Російські терористи давно не криються, що їхня мета – не звільнення українських громадян з-під гніту міфічних фашистів і натівського чобота, а знищення і держави, й українського народу. Ще одним підтвердженням цього стала ракетна атака 23 листопада, внаслідок якої без електроенергії залишилася майже вся Україна.
Від самого початку повномасштабного вторгнення росії Україна зазнає масованих ракетних атак. Для «другої у світі армії» (так себе полюбляли донедавна величати східні сусіди) давно нічого не означає поняття військової честі, а після низки поразок на полі бою від Збройних сил України росіяни все частіше стали вдаватися до терористичної війни проти мирного населення. Руйнування житлових будинків і кварталів, навіть цілих населених пунктів, лікарень, пологових будинків, шкіл і дитсадків, катування та вбивства мирних людей, масові могили стали для українців жорстокою буденністю.
23 листопада держава-терорист завдала чергового масованого ракетного удару по об’єктах критичної інфраструктури України. Із території росії, акваторій Чорного та Каспійського морів злочинці випустили близько 70 крилатих ракет. Більшість знищили сили протиповітряної оборони, але частина ракет досягли цілей. Без електроенергії залишилася територія майже всієї країни. Частково знеструмлена була навіть Молдова.
Наша редакція саме встигла передати до друкарні черговий номер «Волинського монітора», коли в нас зникло світло. Увесь Луцьк поринув у темряву.
Мій мікрорайон без електрики залишався 36 годин. Без електрики означає не тільки без світла, телефонного зв’язку, інтернету, а й без води й тепла, адже без струму не працюють насосні станції та котельні, та й власні котли в помешканнях запустити тоді неможливо.
За цей час квартира, хоч температура надворі не опускалася нижче -2°С, добряче захолола. Сліпаючи при свічці над роздрукованим текстом, адже роботу ніхто не відміняв, я подумав, що всі ці незручності не порівняти з тим, як живеться бійцям в окопах і бліндажах там, на фронті. І з ким тільки з друзів, колег чи просто знайомих лучан не спілкувався – всі погоджувалися з тим, що ці проблеми мають не той калібр, аби через них побиватися.
Немає світла? То є свічка, світлодіодний ліхтарик на батарейках, знятий з автомобіля акумулятор, саморобний каганець на олії. Холодно? Добряче закутатися, півторалітрову пляшку з гарячою водою під ковдру, розігріти звичайнісіньку чавунну сковорідку, змайструвати імпровізовану пічку зі свічок і керамічних горщиків з-під вазонів. Води немає? Питну привезти можна, скинувшись на бензин, із поблизьких сіл, а технічну можна і зі Стира принести. Тобто якось зарадити собі можна. Гірше зі зв’язком, але й тут несприятливі обставини можна використати на благо – запросити на вогник сусідів і познайомитися не віртуально, а реально. Чи радше укріпити знайомство, адже за попередні дев’ять місяців всі перезнайомилися в бомбосховищах. Пенсіонерки залишилися без улюбленого серіалу? Не біда – гайда на здибанку з подругами в Пункті незламності. Особисто бачив, як старші пані прийшли сюди на тепло, світло і чай. А ще тут можна почути найсвіжіші новини – куди тій «Санта-Барбарі»!
Путін розраховував, що українці, злякавшись блекауту, втечуть до Європи. Не на тих напав. Йому навіть луцьких пенсіонерок не злякати.
Анатолій Оліх
