«Сьогодні ми ховаємо останки 79 знайдених та ексгумованих жертв злочину, здійсненого 30 серпня 1943 року. Ми вшановуємо жертви, зберігаємо жертви в Пам’яті...» – ці слова cекретаря Ради охорони пам’яті боротьби і мучеництва Анджея Кунерта нагадали про трагічні події на Волині 70-річної давнини.
На кладовищі села Сокіл насипано спільну могилу поляків, які загинули від рук бандерівців. Ці поляки були мешканцями вже неіснуючого села Старий Гай. Останки вбитих поховано в п’яти трунах.
Здавалося б, що немає вже живих свідків тих трагічних подій, однак серед присутніх була старша пані, якій удалося дивом вижити у Волинській різанині. Її доля є живим прикладом того, що людина може зробити другій людині – вона може її вбити або подати руку. Ця жінка вціліла. Була маленькою півторарічною дівчинкою, коли її серед трупів знайшли місцеві українці, яким упівці наказали поховати тіла, що розкладалися.
Вони почули її тихий плач. Бездітна українська сім’я взяла її до себе і виховала як власну доньку. Про те, ким вона є і звідки походить, дізналася від своєї вмираючої прийомної матері. І цей приклад справжньої людяності не був поодиноким у морі звірств війни та людської ненависті. Завжди знайдуться люди, які стають острівцем надії, роблячи добро і відновлюючи довіру до другої людини. Поляк Леон Попек під час перезахоронення дякував українцю Михайлові Потоцькому за те, що той допоміг вижити його родині під час цих трагічних подій.
Честь убитим віддали представники родин, що вціліли у Волинській різанині, представники Генерального консульства РП у Луцьку, Інституту національної пам’яті, Ради охорони пам’яті боротьби і мучеництва, військові, представники польських та українських організацій, мешканці Волині та Польщі, представники українських органів влади. Заступник голови Волинської облдержадміністрації Олександр Курилюк підкреслив значення цього заходу й зазначив, що так історично склалося: коли поляки й українці билися між собою, то від цього завжди отримував користь хтось третій. На його думку, дві самостійні держави мають нині можливість самостійно впорядкувати свою історію. На цьому полі є ще багато роботи. Упорядковуючи могили українців за Бугом, ми водночас сприяємо і допомагаємо впорядковувати ті місця на Волині, де поховані поляки.
Беручи участь у таких урочистостях, у ході яких символічно завершуємо заходи, пов’язані із 70-ю річницею Волинської різанини, ми задаємо собі питання не тільки про генезу цих подій, але й задумуємося над тим, що зробити з досвідом, який мають наші народи. А, може, дійсно, ми не мусимо шукати правду далеко? Вона є серед нас і в нас самих.
Богослужіння за душі померлих у супроводі католицьких священиків відправив на кладовищі Генеральний вікарій Луцької дієцезії о. Ян Бурас, який сказав: «Є надія, що це вже ніколи не повториться, що цей болючий урок історії, через який пройшло те покоління, нас чогось навчив. Працюючи протягом 20 років в Україні, я, як поляк, хочу сказати, що моє священицьке серце переконалося в наявності глибоких пластів доброзичливості місцевих українців. І це є надією».
Валентин ВАКОЛЮК
