Шопенівський конкурс щоразу доводить до червоного кольору емоції меломанів. Я трохи орієнтуюся в цій темі, адже, як і багато хто, завжди нетерпляче очікую вердикту журі. При нагоді на екрані телевізора, рано чи пізно, з’являється одна з найвідоміших скульптур.

Композицію, яка стоїть просто неба, в місці, такому ж характерному, як і вона сама, впізнають не тільки поляки. Звісно, я маю на увазі пам’ятник Фридерику Шопену, розташований у Королівських Лазєнках у Варшаві, автором якого є народжений у 1859 р. Вацлав Шимановський.

Вацлав Шимановський у своїй студії. Журнал «Мистецтво», 1911 р. Public domain

Варто нагадати: починаючи з 1985 р., цей пам’ятник показували на заставці соціалістичного блоку програм «Intervision» (в СРСР «Интервидение», – перекл.), адже вважали, і зрештою слушно, що він найкраще асоціюється з Польщею. А ще за виконання і слухання музики Фридерика Шопена під час війни можна було заплатити життям.

Пам’ятник Фридерику Шопену у Варшаві. Автор Cezary Piwowarski, CC BY-SA 4.0

Навіть якби Шимановський до кінця своїх днів не завершив більше жодного твору, лише за створення цього надзвичайного в польській культурі пам’ятника про нього потрібно було би говорити як про члена польської культурної аристократії. Австрієць Густав Малер, один із найвидатніших польських композиторів і диригентів, побачивши скульптуру, сказав: «Це не пам’ятник Шопену, це пам’ятник музиці». Чи треба ще щось додати? Не варто.

Іншим відомим твором митця, а точніше проєктом, який не дочекався повної реалізації, є «Похід на Вавель». Зізнаюся, що кожного разу, коли я відвідую Національний музей у Кракові, проводжу біля цієї праці Шимановського багато часу. Розглядаю кожного персонажа, обличчя, розташування тіл, чергування фігур, які слідують одна за одною в єдиному історичному хороводі. Щоразу я знаходжу щось нове й захоплююся.

«Похід на Вавель» – це група з п’ятдесяти двох монументальних скульптур, які за початковим задумом мали бути встановлені на місці відсутнього західного крила ґанків подвір’я замку на Вавелі. Роботу над цим твором скульптор розпочав у 1907 р. Натомість у 1928 р., тобто більш ніж через 20 років, через втручання керівника реставраційних робіт на Вавелі Адольфа Шишка-Богуша було прийнято остаточне рішення відхилити проєкт і зупинити його повну реалізацію.

«Похід на Вавель». Public domain

Сама композиція відображає тенденції, які виникли на початку ХХ ст. в модерністичній скульптурі, що намагалася стерти чітку межу між каменем і навколишньою дійсністю. Цього досягали, зокрема, наданням форми, що ніби топиться як віск. «Похід на Вавель» – це кілька груп фігур героїв, важливих для історії Польщі. Також серед них – міфічні та алегоричні фігури.

Процесію відкриває група з багатьох осіб, яку очолює фігура, ототожнена з долею. На чолі валки ми бачимо короля Сигізмунда ІІІ Вазу разом зі своїми рицарями і ксьондзом Петром Скаргою, далі – король Стефан Баторій із канцлером Яном Замойським в оточенні озброєних воїнів, потім ідуть останній із династії Ягеллонів, король Сигізмунд Август і Барбара Радзивілл, за якими крокують його батько Сигізмунд І Старий і королева Бона.

Можна ще довго перераховувати й посилатися на символіку цього твору, але краще залишити це кожному індивідуальному реципієнтові. Одну з численних скульптур митця можна побачити також у костелі в Кременці. Це пам’ятник Юліушу Словацькому.

Пам’ятник Юліушу Словацькому в костелі в Кременці. Міжвоєнна листівка з колекції Національного цифрового архіву. Public domain

Вацлав Шимановський помер 22 липня 1930 р. у Варшаві. Поховали його на Раковицькому кладовищі у Кракові, у склепі, який він спроєктував сам.

Склеп Вацлава Шимановського на Раковицькому кладовищі в Кракові. Автор Mach240390, CC BY-SA 3.0

Габріеля Возняк-Ковалік,
учителька, скерована до Луцька і Ковеля організацією ORPEG