23–24 червня 1941 р. енкаведисти розстріляли в’язнів Луцької тюрми. Не маючи змоги евакуювати всіх, хто перебував тоді у в’язницях на прикордонних територіях, радянська влада вирішила за краще знищити їх фізично.

За різними даними? на заході України тоді загинули від 20 до 50 тис. осіб, зокрема від 2 до 4 тис. у Луцьку.

Особливості радянізації, причини, механізми й масштаби репресій комуністичного режиму стали темою Міжнародної наукової конференції «Радянські репресії в Західній Україні у 1939–1953 рр.», що відбулася в Луцьку 24 червня до 80-річчя розстрілів у Луцькій в’язниці.

Захід розпочався із вшанування пам’яті розстріляних в’язнів Луцької тюрми. Після офіційного відкриття конференції її учасники поклали квіти до пам’ятника жертвам цієї трагедії, розташованого на місці, де у 2017 р. відбулася ексгумація 107 жертв розстрілу.

«Хто за політичними переконаннями чи за соціальним статусом не лежав би в цій братській могилі, найбільше, що ми для кожного з них можемо зробити, – це пам’ятати про них», – зазначила професорка Людмила Стрільчук, завідувачка кафедри всесвітньої історії та філософії Волинського національного університету імені Лесі Українки, очільниця Волинської крайової організації Всеукраїнського товариства «Просвіта». Обидві інституції виступили співорганізаторами конференції разом із Державним історико-культурний заповідником у Луцьку, Генеральним консульством Республіки Польща в Луцьку та іншими.

«Щоб приховати свої злочини, радянська влада розмістила тут музичне училище, тобто на цих трупах лунала музика», – сказав професор Микола Кучерепа із ВНУ імені Лесі Українки, який займається, зокрема, вивченням репресій на Волині. Він зазначив, що своєрідним пам’ятником жертвам радянських репресій є томи «Реабілітовані історією», які у Волинській області видає редакційно-видавнича група «Науковий центр історичних студій Волині». На жаль, зараз припинилося її фінансування з боку обласної влади, тому п’ять томів з інформацією про репресованих, які опрацювали науковці, нема за що видати.

«Ми роками збирали дані про жертв. Сьогодні ми достеменно знаємо прізвища 1896 осіб, які тут були розстріляні, серед них – українці, поляки, євреї, росіяни, білоруси та навіть один турок», – розповів Микола Кучерепа.

Про кількість розстріляних у тюрмах Луцька, Дубна, Львова, Дрогобича, Тернополя та інших міст Західної України під час конференції розповіла професорка Оксана Каліщук із ВНУ імені Лесі Українки. «Донині ми не знаємо точно, скільки мешканців загинуло. За документами тюремного управління НКВС жертв було 8789 осіб, які були розстріляні в червні. Але дослідники називають набагато більші цифри. Це і 20 тис., і 50 тис. осіб», – підкреслила вона.

Підставою для розстрілів була директива народного комісара держбезпеки СРСР Всеволода Меркулова від 23 червня 1941 р., яка передбачала знищення  в’язнів на території України, Білорусі, Латвії, Естонії, Карелії, Мурманської та Ленінградської областей.

«За описом свідків, раптово цей шматок землі став пеклом», – зазначила Оксана Каліщук, розповідаючи про перебіг подій, що відбулися в Луцькій тюрмі 23–24 червня. Людей шикували в кілька рядів обличчям до стіни, після чого лунали кулеметні черги. Інших в’язнів змушували скидати трупи до вирв від німецьких бомб. Свідки згадують про 4–5 поховань. Трупів було настільки багато, що в’язні не справлялися зносити їх до ям.

Якщо йдеться про кількість загиблих у Луцьку, то тут дані теж різняться. В енкаведистських документах йдеться про близько 800 осіб або 2000, у пресі періоду Другої світової війни – 1500, в інших випадках – 2754 жертви.

«Коли до міста прийшли німці, була організована спеціальна комісія, до якої увійшли й ті, хто вижив. Вони спробували встановити кількість жертв. Тоді облаштували чотири могли, встановивши на них хрести з табличками, на яких нанесли такі дані: 1800, 800, 1200 і 300. В книзі Миколи Куделі, який вижив під час розстрілу, фігурує цифра 4000. Так чи інакше, жертв було щонайменше 2000, але оскільки документи не збереглися і є різночитання у джерелах, це питання залишається відкритим», – сказала Оксана Каліщук.

Імена жертв розстрілу в Луцьку, за словами Оксани Каліщук, почали оприлюднювати на початку 90-х рр. Згодом над ними почала працювати група на чолі з Миколою Кучерепою. Роботи ускладнювало те, що навіть у 90-х свідки боялися на цю тему говорити, переживаючи за долі своїх рідних, адже радянська влада виловлювала тих, хто вижив, щоб вони не могли розповідати про цей злочин.

