Історія поліціянта Генрика Пита – це ще одне яскраве підтвердження злочину радянської влади проти людяності.

Генрик Пит народився 18 жовтня 1900 р. на території тодішнього Новоолександрівського повіту (Нова Олександрія – так у часи Російської імперії називалося місто Пулави) Люблінської губернії. На жаль, назва села, в якому народився герой цієї публікації, в матеріалах справи записана нерозбірливо.

Детальна інформація про його батьків відсутня. В архівно-слідчій справі, на основі якої написаний цей біографічний нарис, зазначено, що батько Генрика був ремісником. Із документів справи дізнаємося, що його звали Томаш. Відомо, що на початку німецько-польської війни матір Генрика Юлія (64 роки; тут і далі вік родичів поданий станом на 1939 р.), брат Болеслав (32 роки) та сестра Наталія (27 років) мешкали у Варшаві.

Хлопець закінчив чотири класи міської школи, а 1920 р. був призваний до Війська Польського для проходження строкової служби. 1923 р. у званні єфрейтора його перевели в поліцію Рівного, де він працював шорником. 1934 р. Генрик обійняв посаду старшого постерункового в Антополі.

До Антополя він приїхав разом із дружиною Станіславою (33 роки). Подружжя виховувало доньок Веславу (10 років) та Терезу (2 роки).

18 вересня 1939 р. Генрик Пит потрапив до в’язниці НКВС у Рівному. Лише 16 грудня 1939 р. слідчий оформив анкету арештованого, де знаходимо точну дату арешту. Навіть обшук арештанта енкаведисти провели вже у в’язниці 14 грудня 1939 р. Тією ж датою оформлений і ордер на арешт. Тобто офіційне оформлення документів розпочалося через три місяці після затримання.

На першому і єдиному допиті, що відбувся 16 грудня 1939 р., слідчий поцікавився, чи Генрик коли-небудь відмовлявся виконувати накази свого керівництва. На це в’язень відповів однозначно: не відмовлявся і завжди їх виконував. Для слідчого це означало, що він проводив боротьбу з проявами революційного руху. Саме в цьому і звинуватили Пита.

Отримавши зізнання у скоєнні злочину на першому ж допиті, слідчий не бачив необхідності продовжувати слідчий процес чи залучати свідків. 20 грудня 1939 р. він оформив протокол оголошення про завершення попереднього слідства і пред’явлення його обвинуваченому.

24 грудня того ж року було оформлено обвинувальний висновок, у якому Генрика Пита звинуватили в тому, що він «служил в польськой полиции продолжительный период времени и вел активную борьбу с революциооным движением», тобто в злочинах, передбачених ст. 54–13 КК УРСР. У документі зазначається, що після санкції прокурора справа мала потрапити на розгляд Особливої наради при НКВС СРСР.

Коли, працюючи над цим нарисом, я дійшла до виписки з протоколу цього позасудового органу, була шокована. Я ділилася з колегами роздумами, навіщо системі було тримати людину в нестерпних в’язничних умовах один рік і три місці. Про в’язня забули? Чи так радянська влада починала процес «перевиховання»?

Постановою Особливої наради від 7 квітня 1941 р. Генрика Пита засуджено до п’яти років позбавлення волі у виправно-трудових таборах. Термін покарання він відбував у «Сєввостлазі».

Заключенням Рівненської обласної прокуратури від 21 червня 1989 р. Пита Генрика Томасовича реабілітовано. 9 листопада 1998 р. довідку про реабілітацію надіслали його доньці до Ельблонга (Польща), про що зберігся запис у матеріалах архівної справи.

Подальша доля Генрика Пита нам не відома.

Тетяна САМСОНЮК

P. S.: Матеріали рубрики «Повернуті із забуття» Тетяна Самсонюк опрацьовує за архівно-слідчими справами, що зберігаються у фонді «Управління Комітету державної безпеки УРСР по Рівненській області (1919–1957 рр.)» ДАРО та Архіві управління Служби безпеки України. Будемо вдячні, якщо відгукнуться родичі героїв рубрики або ті наші Читачі, які володіють детальнішою інформацією про них.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ЄЖИ СТЕЦЬКИЙ

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: СТЕФАН ЛАНУХА

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: РАДЯНСЬКІ РЕПРЕСІЇ ПРОТИ СЛУЖБОВЦІВ ПОЛЬСЬКОЇ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІЦІЇ