Генеральний консул Республіки Польща в Луцьку Славомір Місяк завершив дипломатичну місію в Луцькому консульському окрузі. Він працював тут у складні часи, адже каденція розпочалася в серпні 2020 р., коли набирала обертів пандемія, а потім йому разом із командою довелося долати виклики в умовах повномасштабної російської агресії проти України.

У середу, 24 квітня, в Луцьку відбулася зустріч із нагоди завершення дипломатичної місії Славоміра Місяка, в якій узяли участь представники влади, польських організацій та партнерських інституцій із Рівненської, Волинської та Тернопільської областей. Захід став нагодою не лише подякувати дипломату за співпрацю та підтримку, але й підбити підсумки того, що вдалося досягнути протягом чотирирічної каденції.

Наша розмова з Генеральним консулом РП у Луцьку Славоміром Місяком на цю тему відбулася двома днями пізніше.

– Чотири роки тому в інтерв’ю «Волинському монітору» ви сказали: «Україна – це абсолютно мій вибір». Ви від’їжджаєте, тому що завершується чотирирічна каденція, чи вас перевели на іншу посаду? Це ваш вибір?

– Так, це також мій вибір. З одного боку завершується чотирирічна каденція, а з другого – не приховую, що роблю це з огляду на сімейні обставини. Мої діти зараз у такому віці, який вимагає, щоб тато був удома частіше, ніж на вихідних, і то не завжди. Якби часи були стабільними, із задоволенням попрацював би тут ще рік.

– Розумію, що під час війни ви не можете привезти сюди свою сім’ю.

– Короткострокові візити можливі, але про постійне перебування тут не може йтися.

– Як поєднати родинне життя з виконанням дипломатичної місії в країні, охопленій війною?

– Мої діти та дружина стали фанами України, Луцька, тутешнього дозвілля, кухні та мандрівок Україною. Коли я приїхав сюди, діти були меншими, і спочатку могли бути тут, бо через пандемію навчання в польських школах відбувалося дистанційно. Потім ми планували перевести їх до луцької школи. Але в той час щораз частіше почали говорити про кількість російських військ на кордоні з Україною. Я вирішив, що це все-таки ризик. На жаль, прогноз виявився правдивим, тому діти залишилися в польській школі.

Відкриття виставки «Мамо, я не хочу війни». Луцьк, березень 2023 р.

– Як виглядала робота польського консульства в Луцьку перед початком російського вторгнення? Чи перед 24 лютого 2022 р. ви отримували інструкції, як діяти у випадку можливої агресії?

– Звичайно, приблизно із жовтня 2021 р. Деякі речі, як, наприклад, перегляд і знищення документів, ми робимо щорічно, в робочому порядку. У нас є так звані плани евакуації. Це все ми актуалізували й відпрацювали певні сценарії: що забрати із собою на випадок евакуації, що менш важливе, адже кількість транспортних засобів і місць у них обмежена, а передусім треба вмістити в них працівників.

Але насправді я не думав, що консульство доведеться евакуйовувати. Думаю, мало хто цього очікував. Нас попросили виїхати, мабуть, тільки через те, що Луцьк атакували вже в перший день, до того ж він розташований досить близько до кордону з Білоруссю.

Ми виїхали, але де-факто вже після того, як російські війська відступили від Києва й вийшли з тієї частини України, почали готуватися до повернення. Однак список вимог, які ми повинні були виконати, щоб відновити діяльність в Україні, був досить довгим, тож це зайняло якийсь час. Ми повернулися сюди 21 вересня 2022 р.

– Наказ про евакуацію ви отримали після вибухів у Луцьку чи ще до них?

– Після вибухів.

– Як вам запам’яталося 24 лютого 2022 р.? Коли ви прокинулися?

– 23 лютого з візитом у Києві перебували президенти Польщі та Литви Анджей Дуда і Гітанас Науседа. Ми супроводжували їх, коли вони проїжджали Луцьким консульським округом: від державного кордону до межі між Житомирською та Рівненською областями й на зворотному шляху. До Луцька я повернувся о другій ночі 24 лютого. Ліг спати, але близько п’ятої ранку мене розбудили українські літаки. Я увімкнув телевізор, заглянув до інтернету і зрозумів, що почалося.

Я думав, що ескалація, якщо й буде, то в основному на сході або півдні України, що вони, можливо, підуть у напрямку Чернігова або Києва, але не очікував, що вже в перший день ракети почнуть летіти на Луцьк.

