«Там, де він грав, був народний театр». Спогади про Єжи Трелю
Статті

Він був живим пам’ятником театру, а дехто навіть казав: «Там, де грає Треля, там і є народний театр». Видатний польський актор Єжи Треля помер 15 травня в Кракові у віці 80 років.

У цифрах виглядає так, що Єжи Треля не сходив із театральної сцени майже 60 років, тобто він зіграв сотні ролей. І це при тому що, наприклад, як Конрад у «Дзядах» режисера Конрада Свінарського він з’являвся на сцені понад 360 разів протягом 10 років. І кожного разу зосереджував на собі увагу публіки протягом трьох із половиною годин. Перед камерою він з’являвся понад 100 разів, перед телевізійною – 150. Хоча ніколи не грав у телесеріалах!

Виступи на радіо, декламування поезії, участь у програмах для дітей, лекції для студентів – усього взагалі неможливо порахувати. «Люди роблять безліч приємних речей: п’ють горілку, залицяються до дівчат, а Треля тільки грає, грає і грає. Якийсь маніяк», – підсумував колега з театру Ян Новіцький.

Коли про нього писали як про зірку, він пояснював, що це непорозуміння, бо він просто не знає, «як зірка ходить, сидить і жестикулює». І посилався на запитання, яке поставив його колега Новіцький: «Як можна бути зіркою й одночасно їсти відбивну з капустою?» Від себе додавав: «Коли я граю короля, то після спектаклю знімаю корону, соболину мантію і вдягаю свою зношену куртку, шапку і йду додому». Одного разу журналістка запитала його, про що він думає, коли виходить на сцену, граючи Шекспіра. Відповів: «Щоб не вдаритись головою!»

Але це один бік медалі. Тому що колеги повторювали за Єжи Біньчицьким (незабутнім Богумілом Нехціцем), що Треля просто не усвідомлює, який має талант. Він нагадує «древніх ацтеків, які використовували золото для виготовлення звичайних знарядь». А старожилка сцени Зофія Рисювна зазначала: «Там, де грає Треля, – народний театр».

Театр на котурнах

Треля народився 14 березня 1942 р. у селі Леньче Вадовіцького повіту в сім’ї залізничників. Його батьки мріяли, що він стане залізничником як батько, бо для хлопця із села неподалік Кальварії Зебжидовської це означало гарантований хліб до кінця життя. Але його прийняли до елітного краківського художнього ліцею – як раніше Ромека Полянського чи Франека Старовєйського.

Коли він намагався потрапити до цього ліцею, його відговорювали. Бо не тільки малий, але й занадто низький голос як на його статуру. І ще й до колег звертався цим бескидським діалектом: «Ти, слухай же, но…» Тому він надолужував іншим: терплячою селянською впертістю і неймовірною працьовитістю.

За це отримав наукову стипендію, але в нього її відразу забрали, тому що краківське телебачення показало в короткому сюжеті, що він одночасно бере участь у напіваматорському Театрі STU, і це перед захистом диплома! А тогочасний театральний Краків ходив на котурнах. «У школі панувало старомодне уявлення про театр як місце, яке твориться за допомогою пінопласту і приклеєних вусів», – скаже згодом інший студент Войцєх Пшоняк.

Єжи Трелі це теж заважало, аж настільки, що він навіть потрапив у краківську психіатричну клініку. Там його здивувала пропозиція від Конрада Свинарського – тогочасного гуру театру європейського масштабу. Треля мав зіграти Конрада в «Дзядах»! І він зіграв так, що на спектакль йшли цілі паломництва з усієї Польщі, а соціологи вивчали цей «народний феномен» протягом багатьох років. Конрад-епілептик, Конрад, який під час усієї «Великої імпровізації» (назва монологу Конрада з третьої частини «Дзядів» Адама Міскевича, – ред.) жодного разу не моргає, Конрад, який дивиться в очі самому Богові. А тут ще режисер Свинарський кричить, чому досі не принесли наколінники, бо ж Єжи мусить під час спектаклю кілька разів гепнутися навколішки…

Ну і сварка щодо яєць. Бо Свинарський придумав, що коли Конрад буде сперечатися з Богом, на фоні сцени звичайні польські «дзяди» будуть сопіти й обирати яйця. Зрештою, чому їх має хвилювати якийсь божевільний поет, який плете щось про духовність, якщо їм кишки грають марш. Як то в Польщі… Треля просив, благав, щоб режисер ті яйця відмінив, бо всі будуть дивитися на цей «сором» і вся «Велика імпровізація» піде на марне. Свинарський, однак, не відступив і Треля був змушений із ним погодитися, але аж після сьомого спектаклю. «Кажу: «Я люблю весь народ!» І раптом чую шелест. Дивлюсь, а пані, яка сиділа біля сцени, виймає із сумочки ковбасу. Вона зауважила мій погляд, сховала ковбасу. Я потім дивлюся одним оком, а вона знову її під’їдає. Спектакль тривав чотири години, то мусила щось їсти. І саме тому у виставі мали бути ті яйця…»

Театральне сакрум, змішане з профанум

Це театральне «сакрум» змішувалося в Кракові з «профанум» як ніде у світі. Після пам’ятних ролей у «Дзядах» і «Визволеннні» Виспянського Єжи Треля вважався божищем із великої літери Б – найбільшої з можливих, а тому мав би пересуватися над краківською бруківкою. А він бере участь у фарсовій публіцистичній виставі Станіслава Тима «Розмови під час вирубки лісу». Він зіграв там Бімбера – такого «дурника» з лісу, наполовину неграмотного. Через цю роль актор Треля мусив ще два роки чекати на квартиру. Керівник краківського житлового кооперативу, який відчув особисту образу, коли одного разу зустрів актора на вулиці, сказав: «Пане Єжи, як ви можете робити із себе такого ідіота?!»

