Одне про нього можна сказати впевнено: він мав цікаве професійне й особисте життя. Був пов’язаний зі Львовом, в якому провів перших 20 років життя, потім жив у Ряшеві, Лодзі, Кракові, Познані та Варшаві. Був режисером і актором. Народився 100 років тому, у червні 1924 р.

Адам Ганушкевич не навчався в жодному театральному училищі. Склав іспити екстерном комісії, яка складалася з відомих акторів: Леона Шіллера, Александра Зельверовича, Яцека Вощеровича й Едмунда Верцінського. Потім Адам згадував, що завдяки цьому сформував для себе принцип, що вчитися треба все життя; так і робив.

Як актор дебютував роллю Вацлава в «Помсті» на сцені Нижньосілезького театру в Єленій Гурі. Своєю чергою початком його режисерської кар’єри стала робота над «Неспокійною старістю» в Польському театрі в Познані, а першим спектаклем, поставленим для Телевізійного театру, – «Золотий лис» за оповіданням Єжи Анджеєвського.

Його режисерський та акторський доробок надзвичайно багатий і розмаїтий. У пам’яті поляків він залишився насамперед не як актор, а як авангардний режисер. Його найбільш скандальним рішенням було обійняти посаду директора Повшехного театру 1968 р. після того, як з афіші зняли «Дзядів» Адама Міцкевича, поставлених режисером Казімежом Деймеком, бо виставу розцінили як антирадянську. Посаду директора Ганушкевич займав до 1982 р.

Він вважав, що режисерського ремесла неможливо навчатися. Окрім начитаності, потрібно мати багату уяву, будувати різноманітні асоціації. Варто теж докласти багато праці в інсценізацію кожного спектаклю. На його думку, кожен сценічний твір повинен бути живим, несподіваним, суголосним життю, яке кожен із нас проживає тут і зараз.

Як директор і режисер Ганушкевич найохочіше брався за класичні вистави, польські й іноземні. Він інтерпретував їх через призму сучасності. Формою й незвичною інсценізацією режисер хотів привабити до театру якомога більшу кількість людей, а завдяки спектаклям у Телевізійному театрі – мати можливість розмовляти з поляками у всіх куточках країни.

У режисурі був дуже відважним і новаторським. Тут потрібно згадати про Гоплана, Скерку і Балладину, героїв «Балладини», які в постановці Ганушкевича їздять на мотоциклах марки «Honda», про драбину, на якій замість вершини Монблану актор Анджей Нарделлі виголошував свій монолог у ролі Кордіана, про «Весілля» Станіслав Виспянського, в якому режисер використав поворотну сцену, щоби підсилити видовищність фантасмагоричного танцю акторів. Він був першим, хто задіяв собак на театральних підмостках. Інколи його звинувачували в тому, що він надає перевагу формі над змістом, але його вистави довго не сходили зі сцени і приваблювали багато молоді. Наприклад, інсценізацію роману Романа Братного «Колумби. Рік народження 20» під його керівництвом поставили 250 разів.

Адам Ганушкевич був одружений чотири рази. Його дружинами були Зофія Рисювна, Зофія Куцувна, Марта Стахевичувна і Магдалена Цвенувна. Як багато акторів, він мав репутацію спокусника, але запевняв, що він – чоловік однієї жінки. Ганушкевич стверджував: «За природою я моногамний. Це все одна жінка, яка народилася у третій декаді травня. Вони мають короткі прізвища: Рись, Куц, Цвен…» Через багато років він зізнався, що не був здатним до любові, адже був артистом – егоїстом, для якого не існувало нікого, крім себе. У цих шлюбах народилися діти: дочки Тереза і Катажина та син Пьотр. Цьогоріч померла його остання дружина Магдалена Цвен-Ганушкевич. Її поховали поряд із чоловіком. Вона говорила про нього: «Адам завжди мав крила метелика, землі він радше не торкався. Він так і залишався тим гарним кольоровим метеликом до самого кінця».

Актори, з якими співпрацював Ганушкевич, відгукувалися про нього дуже добре, бо він, хоч був жорстким, нещадним і, як говорила акторка Анна Ходаковська, на репетиціях «катував і розтоптував», потім усе ж казав: «Давайте спробуємо ще раз».

«Він мене внутрішньо зорієнтував на почуття, що ця професія має сенс і навіть може бути місією», – сказала в інтерв’ю Анна Ходаковська. Інші визнавали, що він знаходив обдарованих акторів та акторок і вмів вичавити все найкраще з їхніх талантів. Потім кожен із них мав більше віри в себе, щоб продовжувати кар’єру. Зокрема, він відкрив Кшиштофа Кольбергера, Божену Дикель і Анджея Нарделлі.

У пам’яті мого покоління він залишився як неповторний і неординарний артист, ерудит, залюблений у театр, який прагнув завдяки привабливості своїх вистав зачарувати театром якомога більше людей. Він створював спектаклі, в яких поєднувався відважний пошук сучасних форм з ексцентричністю, але й пошаною до слова. «Для мене суттю того, що я роблю, є бажання поділитися переживаннями, захопленням, мудрістю і турботою наших великих письменників, які я знаходжу у їхніх творах», – зазначив Адам Ганушкевич в одному з інтерв’ю.

Ще молодим поціновувачем вистав я в Телевізійному театрі подивився «Дзядів», «Кордіана», «Балладину», «Не-божественну комедію», «Гамлета», «Антигону», «Весілля», «Процес» та інші спектаклі, поставлені відомими польськими режисерами. Завдяки їм, зокрема й Адаму Ганушкевичу, я маю в собі пошану до польського слова, природну тенденцію шукати у творах співзвучність із сучасністю, метафізичні й етичні цінності.

Відбиток долоні Ганушкевича на Алеї зірок в Мєнздиздрою. СС0

Адам Ганушкевич творив живий театр. Він вважав, що театр просто приречений на сучасність, тому ламав усталені схеми і рутинність. Він хотів через актора-людину достукатися до глядача-людини. Ганушкевич назавжди увійшов у плеяду видатних творців польського театру. Відбиток його долоні вмістили на Алеї зірок у Мєндзиздрою.

Режисер помер у Варшаві в 2011 р. Його поховали на Військовому кладовищі на Повонзках. На труну Ганушкевича кинули теж землю з Личаківського кладовища у Львові. На пам’ятнику – напис: «Адам Ганушкевич. Нудно буде в театрі».

Могила Адама Ганушкевич. Автор: Lowdown, CC BY-SA 3.0

Вєслав Пісарський,
учитель польської мови, скерований до Ковеля організацією ORPEG

На головному фото: Адам Ганушкевич. Автор Edward Hartwig, CC BY-SA 4.0