23 червня лучани вчергове вшанували пам’ять в’язнів Луцької тюрми, вбитих катами з НКВС 1941 р. Панахиду на одному з місць розстрілів відслужило духовенство Православної церкви України.
Кількадесят лучан прийшли 23 червня на подвір’я Свято-Архангельського чоловічого монастиря на поминальний молебень, який відслужило духовенство Православної церкви України на чолі з предстоятелем, архієпископом Михаїлом, митрополитом Луцьким і Волинським.
Колишній католицький жіночий монастир ордену Святої Бригіти, де зараз міститься православна обитель, із 1890 р. слугував за міську в’язницю. З 1939 р. у ній радянська влада, яка окупувала Волинь, тримала політичних в’язнів. Коли 22 червня 1941 р. гітлерівська Німеччина напала на СРСР, при відступі службовці НКВС безжально їх розстріляли. За різними даними, 23–24 червня в луцькій в’язниці загинуло від двох до чотирьох тисяч в’язнів, а всього на заході України совєти знищили в ті дні від 20 до 50 тис. осіб. Значну частку вбитих становили поляки.
У Луцьку загалом і у в’язниці зокрема в’язнів розстрілювали й ховали в різних місцях. Із повторним приходом совєтів у 1944 р. злочин ретельно приховували, тому довгий час місця поховань залишалися невідомими й недослідженими. Було кілька спроб провести дослідження вже в незалежній Україні. Останнє з них відбулося у 2017 р.: тоді під стінами монастиря бригіток провели ексгумацію 107 жертв розстрілу.
За свідченнями тих, кому пощастило вціліти в цій бійні 81 рік тому, українців розстрілювали у північному внутрішньому дворі тюрми, поляків – у південному. У північному дворі зараз влаштовано меморіал – на стіні розмістили дошки зі встановленими прізвищами загиблих, поставили хрест. Саме біля нього відбулося поминальне богослужіння за всіх тут убитих. Після панахиди й покладання квітів архієпископ Михаїл звернувся до присутніх.
«22 червня – день нападу фашистської Німеччини на фашистську Росію. Але ця трагедія стала особливою для української сторони, адже обидві імперіалістичні держави обрали полем битви Україну. Та війна принесла багато жертв, багато мучеництва», – нагадав архієпископ Михаїл.
«Ми думали, що це вже історія, що це було колись. На жаль, історія повторилася. До цих волинських сіл, які перераховані тут, на меморіальних дошках, ми можемо додати Бучу, Ірпінь, Маріуполь та інші міста. І виконавці ті ж самі. Це урок для нас. Тепер ми бачимо, хто ворог, а хто – справжній друг», – наголосив церковний ієрарх.
«Чому українці мужньо бороняться, чому не втекли зі своєї країни? Тому що сором переміг над страхом. Совість, мораль не дозволяє нам боятися, дає сміливість боротися. Ми приходили й будемо приходити на це місце, бо воно нас отвережує та надихає, дає силу для перемоги над злом. Хай ці мученики, за яких ми сьогодні молитовно звернулися, там, на небесах, молять Господа, щоби над Волинню і над всією Україною було мирне небо. Молімося за перемогу України над злом», – закликав владика.
Текст і фото: Анатолій Оліх
