У луцькому кафедральному соборі Святих Апостолів Петра і Павла молилися за закінчення війни.

У четвертий день війни, 27 лютого, луцькі католики зібралися на недільну месу. Молилися насамперед за закінчення війни і за захисників Вітчизни. Звершував месу єпископ Віталій Скомаровський, ординарій Луцької дієцезії.

На початку меси владика сказав: «Із четверга мені постійно телефонують єпископи та священники з інших країн, підтримують і запевняють у своїй молитві. Також вони висловлюють бажання допомогти нам практично. Усвідомлюючи цю братерську любов, з упованням звертаймося до Бога, щоб Він захищав наші серця, щоб там завжди панувала любов. І ця любов буде нашою найбільшою підтримкою для тих, хто захищає нашу країну, для поранених, тих, хто перебуває у зонах боїв, а також молитвою за вічне спочивання для померлих і загиблих».

Також Віталій Скомаровський зачитав написаний у четвер лист католицьких єпископів: «У ситуації, коли Росія розпочала повномасштабну війну проти України, важлива відповідальність кожного з нас. Насамперед не даймо страхові опанувати нас. Християни – це люди віри і надії, адже наш Спаситель Ісус Христос своїм воскресінням довів, що останнє слово є не за смертю, а за Життям! […] Будьмо готові захищати нашу Батьківщину відповідно до наших можливостей та обов’язків – у війську чи на своєму робочому місці, у шпиталях чи надаючи першу допомогу, матеріальною підтримкою чи словом розради, молитвою чи пожертвуванням страждання. Відважно відповідаймо на натхнення Святого Духа, який у потрібний момент дасть своє світло».

Кількість присутніх на месі була меншою ніж зазвичай – частина парафіян евакуювали дітей і жінок до Польщі чи в більш безпечні місця в Україні. Хоча важко сказати, чи є в Україні зараз якесь повністю безпечне місце. Через це, мабуть, уперше «Волинський монітор» у костелі розібрали не весь. Наша редакція віддала в середу у друк ювілейний 300-й номер газети, а роздавати його довелося уже у війну.

У розмові з парафіянами після богослужіння дізнався, що багато хто долучився до різних форм допомоги – і при парафії, і при інших організаціях. Люди не розійшлися одразу після закінчення літургії, а збиралися в гурти, просили про молитву за своїх рідних, які зараз у лавах Збройних сил України захищають Батьківщину від ворога. До речі, Римо-католицька церква в Польщі розпочала молитовну акцію «Духовного усиновлення українських солдатів». Суть її полягає в тому, що кожен католик може щодня молитися за одного солдата. Люди не знають імені того, кого «всиновили», і просто називають його «мій солдат». Українські католики теж можуть долучитися – і долучаються – до цієї акції.

Ще один напрям – активна допомога пожертвами і справами. Як сказав отець-канонік Павло Хом’як, настоятель луцької парафії і голова «Карітас-Спес-Луцьк», кількість охочих долучитися до благодійних акцій, які проводяться зараз для допомоги фронту, така велика, що людям доводиться відмовляти. Про деякі з акцій «Карітас-Спес-Луцьк» ми вже писали.

Не обходиться часом і без курйозів. За закликом римо-католицьких священників з України, які зараз працюють у Бордігері та Санремо, італійці зібрали ліки, які планували передати до Луцька. Проте з логістикою склалося по-іншому, і ліки передали до Львова. Оскільки медикаменти потрібні зараз загалом в Україні, всі вирішили, що головне завдання виконано й не витрачали часу на передавання з міста в місто. Та й ця акція – не остання.

Особисто для мене символічно прозвучали слова другого читання в Літургії слова. Бог ніби скерував їх до всієї України в цей час випробувань. Варто нагадати, що біблійні читання в католицьких месах прив’язані до літургійного календаря, тобто вони строго визначені наперед. Так судилося, що на неділю, 27 лютого, приписано читання з Першого послання Святого Апостола Павла до корінтян (1 Кор 15, 54-58). Там були, зокрема, такі слова: «Смерть поглинута перемогою! Де твоя, смерте, перемога? Де твоє, смерте, жало? (…) Подяка Богові, що дає нам перемогу через Господа нашого Ісуса Христа. Тому, мої любі брати, будьте стійкі, непохитні, завжди відзначайтеся в Господньому ділі, знаючи, що ваша праця в Господі не даремна».

Текст і фото: Анатолій Оліх