Коли після шостої ранку на місто почали падати ракети, в будинку все було чутно. Я вже був одягнений і лише чекав якогось відповідного часу, щоб піти на роботу.

Звісно, про вибухи я повідомив міністерство. Через годину нас попросили виїхати. Консульство залишали всі працівники, через що пакування зайняло трохи часу, але загалом ми справилися досить швидко. О 13:00 за польським часом ми були вже на кордоні.

– Про що ви думали, виїжджаючи з України?

– Я думав, що ми їдемо на кілька днів. І дуже переживав за те, що наближався кінець місяця, коли ми виплачуємо зарплату місцевим працівникам. Тому, як тільки зміг, повернувся сюди, щоб виплатити зарплату й оплатити рахунки. Тоді ми працювали дистанційно.

– Як виглядала ця дистанційна робота?

– У Міністерстві закордонних справ у Варшаві в нас був своєрідний офіс консульства. Ми весь час робили все, щоб гуманітарна допомога потрапляла в Україну швидко. Підтримували діяльність міста у сфері допомоги дітям біженців. Кожні два-три тижні хтось із нас приїжджав сюди, а вже навесні тут відбувалися різні заходи за підтримки дипустанови. Першим заходом, в якому я особисто взяв участь, був День дітей у Язловці, а згодом Літня школа польської мови в Замлинні.

Із червня ми почали працювати над розвитковими проєктами, які передбачали підтримку пожежних команд у Маневичах і Бучачі, а також облаштування сучасної котельні для обігріву приміщень благодійної організації «Карітас-Спес Луцьк». Багато проєктів із нашою підтримкою реалізували польські організації, які, на мою радість, не припинили своєї діяльності.

Нові котли в «Карітас-Спес Луцьк»

– Ви сказали, що польське консульство в Луцьку відновило роботу у вересні 2022 р., але офіційно про це повідомили лише в березні 2023 р. До цього про це не інформували з міркувань безпеки? Як узагалі змінилася щоденна робота консульства?

– Ми не були готові до прийому великої кількості заявників. Потрібно було завершити підготовку до відновлення роботи консульства, а це забирало багато часу. Крім того, до березня 2023 р. у нас не діяла справно внутрішня телефонна станція.

Відколи ми сюди повернулися, то на 100 % реалізували полонійну і промоційну діяльність та надавали консульську допомогу польським громадянам. Із листопада почали поступово приймати громадян України. Продовжували раніше видані Карти поляка та наприкінці 2022 р. почали видавати нові. У січні 2023 р. ми видали перші візи.

– Чи консульство зараз також видає візи?

– Так, поки що тільки національні. Можна офіційно записатися через e-konsulat й подати документи на візу. У планах – відновлення з липня цього року роботи візового відділу. До цього часу наші працівники займалися візами в рамках додаткових обов’язків. Маю надію, що з липня вся діяльність, пов’язана з особовим рухом, буде поступово відновлена, тобто видаватимуться ще й шенгенські візи, які зможуть отримувати також іноземці, та карти місцевого прикордонного руху.

– Повернімося до проєктів. Традиційне запитання: що вдалося, що не вдалося і які з проєктів, реалізованих за чотири роки, ви вважаєте найважливішими?

– Коли я приїхав сюди, ми продовжували реалізувати попередні проєкти, як, наприклад, «Біг миру». Ця подія відбувається вже кілька років поспіль у річницю битви під Шацьком у вересні 1939 р. Після заходів біля могил солдатів Корпусу охорони прикордоння відбуваються забіг на 1939 метрів і висадження дерев пам’яті. Щороку в цих заходах беруть участь представники місцевих, районних та обласних органів влади, а також польська й українська молодь. Приїжджають офіцери Прикордонної служби Польщі, Державної прикордонної служби України, часто теж очільники Люблінського воєводства й волонтери.

Покладання вінків на могилах офіцерів Корпусу охорони прикордоння в Мельниках. Фото: Маргарита Куценко

Біг миру в Мельниках. Фото: Маргарита Куценко

Поступово ми почали реалізувати нові проєкти або змінювати формулу попередніх.

Я поціновувач творчості Сергіуша П’ясецького, тож презентація його роману «Записки офіцера Червоної армії», виданого українською мовою, поєднана зі спектаклем театру з Білостоку – це, на мою думку, один із найкращих проєктів. За кілька місяців до початку повномасштабної війни він спровокував серед представників різних поколінь цікаву дискусію на тему більшовизму, але теж, на жаль, відобразив те, що відбулося потім, після 24 лютого 2022 р.