Уперше за часів СРСР публічно в Луцьку заговорили про жертв розстрілу на велелюдному несанкціонованому мітингу у липні 1989 р. Після цього в місті щорічно вшановують пам’ять жертв. Одразу ж постало питання про переселення музичного училища, яке діяло тут із початку 1960 рр. Сьогодні тут розташований чоловічий монастир Православної церкви України. У місті облаштовано цілий комплекс меморіальних місць, що вшановують жертв розстрілу. Уже кілька років із цією метою молодь проводить акцію «Ніч у Луцькій тюрмі».

Довгий час не було зрозуміло, де поховані в’язні, адже радянська влада зробила все, щоб знищити сліди поховань. Були навіть свідчення про те, що останки жертв вивозили з міста в невідомому напрямку. І ось у 2016 р. під час облаштування території навколо монастиря археологи знайшли сліди можливої могили. Як зазначив Віктор Баюк, заступник директора Державного історико-культурного заповідника «Старий Луцьк», ініціатором пошукових робіт тоді були історики Сергій Годлевський та Юрій Мазурик.

У 2017 р. комунальне меморіально-пошукове підприємство при Львівській обласній раді «Доля» провело тут розкопки й ексгумаційні роботи, під час яких було знайдено останки 107 людей із явними ознаками насильницької смерті, яких у поспіху абияк скинули у воронки від вибуху бомби.

Віктор Баюк показав фото, на яких було зображено процес робіт та знахідки, серед яких – взуття, фрагменти одягу та документів, які кинули поверх трупів і підпалили. Дослідники опрацювали всі вцілілі фрагменти документів, нотуючи кожну літеру, склад чи слово. Це дало можливість зрозуміти, що йдеться про різноманітні в’язничні документи українською, російською та польською мовами. Луцькі судмедексперти зробили тоді заключення стосовно статі, віку та причини смерті загиблих. «Якщо коротко, то вік молодий, чоловіки, причина смерті – травми, несумісні з життям», – підкреслив Віктор Баюк. Він розповів також про хід робіт з облаштування місця перепоховання, де потрібно було провести археологічні роботи, та зазначив, що матеріали, що описують пошуки місця поховання в’язнів та знахідки, варто було би опублікувати.

Досі невідомо, де розташовані інші поховання, для віднайдення яких потрібна комплексна пошукова експедиція.

Пьотр Олеховський із Військової технічної академії у Варшаві розповів про репресії щодо поляків на Західній Україні у 1939–1953 рр. та категорії репресованих у різні періоди окресленого відрізку часу. Проаналізував документи, до яких сьогодні мають доступ дослідники, та розповів про особливості кримінальних справ репресованих поляків і їхнє наповнення. Зазначив, що доля багатьох в’язнів досі не відома і відслідкувати її за документами часто неможливо.

Питання радянських репресій порушили також Микола Кучерепа, Мирослава Філіпович, отець Павло Хом’як та Світлана Шульга. Доповідь Миколи Кучерепи стосувалася радянізації та репресій на Волині в 1939–1941 рр. Мирослава Філіпович розповіла про переслідування діячів «Просвіти». Отець Павло Хом’як, аспірант ВНУ імені Лесі Українки, нагадав про репресії щодо католицького духовенства, а дослідниця історії чехів Волині, професорка Світлана Шульга – щодо чеської громади

Щоденне життя в’язнів Луцької тюрми в міжвоєнний період описав Олег Разиграєв із ВНУ імені Лесі Українки. Науковець зазначив, що в’язні мали доступ до бібліотеки, освіти, кваліфікованої медичної допомоги, повноцінного харчування та могли контактувати з духовенством. Їх також використовували в місті як робочу силу, вони займалися сільським господарством, працювали в майстернях, за що отримували гроші, які могли зберігати на так званих тюремних депозитах.

В’язниця була розрахована приблизно на 450 осіб, але на практиці динаміка була різною. «Якщо в 1920 р. джерела фіксують близько 270–300 в’язнів, то напередодні війни у ній перебувало близько тисячі осіб. Це свідчить про перевантаження, що загалом було характерне для в’язниць того часу, адже нових не будували, використовували стару інфраструктуру», – розповів Олег Разиграєв.

На початку Другої світової війни, коли польська влада змушена була евакуюватися з міста, в’язнів Луцької тюрми випустили, просто відкривши її двері.

Підсумовуючи конференцію, науковці наголосили на важливості донесення до громадськості інформації про жертв комуністичного режиму. У зв’язку із цим вони прийняли рішення підготувати звернення до Волинської обласної ради з проханням відновити фінансування серії «Реабілітовані історією», яка є своєрідним пам’ятником жертвам радянських репресій.

Текст і фото: Наталя ДЕНИСЮК

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

ЛИСТ ДО РЕДАКЦІЇ: ЧЕРЕЗ 78 РОКІВ РІДНІ ДІЗНАЛИСЯ ПРО ДОЛЮ СТЕФАНІЇ КУРЦВАЙЛЬ

«ЦЕ ДОБРЕ МІСЦЕ ДЛЯ РОЗМОВИ». В ЛУЦЬКУ ОБГОВОРИЛИ ВИШЕГРАДСЬКУ СПІВПРАЦЮ