Memorium. Луцький цвинтар має свій сайт
Інтерв'ю

Наприкінці жовтня цього року до низки ресурсів, присвячених темі краєзнавства Волині, долучилася фейсбук-сторінка «Memorium», присвячена католицькому цвинтарю в Луцьку. Днями її запустили однойменний сайт: memorium.in.ua. Про цей проєкт наше видання розмовляло з його автором Артуром Альошиним, генеалогом, краєзнавцем і дослідником Волині.

Мертві мають право на пам’ять

Артур Альошин, відомий любителям історії під своїм мережевим псевдонімом Arthur Gautama, поділився історією виникнення свого проєкту й подальшими планами його розвитку.

Розпочалося все з того, що у вересні 2022 р. Дортмундський міжнародний освітній центр (IBB Dortmund) проводив історичний хакатон. Свої ідеї на нього могли подати учасники з України, Молдови, Німеччини та Польщі, а ментори із цих же країн пояснювали, як конкретний задум можна реалізувати. Основна умова – ідея мала стосуватися історичних віртуальних, а не фізичних проєктів.

«Ми з дружиною Катериною Теслюк представили нашу ідею про кладовище. У Луцьку є католицький цвинтар (так, саме в теперішньому часі, адже останки похованих там залишилися), але в публічному просторі його не існує. Знання про нього повністю стерті меморіалом «Вічна слава». Ми хотіли повернути в інформаційний простір пам’ять про це кладовище й не знайшли кращого способу, ніж пригадати поіменно похованих там людей. Ідеться про всіх тих, хто спочиває на цьому цвинтарі, незалежно від того, чи вони були комуністами, чи поляками-католиками, чи військовими. Мертва людина має право на пам’ять», – говорить Артур Альошин.

Його ідея отримала схвалення організаторів хакатону. У жовтні Gautama створив фейсбук-сторінку свого проєкту. На ній він уже виставив низку фотографій, архівних документів і спогадів сучасних лучан.

Проте основний масив інформації публікуватимуть на сайті: memorium.in.ua. Як розповідає Артур Альошин, портал він наповнюватиме поетапно. Як прогнозує, дослідження триватимуть ще досить довго, адже не в усіх архівах, «дякуючи» росії, нині відкрито читальні зали. Наприклад, луцький архів узагалі зараз зачинено для відвідувачів. Окрім того, краєзнавець очікує, що люди ділитимуться своїми спогадами, які він планує публікувати в розділі «Блог».

«Ми сподіваємося, що, згадавши багатьох людей поіменно, спричинимо своєрідну ланцюгову реакцію, яка дозволить накопичувати дані. Можливо, сайт переросте в своєрідну енциклопедію лучан або хоча би лучан католицького віросповідання», – висловлює припущення Gautama.

Насамперед на ресурсі оприлюднять нариси про відомих жителів Луцька, похованих на цьому кладовищі. Серед них є, наприклад, архітектор Тадеуш Краффт, благодійниця Юзефа Поляновська чи засновниця Згромадження сестер бенедиктинок-місіонерок Ядвіга-Юзефа Кулеша. «Інші, нові для лучан, імена, мабуть, стануть відомими згодом завдяки тому, що ми опублікуємо відомості про цих людей», – зазначає автор проєкту.

Сайт буде двомовним. Корпус українською мовою запустили вже, ще за тиждень-два буде доступна польська версія. Перелік похованих на цвинтарі католиків публікуватимуть польською мовою, солдатів Червоної армії – російською, тобто мовами оригіналу, адже саме так, на думку авторів проєкту, шукатимуть своїх рідних користувачі.

Артур Альошин уже розмістив на сайті список із майже 3 тис. імен і прізвищ похованих. Наступні списки він додаватиме в хронологічному порядку, за роком поховання.

Базою для укладання списків послужили метричні книги з Головного архіву давніх актів у Варшаві та Волинського обласного архіву. Під час перевірки чи уточнення даних на цю базу дослідник накладав додаткову інформацію. Наприклад, під час Другої світової війни записи часто бували дуже лаконічними, фіксували тільки хто і коли помер. У таких випадках краєзнавець звертався до інших джерел, зокрема до документів РАЦСу.

Скільки років цвинтарю?

Дискусійною досі залишається дата заснування цвинтаря. «Дослідники ХІХ ст. говорять, що ховати тут почали з 1802 р., тобто з часу перенесення цвинтаря з кляштору бернардинів. Тамтешнє кладовище ліквідували й частину могил перенесли на Яровицю. Але історик Богдан Колосок пише, що за мапою 1807 р. довкола цвинтаря – поле, а всередині вже є дерева. Зрозуміло, що за кілька років великі дерева не могли вирости. Я цього плану поки що не маю, а Колосок у своїй книзі його не наводить. Мушу з ним погодитися: дерева так швидко не ростуть. Якщо вони позначені на мапі, можливо, той цвинтар функціонував до 1802 р.», – говорить Артур Альошин.

