Вишуканий симбіоз музики і слова
Інтерв'ю

Сестри Леся та Галя Тельнюк представили в Луцьку свою нову програму. Концерт, котрий відбувся 19 червня, організувало Мистецьке об’єднання «стендаЛь». Ще «передрадянські» стіни Волинського лялькового театру своєю чудовою акустикою підтримали магію музичного дійства на два жіночі голоси та три віолончелі. Під час концерту прозвучали пісні на вірші Оксани Забужко, Галі Тельнюк, Тараса Шевченка, Маргарет Етвуд, Станіслава Тельнюка.

Наступного дня сестри Тельнюк та Олег Репецький, генеральний директор СП «Комора», яке продюсує проект «Сестри Тельнюк», зустрілися зі своїми шанувальниками у Волинському прес-клубі.

Запашна кава, смачні тістечка та гарне товариство гармонійно доповнювали теплу атмосферу зустрічі, котра, своєю тематикою якимось чином нагадала про нічні розмови на кухні часів радянського «інтелігентського підпілля». Незважаючи на обмеження в часі, чарівні пані Леся та Галя Тельнюк люб’язно погодились на кротке інтерв’ю для «Волинського монітора».

– Яке Ваше життєве кредо?

– Леся: Бути людиною. Бо, хоча ми є і мамами, і дружинами, і співачками, і творцями, цього всього не було б, якби ми не прагнули бути нормальними людьми.

– Коротко, як у документальному фільмі, Ваш життєвий шлях. Ви сьогодні, вчора…

– Галя: Народилися ми в родині письменника і перекладачки. Мама була перекладачкою східних мов, працювала також журналістом. Тато був дисидентом.

60z7wndP5m0

– Ви киянки?

– Г.: Так, народилися в Києві і там живемо дотепер.

– Л.: Родина батька жила в Києві, потім виїхала, але батько повернувся туди працювати. Цікава історія родини в тому, що мама закінчила університет, але вона до знайомства з батьком не говорила українською, бо була зі Східної України. Їхня любов змінила її світогляд і життя. На жаль, родину зберегти не вдалося, бо КДБ поламало долю нашого батька. Він рано пішов із життя. Родина розпалася, по суті, через безкінечні переслідування та злидні, бо його і не друкували, і забороняли. Вижити було важко. Доля нашого батька і подібних до нього на совісті цього режиму – страшної машини, яка руйнувала життя.

– Коли Ви зрозуміли, що Ви українки?

– Г.: Ще з дитсадка ми бачили, що ми не такі, як інші. Київ був російськомовним містом і нам неодноразово задавали питання: «Почему мы не разговариваем на русском?». Нам доводилося пояснювати це ще в шестилітньому віці.

– Яким чином?

– Л.: Не повірите, нам доводилося навіть битися.

– Г.: Це дуже складне питання. Те, що суспільство нездорове, ми бачили з дитинства. Тому що в нормальному суспільстві не можуть сміятися над людиною, яка живе на своїй землі і говорить рідною мовою, не можуть її за це бити. Виникало бажання закритися від цього суспільства, бажання не ходити до школи. В останніх класах батьки були змушені перевести нас до іншої школи, бо та була вже зовсім під впливом КДБ. Вони травили нас: занижували оцінки, ходили з перевірками додому. Це був потужний терор з боку партійної та комсомольської організацій школи.

– Коли Ви відчули, що Вашою зброєю є те, що робите, і що Ви можете щось змінити?

– Г.: Тоді, коли написали перші пісні і зрозуміли, що їх слухають наші ровесники. Батькова однокурсниця Катерина Антощенко вела телепрограму «На допомогу школі». Вона зробила випуск, де батько розповідає нам про Тичину. Ми заспівали у цій передачі. Катерина Антощенко мало не підпільно зняла цю передачу, котра мала успіх. Після того її, здається, звільнили з роботи, а передачу заборонили. Це були 80-ті роки.

