«Мені важливо, щоб люди трошки більше знали про архітектуру свого міста», – каже Олександр Котис, дослідник минувшини Луцька, начальник відділу охорони культурної спадщини Луцької міської ради.

Уже багато років краєзнавець популяризує історію Луцька й Волині на сторінках місцевої преси та в соцмережах, під час авторських екскурсій та лекцій. Нещодавно за підтримки Генерального консульства РП у Луцьку вийшло друком науково-популярне видання його авторства «На сході Європи: міжвоєнний розквіт Волині».

Останні кілька років Олександр Котис особливу увагу присвячує вивченню модерністської архітектури в Луцьку. Нині готова побачити світ його книга про луцький модернізм – перше комплексне видання про архітектуру цього стилю в місті, її цінність, історичні віхи розвитку і творців. Нині триває збір коштів, які би уможливили втілення цієї ідеї в життя. Підтримати видання книги фінансово може кожен охочий.

Команда, яка працює над проєктом, – графічний дизайнер Кирило Ткачов та мистецьке об’єднання «Стендаль» – планує представити у виданні та на спеціальному сайті найкращі збережені та втрачені зразки модерністських споруд у Луцьку. Про це та інше ми розмовляли з Олександром Котисом.

– Що таке модернізм і чим він цінний? Коли Ви почали цікавитися цим стилем в архітектурі?

– Я почав цікавитися ним близько чотирьох років тому. Згодом запустив сторінку «Луцький модернізм» на фейсбуці. Там від самого початку публікував різні дописи, фото й документи, знайдені в архіві. Проводив також екскурсії та лекції на цю тематику.

Загалом, модернізм це не тільки про архітектуру, а й про мистецтво ХХ ст. Після Першої світової війни це був провідний напрям в архітектурі, який, розвиваючись у другій половині ХХ ст., переріс у постмодернізм.

Модерністському стилю притаманна відсутність декору, тобто колон, пілястрів, маскаронів чи ліпнини. Він базується на грі архітектора з геометричними фігурами, зокрема, нарощенні кубів, використанні круглих, видовжених, паралелепіпедних елементів. Він простий, але має свою естетику.

– Ваша інтерактивна книга «Луцький модернізм» сьогодні вже готова побачити світ. Лишилося лише зібрати необхідну суму на її видання. На який резонанс розраховуєте Ви, як автор? Хто мав би її прочитати насамперед?

– У своїй краєзнавчій і популяризаційній діяльності я завжди орієнтувався передусім на лучан. Мені цікаво, аби людям, які живуть у цих будинках чи ходять повз них щодня, відкривалися очі. Щоб вони трошки більше знали про архітектуру свого міста. За весь час моєї роботи, я бачу, що вона знаходить свій відгук. Багатьом лучанам подобається довідуватися більше про своє місто, багато хто каже, що йому було цікаво дізнатися більше про будинок, у якому він живе.

Модернізм – це велика частина нашої історії та культури. Я розповідаю і про передвоєнний луцький модернізм, коли місто було в складі Польщі, і про радянський, який так само має свої дуже цікаві зразки. Люди, як правило, недооцінюють радянські модерністські споруди. Хоча радянська школа лежала в контексті світової школи модернізму, були свої архітектори та гарні зразки, які навіть багато в чому перегукувалися з передвоєнним модернізмом. Це дуже цікавий стиль. І мені хотілося би, щоб лучани більше розуміли своє місто та модерністську архітектуру в ньому.

– Ви плануєте не тільки видати книгу, а ще й створити сайт.

– Так, він буде наповнений інформацією про луцький модернізм. На мапах у книзі та на сайті об’єкти будуть позначені QR-кодами, за якими можна буде знайти більше інформації про них.

– Чи порахував хтось, скільки об’єктів модерністської архітектури існує сьогодні в Луцьку? І на яких луцьких вулицях їх варто шукати?

– Я порахував, оскільки в книзі буде карта. У місті їх є близько 150–200, не тільки в центрі. Є, наприклад, складність зі спальними районами, які у своїй основі теж мають модерністський напрямок.

– Ім’я видатного архітектора Сергія Тимошенка останнім часом стало більш знайоме лучанам. А кого з луцьких зодчих, які творили модерністську архітектуру, нам теж слід знати?

– Францішек Кокеш, Олексій Петров, Тадеуш Садковський, Пилип Пилипчук, Станіслав Словіковський та багато інших. У міжвоєнний період у Луцьку діяли Волинське товариство техніків, Коло архітекторів та Волинський відділ Товариства польських архітекторів.

Житловий котедж. Архітектор Сергій Тимошенко, 1934 р.

– Порівнюючи луцькі міжвоєнні зразки цієї архітектури з іншими, які з’являлися у той час у Центрально-Східній Європі, як Ви оцінюєте їхню мистецьку цінність?

