До радянських казематів Стефан Лануха потрапив 23 вересня 1939 р. Припускаємо, що підставою для його арешту стала директива наркома внутрішніх справ СРСР Лаврентія Берії від 15 вересня 1939 р. Документ вимагав від опергруп НКВС затримати найбільш реакційних представників урядових адміністрацій, зокрема й місцевої поліції.

Дослідивши всі архівно-слідчі справи на польських поліціянтів, наявні в Державному архіві Рівненської області, можемо констатувати, що більшість арештів представників цієї групи репресованих відбулися в другій половині вересня 1939 р. Стефан Лануха (у матеріалах справи енкаведисти записали його імʼя як Степан) потрапив до категорії ворогів, яку радянська влада вирішила усунути в числі перших, розпочавши затримки відразу після вступу на територію Польщі. Нагадаємо, що хвиля арештів польських учителів припала на кінець березня-квітень 1940 р.

Народився Стефан Лануха 30 листопада 1909 р. в селі Усцишовіце (нині Свентокшиське воєводство). Був вихідцем із багатодітної селянської родини. Про його батьків відомості відсутні, знаємо тільки ім’я батька – Станіслав. Родина володіла шістьма десятинами землі, мала власний будинок, двоє коней, двоє корів та необхідний сільськогосподарський інвентар.

Стефан мав брата Адольфа (41 рік; тут і далі вік родичів поданий згідно з протоколом допиту від 21 грудня 1939 р.), який на початку Другої світової війни мешкав у селі Пьотрковіце (нині Свентокшиське воєводство), брата Яна (23 роки), сестер Владиславу (25 років) та Теофілю (18 років), які проживали в Усцишовіце разом із батьком і займалися сільським господарством.

Відомо, що Лануха закінчив сільську чотирикласну школу та в 1930–1932 рр. служив рядовим у Війську Польському. 1933 р. влаштувався поліціянтом у Жирардові. 1936 р. перевівся до Корця. Тут молодий поліцянт одружився з донькою місцевого торговця Агафією Редькою (23 роки). Вони оселилися в будинку на вулиці Берездовській, 17. Дітей у подружжя не було.

До 1938 р. Стефан працював у корецькому постерунку поліції, комендантом якого був Ян Яроцький. Разом із ним у Корці служили поліціянти Михайло Годзих, Владислав Сівак, Вітольд Микоша та старший поліціянт Едвард Войтчак. Саме цих осіб Стефан згадував як своїх колег. 1938 р. він обійняв посаду інструктора з фізкультури в Повітовій комендатурі поліції в Костополі, де працював до початку німецько-польської війни.

23 вересня 1939 р. Станіслав Лануха потрапив до в’язниці НКВС у Рівному. Справжню дату його ув’язнення фіксуємо в анкеті арештованого. Усі інші документи архівно-слідчої справи, як-то постанова про обрання міри запобіжного засобу, постанова на арешт, ордер, анкета арештованого, датовані 18–21 грудня 1940 р.

Акцентуємо, що ордер на арешт був підписаний 19 грудня 1939 р. начальником Рівненського повітового відділу НКВС, лейтенантом держбезпеки Поповим через три місяці перебування Стефана у в’язниці.

Уперше Стефана допитали 21 грудня 1939 р. Допит відбувся за звичним для такої категорії в’язнів алгоритмом запитань. Як довго працюєте в поліції? Які маєте нагороди від уряду? Кого знаєте з числа поліціянтів? Кого знаєте з числа секретних співробітників поліції? Звинувачення звучало традиційно: «Вы обвиняетесь в том, что служили в польськой полиции и активно проводили борьбу против революционного движения рабочего класса и крестьянства. Признаете себя в этом виновным?» Стефан Лануха повністю визнав свою провину.

Фактично на цьому варто було б ставити крапку в слідстві й передавати справу до суду, як це відбувалося б у правовій державі. Злочинця впіймано, він зізнався у скоєному. Але в тоталітарній державі – інша система правосуддя. Просидівши у в’язниці п’ять місяців, Стефан потрапив на наступний допит уже в Харкові 17 травня 1940 р.

Харківського енкаведиста цікавило, в чому саме проявлялася його боротьба проти революційного руху робітничого класу і селянства, провину в якій він визнав на допиті 21 грудня 1939 р. Проте на допиті слідчий почув, що Стефан не вів жодної боротьби, оскільки в постерунку поліції в Корці він був інструктором із фізкультури. В’язень також зазначив, що у скоєнні перерахованих злочинів він не зізнавався. На допиті від 20 травня з’ясувалося, що Стефан сам з’явився до представників радянської влади тоді, коли ті прибули в Корець 17 вересня 1939 р. Його протримали впродовж двох годин під вартою та відпустили. Вдруге його арештували 20 вересня і згодом знову звільнили. 23 вересня його затримали втретє.

Можна простежити певну циклічність слідства у справі Стефана Ланухи. Третій його етап припадає на вересень 1940 р. 27 вересня слідчі знову згадали про нього. На допиті з’ясувалося, що у справі наявні протоколи допитів свідків Лейби Сороки, Герша Вівата та Ісака Зафрана, які стверджували, що Стефан брав участь в арештах місцевих комуністів напередодні 1 травня 1937 р. Обвинувачений, своєю чергою, категорично заперечував ці свідчення.

Остаточно слідство було завершене 30 вересня 1940 р., про що свідчить обвинувальний висновок, за яким Стефана Лануху визнали винним за ст. 54–13 КК УРСР. Із 30 вересня до 29 березня 1941 р. в’язень чекав винесення вироку Особливою нарадою при НКВС СРСР. Пів року карально-репресивній машині знадобилося, щоб оформити типову, одну з кільканадцяти тисяч, постанову про засудження Стефана Лануху до п’яти років виправно-трудових таборів. Цей час він провів у харківській в’язниці.

28 грудня 1939 р. у Рівненській в’язниці Стефан Лануха пройшов медичний огляд, традиційний для всіх в’язнів. Доктор медицини П. Андерман констатував у нього запалення суглобів і визнав абсолютно непридатним до фізичної праці та етапування. Останні два пункти лікар підкреслив та позначив двома знаками оклику. Однак у справі Ланухи наявна ще одна довідка про медогляд, датована 5 квітня 1940 р., де зазначено, що арештований придатний до фізичної праці й може слідувати етапом.

Свій термін ув’язнення він відбував у Сєвпєчлазі. Заключенням Рівненської обласної прокуратури від 30 липня 1989 р. Стефан Лануха реабілітований. Його подальша доля нам не відома.

Тетяна САМСОНЮК

P. S.: Матеріали рубрики «Повернуті із забуття» Тетяна Самсонюк опрацьовує за архівно-слідчими справами, що зберігаються у фонді «Управління Комітету державної безпеки УРСР по Рівненській області (1919–1957 рр.)» ДАРО та Архіві управління Служби безпеки України. Будемо вдячні, якщо відгукнуться родичі героїв рубрики або ті наші Читачі, які володіють детальнішою інформацією про них.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: РАДЯНСЬКІ РЕПРЕСІЇ ПРОТИ СЛУЖБОВЦІВ ПОЛЬСЬКОЇ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІЦІЇ