На календарі 18 листопада 1981 р. У головному офісі Бюро вистав мистецтва у Кракові виставлена інсталяція під назвою «Романтична коляска». Весь витвір виглядає досить дивно.
Два передніх колеса недбало й нерівно витесані з грубого дерева, ззаду – сучкувате дишло. Між колесами вертикально прикріплена, така ж незграбна, як і решта, нестругана дошка. До дошки причеплені п’ять в’язанок сухих трісок і згорток газет.
Автор інсталяції Єжи Бересь, одягнений у грубий плащ, береться за дишло й вулицею Щепанською вивозить своє творіння на краківський Ринок. Звісно, як це буває в подібних випадках, його супроводжує чимала процесія, яка складається з колег-митців, любителів мистецтва та випадкових роззяв.
Між помпою та Сукенницями автор зупиняється й білою фарбою з балончика малює напис «Вогнище надії». Літери виписані у формі кола. Всередині відокремленого таким чином простору Бересь викладає стос із деревини й за допомогою паперу підпалює перше з п’яти вогнищ. Митець хвильку дивиться у вогонь, після чого вирушає в подальший шлях до чергових вогняних зупинок.
Частина людей залишається біля «Надії», інші вирушають за автором. Під ратушею постає «Вогнище свободи», біля Братської вулиці – «Вогнище гідності», за пам’ятником Міцкевичу загориться «Вогнище любові» і нарешті навпроти початку вулиці Святого Йоана – «Вогнище правди». Після завершення цього дійства Єжи Бересь зі своїм тарантасом, на який тепер причеплені п’ять дзвоників, повертається до павільйону Бюро вистав мистецтва.
Після повернення інсталяція знову опиняється на своєму місці. Ідеєю запланованого і проведеного митцем перформансу було вшанування незалежницького суспільного руху «Солідарність», до якого у 80-х рр. минулого століття приєдналися понад 10 млн поляків.
За задумом творця, перформанс мав стати живим пам’ятником цьому героїчному бунту суспільства. Єжи Бересь – один із найвидатніших польських митців другої половини ХХ ст. Він був обдарованим скульптором, учнем самого Ксаверія Дуніковського та першим передвісником перформансу – акціоністського мистецтва.
Як людина небанальна і незвичайна, він сприймав власне тіло як один з елементів мистецтва – такого, яке абсолютно не поміщалося в ретельно вибудуваних на той час рамках. Він вважав, що нагота автора є чимось природним і первісним. Як вогонь, тіло може бути базою, на якій постане картина, намальована так само, як на полотні.
Він називав себе аукціоністом, тому що вважав, що показ твору – це своєрідна акція, яка дозволяє реалізувати мистецький, часто важкий для словесного описання метафізичний досвід, який пропонує мистецтво. Спочатку переважна більшість критиків вважала роботи Береся «химерним явищем».
Сам автор тоді говорив: «Я думаю, що в горнилі сильної позачасової рефлексії утворилася щілина для появи абсолютно оригінального індивідуального творення. (…) Те, що я роблю, – це діалог із навколишньою дійсністю. Інколи діалог, часом суперечка, а бувало, що й гостра перепалка з режимом ПНР».
Скульптура Єжи Береся. Стоп-кадр із фільму на YouTube «Sztuka w przybliżeniu/Jerzy Bereś «Konceptor»
Інсталяція Єжи Береся. Стоп-кадр із фільму на YouTube «Spotkanie z Jerzym Beresiem w pracowni artysty»
Із плином років його мистецькі маніфестації стали відомими і в результаті позачасовими. Він витворив власний неповторний «стиль Береся», переповнений символами, метафорами та надзвичайно далекосяжними мистецькими асоціаціями, які доходять до межі між дійсністю та ілюзорністю.
Бересь охоче творив інсталяції на базі натуральної деревини. Він поєднував елементи конопляними мотузками, використовував полотняні мішки та шкіряні ремені. Характер творів, часто суворий і безпретензійний, не позбавляє їх певної магії та таємничості. Водночас він уміщає твори митця в реальний світ навіть своїми назвами: «Плуг», «Вітряк», «Віз».
Критик Єжи Ганусек писав: «Акції і маніфестації Береся розбурхують уяву. Однак його метою є не просте спонукання уяви, а надання цьому рухові певного напрямку».
Єжи Бересь, проживши 82 роки, помер 25 грудня 2012 р. у Кракові. Він залишив по собі роботи, які відкривають величезний простір для роздумів. Геніальність згаданих індивідуальних рефлексій полягає в тому, що вони всі цінні, влучні та неповторні. Так само, як неповторні люди, – кожен із власним сприйняттям світу.
Габріеля Возняк-Ковалік,
учителька, скерована до Луцька і Ковеля організацією ORPEG
На головному фото: Живий пам’ятник «Арена» у Вроцлаві, пленерна скульптура авторства Єжи Береся. Public domain