Презентація роману Сергіуша П’ясецького в Луцьку

Дуже ціную Літню школу польської мови в Замлинні, завдяки якій щороку близько 40–50 юних українців польського походження мають можливість протягом двох тижнів вивчати польську з носієм мови та знайомитися з польською культурою, і все це в поєднанні зі спортивними заняттями та розвагами.

Важливим є проєкт для молоді «Інтелектуальний тріатлон», який щороку реалізує Українсько-польський союз імені Томаша Падури, а ще його нова ініціатива «Свідомий сеньйор», завдяки якій люди старшого віку представили виставу під керівництвом професійного режисера.

Варто згадати про видання українською мовою книги про Януша Радзивілла, відкриття скверу Марії та Леха Качинських у Чорткові, форум «Діалог двох культур», який уже багато років проходить у Кременці, розвиткові проєкти, як-от встановлення сонячних панелей у лікарні в Бережанах, передача обладнання пожежникам, створення соціально-інтеграційного простору для дітей та молоді в Луцьку чи надання допомоги внутрішньо переміщеним особам у Язловці. А ще про впорядкування польських місць пам’яті, співпрацю з харцерами, заходи в роковини Волинського злочину, оплаткові зустрічі та, звичайно, урочистості з нагоди 20-ї річниці діяльності Генерального консульства РП у Луцьку.

Пам’ятні заходи в Гуті в 78-ті роковини Волинського злочину

Урочистий прийом із нагоди з нагоди 20-ї річниці діяльності Генерального консульства РП у Луцьку

Дуже важливим проєктом є День дітей. Раніше він проходив у Здолбунові, а з минулого року ми організовуємо його в Замлинні та Язловці. Тут велика подяка духовенству, яке нас гостинно приймає. У Язловці торік було близько 400 дітей, а в Замлині – близько 300. Для них були організовані різні ігри та атракції. Вони могли, серед іншого, навчитися надавати першу медичну допомогу, приміряти форму пожежника, поїздити на бричці або конях.

День дітей у Язловці, 2023 р. Фото: Алла Фліссак 

– Згадуючи про Язловець, потрібно згадати про те, що вдалося домогтися передачі останньої, третьої, частини монастиря Згромадженню сестер Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії. Чия це була ініціатива?

– Це були передусім ініціатива й зусилля самих сестер із цього згромадження, чиї попередниці працювали в Язловці до 1946 р. Їх підтримував архієпископ Мечислав Мокшицький, митрополит Львівський. Вдалося теж знайти підтримку цієї ініціативи на місцевому рівні та розуміння зі сторони представників влади. Відомо, що ця підтримка йшла також із Польщі, де живуть, зокрема, нащадки випускниць відомої до 1946 р. школи для дівчат у Язловці, якою опікувалося згромадження. Окрім того, це місце важливе для польсько-української історії. І все це разом призвело до того, що останнє крило монастиря було передане у власність згромадження.

Це крило потребує реставрації, тому нам за участі консульства вдалося зацікавити відповідні інституції в Польщі, які займаються охороною історичних пам’яток. Будь-які заплановані зміни, звісно, мають бути узгоджені з Міністерством культури України, оскільки це пам’ятка національного значення.

– Нещодавно я переглядала проєкти щодо захисту пам’яток за кордоном, фінансування яких затвердило Міністерство культури і національної спадщини Польщі. На жаль, проєктів, пов’язаних із Волинню, серед підтриманих не було, більшість із них стосувалися Львівської області.

– Уже є. Учора (25 квітня, – ред.) оприлюднили результати апеляції. Проєкти, пов’язані з реставрацією костелів у Володимирі й Любомлі Волинської області, а також у Підгайцях на Тернопільщині, отримають фінансування. Це вдалося, і я дуже радію із цього приводу. Ці храми – гігантські пам’ятки й потужні об’єкти спільної історії, а крім того, їх реставрацію підтримують місцева влада і громадські діячі. Фінансування в рамках програм Міністерства культури отримають також кілька проєктів, які передбачають упорядкування кладовищ.

– Хотілося би порушити такі складні теми, як кордон і ексгумації. Восени перед консульством відбувся пікет, організований українськими перевізниками, які вимагали, щоб ви допомогли розблокувати кордон. Чи консульство має якийсь вплив на розблокування кордону?