Коли на наступний день ми прийшли до школи, то відчули повагу до себе. Ми зрозуміли, що коли ми співаємо, нас чують. Коли потрібно було виступити на шкільних вечорах чи представити школу, ми це робили найкраще. Це була наша музика, ми ж не виходили традиційно, як усі, співати народні пісні чи пісні весільно-розважального змісту. Потім ми створили свій колектив і зайняли перше місце в Києві на конкурсі вокально-інструментальних ансамблів. Переможці мали можливість записатися на професійній студії. Ми тоді були ще дітьми, нам було 15 чи 16 років, але вже тоді ми відчули, що маємо якийсь вплив.

rUWMAhVNy1I

– Ми намагаємося ввійти до європейського співтовариства, вертаємось, як кажуть, додому. Відчуваємо підтримку наших польських побратимів. Яке місце у вашому житті займає Польща?

– Г.: Дуже велике і дуже близьке, бо наш прадід був поляком. Як і багато хто, ми маємо мішане коріння. Це таємна історія нашої родини, не знаю, легенда чи ні: наш прадід народжений від якогось польського родовитого чоловіка, який був закоханий у прислужницю українського походження. Оскільки одружитися на ній не міг, то дав їй своє прізвище. Прізвище нашого діда було Тельнюк-Демірскі-Адамчук. Дід був великим оригіналом, мав чотирьох дітей і дав їм різні прізвища. Наш тато Тельнюк, його рідний брат Тельнюк-Адамчук, і сестри мали різні частини цього прізвища.

– Типова українська традиція «мультикультури»?

– Л.: Наш батько Станіслав вільно володів польською мовою, у дитинстві читав нам казки та детективи. Польська література і мистецтво – це частина нашої сім’ї. На мою думку, між поляками й українцями існує надзвичайно сильний родинний зв’язок. І за складні моменти в житті поляків і українців ми всі повинні попросити вибачення, не спекулювати цим і намагатися бути вищим від цього.

– Г.: Тим більше, що розібратися до кінця у всьому абсолютно нереально. Ми не можемо коментувати події, свідками яких не були. Мусимо про них пам’ятати, але не для того, щоб мститися, а щоб цього не повторювати.

– Л.: Я хочу додати, що існує третя персона, про яку ми забуваємо. Є українці, поляки, а є ще ж Росія, яка весь час влазила, яка весь час формувала думку поляків про поганого тупого українця.

– Ева Демарчик і Марек Грехута допомогли збудувати мій музичний простір. Вчора Ви його добудували. Слухаючи Вас, я побачив, що Ви даєте українському молодому поколінню те, чого я дуже довго чекав від українців. Чекав, коли вони злізуть із фольку, з шароварщини. Ви вчора показали, що є прекрасна, молода, гарна каста українців із великим шармом, елегантністю і вишуканістю. Де Ви знайшли цей музичний код?

– Г.: Я думаю, що цей код закладений у словах батька, у його розшифровці поезії. Хоча батько займався невдячною роботою – вивчав творчість Тичини, якого на той час уже всі ненавиділи як зрадника, тому що він написав вірш «Партія веде». Про нього казали: «Краще з’їсти кирпичину, ніж читать Павла Тичину». Батько тоді, коли ми росли і формувалися, займався інтерпретацією поеми-симфонії «Сковорода». У дитинстві для мене була найкраща гра у Сковороду: я ходила з паличкою по квартирі, мала свій монастир, в який я заходила біля якоїсь кімнати. Це була моя Китаївська пустинь. Ми дійсно з Лесею гралися в такі речі. Ми писали одна одній листи, як героїні роману нашої улюбленої Джейн Остін. Нам завжди хотілося шляхетності.

– Л.: Я хотіла б додати, що шароварщина сформувалася саме за часів совка.

– Г.: Це ж великий продюсер «таваріщ Сталін» спродюсував шароварщину.

– Л.: А насправді у більшості українців генетичне тяжіння до іншого. От навіть учорашній концерт показав: ці дівчата-організаторки з Мистецького об’єднання «стендаЛь» також цього прагнуть. Це бажання є, просто воно не може ніяк вирватися із «продюсерського центру» Сталіна.

– Г.: Тому що зацементували так, що треба було би багато паростків, щоб зірвати цей цемент. Хто має бути на наших концертах? Вони не народилися. Вони вмерли в 33-му, їхніх прадідів розстріляли, вони ненароджені. Ми плакали з Лесею, коли дізналися, що у трьох хлопців, які загинули на Майдані, улюбленими співачками були сестри Тельнюк. Як це може не розірвати серце, якщо тих, хто народився, вже нема і вони вже не народять.

– Ви були в Канаді. Вас там сприйняли. Які «хвилі еміграції» були на Ваших концертах?