До керівника важко доходило, що актор існує не для того, щоб показувати на сцені готові речі з народної міфології, щоб зміцнювати комусь дух. Актор повинен занурюватися якнайглибше в пошуках зерна людяності, шукати також під шаром звичайності, поверховності й дурноти. «Треля добирається до своїх постатей зсередини, – писали критики. – Зіграти означає в його випадку взяти відповідальність за свою постать». Це часто були малі постаті, епізодичні, але тільки Треля міг створити з них витвір мистецтва тривалістю 15 секунд. Коли в ролі бездомного Шайбуса у фільмі «Ангела в Кракові» він підскочив до ангела Джордано, якого грав Кшиштоф Глобіш, із реплікою «А в морду?!», цього вже не можна було забути.

Анна Димна, молодша колега зі Старого театру, сказала: «Вода – це вода, вогонь – це вогонь, Єжи – це Єжи. Просто».

Протягом майже 20 років Єжи Треля змагався з раком. Його стан раптово погіршився під кінець 2021 р. Він помер у Кракові 15 травня 2022 р. Прощання з актором відбудеться 23 травня в краківському домініканському соборі. Єжи Трелю поховають на кладовищі в його рідних Леньчах.

***

Текст написано для проєкту «Dla Polonii», який фінансує Канцелярія голови Ради міністрів РП у рамках конкурсу «Полонія і поляки за кордоном 2021 р.» Публікація відображає лише погляди автора і не представляє офіційну позицію Канцелярії голови Ради міністрів РП.

Вєслав Кот,
доктор гуманітарних наук за спеціалізацією «Сучасна література», професор Варшавського університету соціальних і гуманітарних наук, кінокритик і публіцист, автор понад 30 книг, зокрема виданої нещодавно «Любовні маневри. Найвідоміші романи польського кіно»

Джерело: dlapolonii.pl

 

Схожі публікації
Із вдячності полякам українці прибирають польські місця пам’яті в Україні
Статті
Тисячі українців з ранньої весни з власної ініціативи прибирають польські місця пам’яті, які містяться в Україні, зокрема кладовища. На їхню думку, це не тільки знак вдячності, але й знак солідарності і дружби з поляками, а також винятковий історичний шанс, щоби перенести наш союз на якісно новий рівень – пише Оліх Анатолій, український журналіст польського походження, який особисто бере участь у акції.
14 червня 2022
ABC польської культури: «Весна, ах, це ти»
Статті
Радісний щебет птахів, відчутне на дотик лагідне тепло сонячних променів, яке жене по блакитному небу кавалькади вже не сірих хмар, а білих пухнастих хмаринок. Нові поклади енергії, всюдисуща зелень свіжих одеж світу і надії на краще завтра… Як не любити весну? Безперечно, любили її також польські митці зламу ХІХ–ХХ ст.
31 травня 2022
ABC польської культури: Павел Лозінський – режисер у дорозі
Статті
Павел Лозінський – відомий у Польщі режисер, сценарист і продюсер документальних фільмів. В інтерв’ю для інтернет-радіо «357» на запитання: «Хто ти?» відповів: «Людина в дорозі».
24 травня 2022
Як Польща повернула собі «Червоні маки на Монте-Кассіно»
Статті
Її назва говорить про квіти, які цвіли на схилах Монте-Кассіно. Ще кілька років тому права на цю відому польську пісню належали урядові Баварії. Як Польщі вдалося їх повернути? У 78-му річницю битви під Монте-Кассіно портал dlapolonii.pl нагадує розповідь Вальдемара Доманського.
20 травня 2022
Охман – голос Польщі просто з Америки
Статті
Син поляків, які вже багато років живуть у США, повертається до Польщі, щоб навчатися сольного співу. Аби спробувати власні сили, він подає заявку на участь у телевізійному шоу талантів і виграє. Знайомтеся: Кристіан Охман – молодий музикант, який представляв Польщу на конкурсі «Євробачення–2022» у Турині і посів 12-те місце.
16 травня 2022
Професор Рафал Латка: За замахом на Йоана Павла ІІ стояла радянська влада
Статті
Радянський Союз прийняв рішення усунути Йоана Павла ІІ таким чином, щоб ніхто не підозрював, що за замахом стоїть безпосередньо Москва. Безчинність західних спецслужб їм це тільки спростила – пише професор Рафал Латка з Інститутут національної пам’яті Польщі. 13 травня минає 41-а річниця замаху на життя Папи Римського Йоана Павла ІІ.
13 травня 2022
ABC польської культури: Без останку відданий театру
Статті
Серцевий напад стався в цього великого актора 22 лютого 1992 р. у Новому театрі в Познані. Його останніми словами була репліка з «Короля Ліра» Шекспіра.
12 травня 2022
Світ із п’яти елементів
Статті
Світ повинен шукати нестандартні рішення. Тільки так ми можемо зупинити ефект доміно. Україна сьогодні подарувала нам надію, змінюючи геополітику.
05 травня 2022
Солідарні проти російської агресії
Статті
«На рівнинах України зараз вирішується доля нашого континенту. Йде надзвичайно драматична боротьба за безпечне майбутнє, свободу, ідентичність та добре ім’я всієї Європи. Час дискусій закінчився. Настав час солідарності та рішучих дій», – пише президент Польщі Анджей Дуда.
04 травня 2022