– Ні, консульство не мало на це жодного впливу. Організатори розглядали консульство як місце, де можна подати петицію, яку ми передамо до відповідних органів влади в Польщі. Мене тоді не було на місці, тому петицію вручили колегам, які відправили її до Варшави.

– А ексгумації? Я знаю, що польське Міністерство закордонних справ зверталося до української влади по дозвіл на ексгумації кількох масових могил, у яких поховані поляки, розташованих саме на території Луцького консульського округу. Чому ця справа застопорилася і дозволів досі не надано?

– Я не знаю, чому вона застопорилася. Знаю, що в Пужниках на Тернопільщині польська сторона отримала дозвіл на пошукові роботи. Через кілька місяців досить складних пошуків це масове поховання знайшли. І на цьому все закінчилося. Тобто подано прохання про дозвіл на ексгумацію, але поки що воно залишається без відповіді.

У Парослі на Рівненщині. 2023 р.

– У вас дуже широкі знання з історії, ви навчалися на міжнародних відносинах, працювали в Італії, Греції, Чехії, Азербайджані, Білорусі та Україні. Скільки іноземних мов ви знаєте?

– Я отримав сертифікати на рівні С1 із чотирьох іноземних мов: англійської, російської, грецької та чеської. Досить добре знаю українську, а також трохи сербську, французьку та словацьку.

– Де ви вивчали українську мову?

– Я ніколи не вивчав українську мову. У мене не було на це часу. Я взяв лише два уроки перед тим, як приїхав сюди, а потім вчився лише на піснях, телебаченні та від людей. Спочатку я писав промови на папірці, мені хтось перекладав, а я потім читав і запам’ятовував фрази.

Зважаючи на те, наскільки близькі наші мови, я не можу уявити, щоб хтось жив тут роками й не вивчив українську.

– Окрім української мови, чого ви навчилися в Україні за цей складний ковідно-воєнний період?

– У важкі часи людина вимагає від себе більшого. Я виховував свою терплячість і наполегливість, а, може, навіть упертість, щоб робити певні речі попри все. Під час ковідних обмежень щодо масових заходів потрібно було використовувати будь-яку можливість, звичайно, легальну, щоб організувати концерт чи зустріч.

Коли почалося повномасштабне російське вторгнення, ми всі якось само собою налаштувалися на допомогу Україні, охопленій війною. Допомагали переправляти гуманітарну допомогу, яка одразу ж почала надходити з польських міст, або надавали підтримку в перетині кордону для груп дітей-сиріт. Було трохи важко реалізовувати проєкти з Варшави, але ми впоралися. Іноді я був у дорозі по кілька днів.

Коли ми відновили діяльність у Луцьку, нам довелося мобілізуватися в умовах тривог і блекаутів – деякий час у нас не було ні світла, ні води, було так холодно, що ми, як у давні часи, топили пічку. Не можна сказати, що ми не переживали стресу. Але мушу зазначити, що ті працівники консульства, які приїхали зі мною, – це першокласні фахівці, люди, по яких не було видно, що тут є проблеми.

– Хоча вони теж пережили всі ці блекаути…

– Звичайно, ми жили життям українців. У нас не було якихось особливих умов. Єдине, що, мабуть, було в нас із кращого – це великий генератор, який ми використовували на роботі. Але вдома ми переживали те ж саме, що і всі місцеві жителі.

– У середу під час зустрічі з нагоди завершення вашої дипломатичної місії з вами дуже тепло попрощалися присутні. Що ви відчули в той момент, коли тернопільська делегація почала співати «Sto lat», а всі підхопили, потім почали аплодувати й дякувати? Мені здалося, що ви були дуже зворушені.

– Так, я був дуже зворушений, але витримав. Це такий момент, коли людина розуміє, що вона зробила щось ефективне, щось, що оцінили. Я відчуваю, що я багато працював, віддав тут велику частину свого серця і, напевно, трохи здоров’я, але є результати.

Зустріч у просторі «Культурне укриття» в Луцьку з нагоди завершення дипломатичної місії Славоміра Місяка

Голова Волинської обласної ради Григорій Недопад вручає Славоміру Місяку пам’ятну монету НБУ «Народжений в Україні» за допомогу, надану під час евакуації українських дітей-сиріт до Польщі у 2022 р. 

Розмовляла Наталя Денисюк

Фото: Анатолій Оліх