6ncJ08ONYbQ

– Г.: На наші концерти приходять різні люди. Якщо це старші особи, то це професура. Якщо молоді, то це напіванглійське суспільство. Вони вже знають, хто такий Верхарн, Верлен, Дікінсон, Вульф. Вони на цьому виховувалися, формувалися й у них є потреба чути Рільке в українському перекладі. Ми не говоримо про четверту хвилю – «русскоязичних».

– Вони також приходять?

– Г.: Одиниці. Так, як і тут, одиниці з них приходять на наші концерти. А ті, хто тут слухав шансон, і там ходять на «Брайтон».

– Останнім часом суспільство все активніше сигналізує про інформаційне перевантаження, про девальвацію слова і життєвих цінностей. Учора Ваш концерт у Луцьку був свідченням «прямого влучення» з допомогою вишуканого симбіозу слова і музики.

– Г.: Маю надію, що наша творчість додасть людям більше оптимізму і віри в можливість змінити себе і свою країну. Врешті бути за неї та за себе відповідальними.

– Л.: Допоможе нам усім перебороти синдром перерваної європейської культурної традиції, заповнити розірвану ланку власної історії та культури.

– Яким є рецепт побудови України від сестер Тельнюк?

– Г.: Любити її всім серцем. Любити, берегти, боротися за неї.

– Л.: І молитися за неї.

Розмовляв Валентин ВАКОЛЮК

Фото Юлії СТАСЮК

 

Схожі публікації
«Отче наш» українською від литовського композитора. В луцькому костелі відбудеться благодійний концерт
Події
У римо-католицькому кафедральному соборі Святих Апостолів Петра і Павла в Луцьку 29 травня, в неділю, о 16.00 відбудеться благодійний концерт «Попри війну. Віра. Надія. Весна». Виступатиме архієрейський хор луцького православного кафедрального собору Святої Трійці «Оранта».
26 травня 2022
Польські фразеологізми: Точка зору
Статті
Генрі Кіссинджер – досить віковий, адже має вже 98 років (що за прекрасний вік!), дуже заслужений колишній радник із питань національної безпеки і державний секретар Сполучених Штатів Америки за каденцій президентів Річарда Ніксона і Джеральда Форда.
26 травня 2022
Візьміть участь в опитуванні щодо мовної ситуації в середовищі мігрантів з України
Події
Мігрантів з України, які прибули до Польщі після 24 лютого 2022 р., просять узяти учать в опитуванні щодо мовної ситуації в їхньому середовищі.
26 травня 2022
Померла Тереза Дуткевич – віцеголова Федерації польських організацій в Україні
Події
Із великим сумом ми сприйняли інформацію про смерть Терези Дуткевич – багаторічної польської діячки в Україні та журналістки.
25 травня 2022
«Підтримка Польщі – неоціненна». До Луцька прибула допомога з Катовіце та Лодзі
Події
Гуманітарна допомога від Польщі не перестає надходити до українських волонтерів. Про останні отримані вантажі розповів Владислав Дорошенко, співкоординатор Єдиного комунікаційного центру в Луцьку.
25 травня 2022
Комунальники впорядкували старий католицький цвинтар у Дубні
Події
Комунальні служби навели лад на старому католицькому кладовищі, що на вулиці Млинівській у Дубні. За гроші, виділені з місцевого бюджету, відремонтували єдиний уцілілий склеп.
24 травня 2022
ABC польської культури: Павел Лозінський – режисер у дорозі
Статті
Павел Лозінський – відомий у Польщі режисер, сценарист і продюсер документальних фільмів. В інтерв’ю для інтернет-радіо «357» на запитання: «Хто ти?» відповів: «Людина в дорозі».
24 травня 2022
Польське товариство навело лад на кладовищах у Любомлі та Римачах
Події
Члени Товариства польської культури імені Міхала Огінського в Любомлі розпочали цьогорічне впорядкування польських військово-цивільних кладовищ у Любомлі й Римачах.
24 травня 2022
Триває впорядкування католицького кладовища в Кисилині. Запрошують усіх охочих
Події
Українці продовжують прибирати польські кладовища на Волині. Нещодавно волонтери впорядковували частину некрополя в Кисилині Затурцівської сільської громади. Тепер запрошують продовжити акцію.
23 травня 2022