Чітких документальних свідчень із цього питання, за його словами, немає, адже метричні книги про похованих на Яровиці згадують тільки з другої чверті ХІХ ст. Раніші записи можна вважати лише більш чи менш імовірними, адже вони фіксують тільки факт смерті, не упоминаючи місця поховання.

Точна кількість похованих на кладовищі на Яровиці наразі невідома. За даними з метричних книг, виходить десь 13–15 тис. Але, як зазначає автор проєкту, він проаналізував ще не всі метричні записи. До того ж для встановлення остаточного числа похованих від загальної кількості метричних записів потрібно буде відняти тих, кого вписали у книги, але поховали в іншому місці або згодом перепоховали. І треба буде додати близько тисячі радянських військових, похованих у братських могилах. У північно-східній частині кладовища перемішані й довоєнні, й післявоєнні поховання, частина з яких теж військові.

На меморіалі збереглися близько 250 надмогильних плит, на яких можна прочитати імена. Серед них – католики та радянські чиновники, поховані вже після війни. Їхні прізвища Артур Альошин опублікує невдовзі.

Із оригінальних довоєнних плит, які залишилися від старого кладовища, поки що вдалося знайти лише дві. Це надгробки інженера Теодора Стефанува й подружжя Гжегожа і Флорентини Копій (їхня плита вбудована в огорожу меморіалу).

Є ще кілька довоєнних поховань, надгробки на яких було встановлено пізніше. Наприклад, нерозгадана загадка могили німця Ганса часів Другої світової війни. Одні свідчення говорять, що він був похований не в Луцьку, а його останки згодом сюди перенесли. Інші – що Ганса поховали, ймовірно, в Доросинях, а сім’я просто встановила в Луцьку пам’ятну плиту.

Частина оригінальних пам’ятників із яровицького кладовища збереглася в Гаразджі, куди їх перенесли в 70-х рр. «Ми плануємо проаналізувати цей аспект після повного індексування метричних книг, адже в Гаразджу перенесли пам’ятники не тільки із цього цвинтаря. Тому треба буде з’ясовувати, чи знайдені нами надгробки перенесено з Яровиці, чи, наприклад, із кладовища біля гімназії № 4», – уточнює співрозмовник.

Як руйнували цвинтар на Яровиці?

«Для відповіді на це запитання потрібно трохи повернутися в часі», – пояснює історик. За перших совєтів, тобто в 1939–1941 рр., порушували питання, що багато міських цвинтарів уже заповнені. Практично всі християнські кладовища в межах міста, окрім цього, вже не могли приймати нові поховання. Тоді виникла ідея створити нове кладовище, але питання так і залишилося невирішеним, адже в червні 1941 р. розпочалася німецько-радянська війна.

Після завершення Другої світової війни в Луцьку відкрили кладовище на вулиці Рівненській, а католицький цвинтар на Яровиці став комунальним міським кладовищем. У східній його частині на той час залишалося ще трохи вільного місця, проте його швидко заповнили похованнями католиків, які ще тут залишалися, і радянськими братськими могилами, до яких перенесли останки солдатів, знайдені довкола Луцька. У 60-х рр. хоронити тут заборонили. Точної дати закриття цвинтаря не вдалося встановити.

Меморіал «Вічна слава» відкрили в 1977 р., до 60-ї річниці Жовтневої революції. «Згідно зі спогадами лучан, перед початком будівництва на радіо кілька разів оголошували, що охочі можуть перепоховати своїх близьких. Натомість документи, які я знайшов, свідчать, що перепоховувати дозволили тільки тих людей, які померли після війни. Довоєнні поховання ексгумували дуже рідко, тому останки переважно залишилися в могилах, їх не вивозили», –  пояснює співрозмовник.

Дослідник звертає увагу, що у східній частині меморіалу немає жодних сучасних пам’ятників. Ця частина біля каплиці, на думку Артура Альошина, і є старим цвинтарем: «На ній немає нічого, крім дерев. Тіла залишилися там. Тільки з могил забрали пам’ятники. Наприкінці 60-х чи на початку 70-х рр. у місті було створено відділ ритуальних послуг, який займався похованнями. Його працівники забрали пам’ятники собі на робочий матеріал. Частиною надгробків, за спогадами очевидців, замостили болото, де зараз розташовані школа № 9 та університетський стадіон. Документального підтвердження чи спростування цього факту немає».

Тут був цвинтар

Артур Альошин розповідає про свої спостереження: «Історична пам’ять про це місце в мешканців Луцька збереглася максимум на рівні «тут був цвинтар» і зовсім незначний відсоток додає, що «тут був польський/католицький цвинтар». Я опитував молодих батьків, які прогулюються меморіалом із дітьми. Тільки одна особа знала, що тут був цвинтар, але їй не було відомо, куди ділися тіла похованих. Тобто фактично можна сказати, що пам’ять не збереглася».

