Ми завжди чекаємо на ці особливі дні на початку вересня. Кременець одягається в осінні барви, вулиця Юліуша Словацького розквітає фантастичними композиціями кольорових осінніх квітів, які виставляє шкільна молодь.

Старий ліцейний мур дозволяє розмістити на ньому нові картини місцевих художників.

Протягом 15 років численна процесія, захоплюючись красою цієї яскравої вуличної виставки, крокувала до невеликої садиби Словацьких, щоб за мить взяти участь в урочистому відкритті Днів пророка, під час яких відбувалися конференція «Діалог двох культур», літературні дискусії, декламування віршів, художні і фотографічні пленери, екскурсії Кременцем і поблизькими населеними пунктами.

Юліуш Словацький повертався до свого Кременця так, як передбачив це у творі «Мій заповіт»:

«Я з вами жив, страждав і плакав з вами,
Хто благородний – рідний був мені;
(…)
Мого тут спадкоємця не лишиться
По лірі, ні по імені моїм.
Ім’я моє пройшло, як блискавиця,
І в майбутті розтане, ніби дим».
Переклад Максима Рильського

4 вересня в кременецькому костелі ми почули ці пророчі слова, покладені на музику, яку виконав на органі Павло Дедю, студент Університету Яна Кохановського в місті Кельце.

З огляду на пандемію 211-й день народження Юліуша Словацького у Кременці святкували в невеликому колі містян.

Вівтар, оздоблений національними кольорами Польщі й України, букети квітів біля пам’ятника поету, ксьондз в урочистих ризах, у супроводі органу звучить гімн «Богородице…», присутні підспівують. Урочисту месу, присвячену великому кременчанину, відправив отець Лукаш Грохля. Настоятель парафії у проповіді говорив про велич духовної спадщини Словацького, цінність якої не проминає протягом віків.

Провидіння оберігало поета. Врятувавшись від переслідувань царизму, він став емігрантом, але кожне слово в його віршах було присвячене втраченій Батьківщині. Від робив усе, щоб пробудити в народі приспаний дух і змусити його встати з колін. Тому Словацький завдяки власній поезії став пророком – провісником для свого народу на зразок геніального короля Духа. Вже 200 років він живе в пам’яті та серцях поляків, його високо цінує також український народ.

Улюблений Кременець золотою ниткою пам’яті проходить у творах поета, тим більше, що тут залишилася його матір Саломея Словацька-Бекю. Завдяки чуттєвому зв’язку між ними з’явилася низка прекрасних ліричних віршів та понад 150 неймовірно натхненних листів до матері. Їх і сьогодні зачитують на могилі Саломеї на Туницькому кладовищі в Кременці.

Словацький – син волинської землі, патріот, людина великого серця й таланту, яку шанують у рідному місті. У Кременці збереглися пам’ятки, пов’язані з поетом та його родиною. Найважливішою з них є невелика садиба Словацьких, у якій нині міститься єдиний у світі музей поета, подарунок польського народу своєму пророку.

Після меси відбулося покладання квітів під барельєфом Словацького авторства Вацлава Шимановського, який відрили в костелі в 1910 р., вшановуючи 100-річчя від дня народження поета. Разом із ксьондзом квіти покладала молодь, одягнена в польське народне вбрання. В цей момент звучав «Мій заповіт», виконаний на органі. Тереза Шефлер, вчителька польської мови, скерована Центром розвитку польської освіти за кордоном, прочитала вірш Маріуша Ольбромського, співорганізатора щорічних урочистостей у Кременці та керівника польської делегації на конференції «Діалог двох культур», поета і діяча культури. Потім під акомпанемент гітари молодь разом із ксьондзом заспівала «Пісню барських конфедератів» на слова пророка. На завершення всі зробили спільне фото біля відлитої у бронзі постаті великого кременчанинa.

Ядвіга ГУСЛАВСЬКА, Кременець
Фото: Валерій ОЛЬШАНСЬКИЙ