Маневичі – молоде поселення, тож і цвинтарів тут було не так багато. Пропоную читачам «Волинського монітора» ознайомитися з темою некрополів, які існували в містечку в різні періоди його недовгої історії.

Поділитися цією інформацією мене мотивував, зокрема, той факт, що в Маневичах відсутня традиція популяризації таких сторінок історії. Про це навряд чи розповідають у школі чи музеї, а знання і спогади сучасних мешканців сягають максимально кінця 1940-х рр. Тому навіть такий короткий список може стати несподіванкою для багатьох сьогоднішніх маневичан, які, йдучи вулицями, не уявляють, що проходять територією колишніх некрополів.

Отож, найбільше цвинтарів у межах містечка було наприкінці 1930-х рр. та на початку Другої світової війни, а перші ‒ з’явилися під час Першої світової війни і були, звісно, військовими.

1. Гадаю, найстарішим маневицьким некрополем був військовий поліконфесійний цвинтар поблизу залізничної станції. Він з’явився під час Першої світової війни, коли в цьому місці почали ховати солдатів німецької та австро-угорської армій, які воювали з росіянами. Cеред похованих там були католики, лютерани і православні, однак згодом на ньому з’явилася римо-католицька каплиця, у якій у 1923 р. була зареєстрована парафія, а сама каплиця відтоді стала першим маневицьким парафіяльним костелом.

Проіснував цвинтар до початку Другої світової війни. Відразу після приходу совєтів, він був частково зруйнований, а на його місці зробили танцмайданчик, на якому червоноармійці організовували забави «под гармонь». Пізніше територія цвинтаря була частково забудована. Збереглося кілька відомих світлин цього цвинтаря, зроблених переважно в роки Першої світової війни або відразу після неї. Жодних ознак меморіалізації на місці немає. Подібну історію виникнення мали і два наступні цвинтарі.

Військовий цвинтар із каплицею в Маневичах, 1916 р. Фото із цифрового архіву Національної бібліотеки Австрії

2. Військовий поліконфесійний цвинтар солдатів німецької та австро-угорської армій із часів Першої світової війни був розташований на сучасній вулиці Соборності. Поховання там існували ще в 1930-х. Коли цвинтар був зруйнований, мені невідомо. Його територія досі не забудована, а кілька років тому на його місці був створений дендропарк. Жодних ознак меморіалізації на цьому місці немає.

3. Військовий поліконфесійний цвинтар солдатів німецької та австро-угорської армій із часів Першої світової війни містився також поблизу сучасного стадіону. Він був зруйнований у 1980-х рр. під час будівництва в цьому місці підстанції та адмінбудинку електричних мереж Маневицького району. Жодних ознак меморіалізації на місці немає.

4. Військовий цвинтар польських легіонерів, які загинули у Першої світовій війні, воюючи на боці німецької та австро-угорської армій. Цей цвинтар виник у другій половині 1920-х рр., коли поховання польських легіонерів, розташовані на інших цвинтарях, почали переносити в нове місце, на околиці тодішніх Маневич. Таким чином, з метою вшанування 10-ї річниці здобуття незалежності, тут створювався військовий меморіал на честь полеглих легіонерів. Основним елементом меморіалу став триметровий обеліск.

Цвинтар урочисто відкрили 22 червня 1929 р. у присутності президента Речі Посполитої Ігнація Мосціцького, волинського воєводи, представників генералітету та вищого духовенства. Через п’ять років поряд із кладовищем побудували й освятили новий парафіяльний костел. На цвинтарі є також два цивільні поховання. Це могили настоятелів костелу, померлих у 1931 та 1942 рр. Після Другої світової війни значна територія кладовища опинилася на обійстях нових маневичан, які почали селитися на колишньому прикостельному плацу.

Цвинтар польських легіоністів у Маневичах у день відкриття 29 червня 1929 р. Фото з польського Національного цифрового архіву

Могили, які лишилися поряд зі зруйнованим костелом, до початку 1990-х рр. були вже майже повністю знищені. Після відновлення у храмі богослужінь почалися багаторічні роботи з упорядкування збереженої частини цвинтаря. У зв’язку з будівництвом парафіяльного дому були ексгумовані та перенесені на кілька метрів могили священників. Станом на сьогодні відновлені всі надгробки, дошки з написами на обеліску та епітафії на могилах настоятелів. Збереглося кілька відомих історичних світлин, зроблених переважно у день відкриття кладовища.

5. Єврейський цвинтар (кіркут), як і католицький та православний, був розташований на західній околиці Маневич. Ці три цивільні кладовища були ніби згруповані і відділялися один від одного залізницею і вулицею відповідно. Мені невідомо, коли на кіркуті з’явилися перші поховання. Зрозуміло лише, що до Другої світової війни це був найбільший за площею (можливо, і за кількістю поховань) цвинтар. Очевидно, що після 1942 р. поховання на ньому вже не здійснювали. Також мені не відомо, коли він був зруйнований.

Наприкінці 1970-х рр. через західну частину кіркута проклали новий маршрут траси Луцьк–Любешів та звели шляхопровід. Решта території кладовища до сьогодні не забудована. Жодних ознак меморіалізації на місці немає.

Територія колишнього єврейського цвинтаря, 2020 р. Фото Романа Павлюка

Територія колишнього єврейського цвинтаря. За залізничною колією видно забудову на території колишнього католицького парафіяльного кладовища, 2020 р. Фото Романа Павлюка

6. Католицький парафіяльний цвинтар. Виник, імовірно, на початку 1920-х рр. Був знищений на межі 70–80-х рр., щоб звести на ньому багатоквартирні будинки. Поодинокі поховання тоді були перенесені родинами померлих на сусідній православний цвинтар. Жодних ознак меморіалізації на місці немає.

7. Православний парафіяльний цвинтар (початково належав до православної Успенської парафії в Оконську). Кладовище виникло, ймовірно, у середині 1930-х рр., оскільки на топографічній мапі 1931 р. на його місці ще нічого немає. Воно було розташоване через дорогу від католицького цвинтаря. Після Другої світової війни, у зв’язку з різким зростанням населення православного віросповідання, цвинтар значно розширився і діяв протягом кількох десятиліть. На початку 1990-х рр. поза межами селища був закладений новий комунальний цвинтар. Сьогодні це єдине діюче кладовище в Маневичах.

8. Поховання солдатів радянської армії на місці колишньої привокзальної площі з’явилося під час Другої світової війни або ж після її закінчення. Обставини масового поховання безіменних військових повністю не з’ясовані. Гадаю, десь у 1970-х рр. поховання було впорядковане і на ньому з’явився обеліск зі скульптурними зображеннями солдата та жінки.

Мапа історичних цвинтарів у Маневичах

Не знаю, чи займався хтось раніше темою історії маневицьких цвинтарів, бо й надалі тут дуже багато загадок. Наприклад, куди поділися чисельні мацеви з кіркуту або рештки монументальних склепів з католицького цвинтаря? Де ховали своїх рідних місцеві німці та українські протестанти? Чи існують якісь радянські документи (зокрема, фотографічні), пов’язані з ліквідацією цвинтарів? Постає також риторичне запитання: чи відбудеться колись цивілізоване вшанування пам’яті колишніх маневичан (євреїв, поляків, німців), яких, за звичкою, часто продовжують вважати чужинцями?

Роман Павлюк