До затирання пам’яті про цвинтар, знищений 45 років тому, на думку дослідника, призвело кілька факторів. Головна причина – в Луцьку не було тих, кому це найбільше боліло, хто порушував би це питання. «Я маю на увазі події Другої світової війни й репатріацію, після яких у Луцьку майже не залишилося поляків. А в тих католиків, які сюди приїхали, на цьому кладовищі немає рідних. Наступні причини – це байдужість громадськості та витравлювання зі свідомості факту про цвинтар. Усі говорять лише про меморіал. Усі ці святкування 9 травня, які теж є частиною історії Луцька, перебивають більш давню історію кладовища. Ще, думаю, вплинув підхід влади, адже протягом останніх років з’явилося багато пам’ятників, присвячених сучасним подіям та іменам, наприклад, пам’ятник Василю Мойсею чи чорнобильцям, але не з’явилося жодної чіткої інформації, чим це місце було раніше в історії Луцька», – говорить Артур Альошин.

На його думку, варто встановити пам’ятний знак, що тут – католицьке кладовище. «Меморіал знають усі. Проте цьому комплексу лише 45 років, а цвинтар до того існував близько 170. Не треба забувати про католицьку й міську складові цього місця», – вважає співрозмовник.

На запитання, навіщо це, здавалося б, дивне зацікавлення католицьким цвинтарем молодій людині, до того ж православного віросповідання, Артур Альошин відповідає: «Я відчуваю певну несправедливість стосовно людей, які там поховані, і до людей, які не можуть вшанувати своїх рідних. Звісно, присутній теж інтерес дослідника. Хочеться знайти щось нове, невідоме раніше з історії свого міста. Зараз ми маємо вибір: після смерті нас можуть закопати в землю або спалити. А ті люди вибору вже не мають. Єдине, що нам залишається, – це їх вшанувати».

Анатолій Оліх

Фото зі сторінки проєкту Memorium на Facebook

Схожі публікації
Великі Гаї, Красівка і Товстолуг на шляху Польського центру в Тернополі
Події
У Польському центрі культури та освіти імені професора Мечислава Кромпця в Тернополі вшанували 104-ту річницю незалежності Польщі. Із цієї нагоди члени організації провели урочисту академію та екскурсію селами Великогаївської територіальної громади, де колись жили поляки.
18 листопада 2022
Переломний дозвіл. У Пузниках проведуть пошуково-ексгумаційні роботи
Статті
«Це кладовище ми практично вибороли в лісу», – говорить Мацей Данцевич, коментуючи отримання фундацією «Свобода і демократія» дозволу на проведення пошуку та ексгумації жертв злочину в селі Пузники колишнього Тернопільського воєводства.
16 листопада 2022
Наводять лад і допомагають
Статті
«Волинський вогник пам’яті» – це акція, започаткована товариством «Волинський мотоциклетний рейд» (ВМР). Її учасники прибирають могили на польських кладовищах в Україні, запалюють лампадки та пов’язують біло-червоні стрічки на нагробках. Вона триває кілька років, зокрема й цьогоріч, попри велику війну в Україні.
10 листопада 2022
Урочистість Усіх Святих у Яновій Долині, Березному і Костополі
Події
Члени Товариства польської культури в Костополі разом із харцерами, парафіянами костелу Пресвятого Серця Ісуса вшанували День Усіх Святих.
07 листопада 2022
Золота польська осінь на Поділлі
Статті
24 лютого ми всі були шоковані тим, що почалася війна. Пізніше, коли вляглися перші емоції, ми рушили на допомогу: спочатку на прикордонні переходи, а потім, згідно з польською традицією «чим хата багата», приймаючи у своїх домівках біженців, надаючи нічліги, харчування, одяг і все, що тільки можна.
05 листопада 2022
Хвилина мовчання у Дубні в День Усіх Святих
Події
У День Усіх Святих у Дубні вшанували пам’ять польських солдатів, монахинь-кармелітанок та дубенських католиків, які спочивають на місцевих цвинтарях.
02 листопада 2022
Тернопільські поляки впорядкували польські поховання
Події
Напередодні 1 листопада члени Польського центру культури та освіти імені професора Мечислава Кромпця в Тернополі традиційно прибирали кладовища в Тернополі й поблизьких селах, на яких спочивають поляки.
01 листопада 2022
Добра справа у Пшебражі
Події
Луцькі волонтери із благодійного фонду «Добра справа» впорядкували Польське військове кладовище в селі Гайове (колишнє Пшебраже) Ківерцівської територіальної громади. Вони вивезли два трактори опалого листя. Допомогу їм у цьому надала місцева громада.
27 жовтня 2022
Намагаються зробити світ кращим
Статті
Наближається особливий для поляків час – урочистість Всіх Святих і День усіх померлих вірних. У ці два перших листопадових дні всі йдуть на могили рідних, щоб привести їх до ладу й помолитися там. Ми порозмовляли з поляками, що прибирають кладовища, на які в наші дні майже ніхто не приходить.
27 жовтня 2022