину. Потрібно спостерігати за світом і реаліями, в яких нам випало жити. Потрібно пам’ятати, що коли ми стаємо свідком чогось, ми повинні нести це у світ. А суть того, що проповідував Ян Павло II, була проста – віра і повага до іншої людини.
Ядвіга ДЕМЧУК