– Луцькі зразки часто нічим не відрізняються від європейських того часу. Навіть модерністські споруди, збудовані, скажімо, в найвіддаленішому волинському селі, могли не поступатися європейським. Як приклад, державні школи в селах Бугрин, Несухоїжі тощо колишнього Волинського воєводства. Вже не кажучи про міста Луцьк, Рівне, Ковель, Здолбунів, Горохів та інші. Мабуть, тому, що стиль не передбачає помпезності. Він орієнтований на людину, простір, повітря.

– Де такі споруди можна знайти в Луцьку?

– Тут хотілося би згадати передусім будівлю пристані на річці Стир. У 30-ті рр. пропагувався спорт, зокрема, й водний. До того ж у Луцьку взагалі було багато пристаней. Цікава модерністська споруда, зведена на одній із них, збереглася до сьогодні. Серед помітних об’єктів – кінотеатр «Арс», який під такою назвою не встигли відкрити перед війною, а вже після війни в цій споруді діяв кінотеатр «Батьківщина», зведені в міжвоєнний період і збережені до сьогодні приміщення головної пошти та «Укртелекому» на вулиці Кривий Вал, житлові котеджі в колишній офіцерській колонії на вулицях 8 Березня, Червоної Калини чи Ярощука. Є ще багато споруд, які з часом втратили свої ознаки через реконструкції й добудови.

Пристань луцької філії товариства «Військова підготовка лісників», 1937 р.

– В одній зі своїх публікацій Ви писали про явище культивування традицій міжвоєнної архітектури багатьма проєктантами після Другої світової війни. В результаті, цей період також залишив нам низку об’єктів із яскравими ознаками модерністської архітектури. Які з них, на Вашу думку, найцікавіші та яка їхня доля сьогодні?

– На мою думку, найцікавішими серед них є споруди 60-х рр. Вони мають менші форми, ніж ті, що збудовані в 70-х рр. (як, наприклад, споруда «Укртелекому» на проспекті Василя Мойсея, 2 чи драмтеатр на Театральній площі). Серед тих, що збудовані в 60-рр., варто згадати Будинок мисливця на вулиці Лесі Українки, спортивну школу на вулиці Шевченка, колишні школу № 8, кінотеатр «Зміна» та ЦУМ.

Для мене було дуже несподіваним також те, що у 80-х рр. у Луцьку були збудовані такі цікаві архітектурні об’єкти, як будинок Волинського обласного центру з гідрометеорології на вулиці Грибоєдова.

Будинок мисливця. Архітектор Ростислав Метельницький, 1962 р.

– Коли й чому луцькі архітектори радянської доби почали відмовлятися від традицій модернізму?

– Думаю, що радянська архітектура з часом деградувала. На зміну індивідуальним проєктам 60-х рр. прийшло таке явище, як типовий проєкт, коли по всьому Союзу будували однакові споруди. Тенденцій цікавої модерністської забудови в пізньому радянському часі не було.

Хоча архітектуру цієї епохи загалом недооцінюють, оскільки у свідомості людей панує переконання, що все радянське однозначно погане. Коли я розповідаю про радянські зразки модернізму, дехто каже: «Це ж совкова архітектура». Насправді у низці випадків це зовсім не так. Є також ефект часу – чим ближче період історії до нас, тим менше ми його цінуємо й розуміємо. Те, що будувалося 200 років тому, видається ціннішим, ніж те, що 50–60 років тому. Хоча останнім часом зростає зацікавлення мозаїками й загалом декоративним мистецтвом радянського періоду.

– Які з модерністських споруд у Луцьку мають статус пам’ятки архітектури?

– Статус пам’ятки архітектури місцевого значення мають лише колишній будинок Каси рільничих спілок (нині «Укртелеком»), головна пошта на Кривому Валу та кінотеатр «Батьківщина». Пам’яткою історії є РАЦС, але його майбутня доля під сумнівом, бо споруду можуть перебудувати.

Каса рільничих спілок (Укртелеком). Архітектор Вітольд Марцінковський, 1936 р.

– Кажуть, що концепції та ідеологія модернізму універсальні та можуть бути актуальними й у наш час. Чи помітне сьогодні в місті бодай якесь зацікавлення цим стилем на будівельних майданчиках і чи може щось зробити його більш популярним у майбутньому?

– Помітне, адже сучасні архітектори не у вакуумі працюють. Вони дивляться на інші тенденції, роблять свої проєкти сучасними, але в них можна помітити елементи, які активно використовували в першій половині ХХ ст. Наприклад, кутові вікна чи терасоподібні лоджії. Модернізм ХХ ст. однозначно вплинув на сучасну архітектуру.

Житловий будинок. Друга половина 1930-х рр.

Вікна школи, 1960-ті рр.

Драмтеатр. Кінець 1960-х рр.

Розмовляли Наталя ДЕНИСЮК та Роман ПАВЛЮК
Фото надав Олександр КОТИС