«Якщо хоча би кожен десятий зберігатиме пам’ять про Волинь за допомогою волонтерства, то ще наші внуки побачать занедбані сьогодні місця, які ми врятуємо від руйнування», – каже Павел із Варшави, який на початку липня разом з іншими волонтерами з Польщі прибирав старий католицький цвинтар у Кисилині.
Протягом двох днів на кладовищі в Кисилині працювала команда з кількох осіб. Акцію організував Артур Альошин – генеалог, краєзнавець і співзасновник Музею Кисилина. Вже кілька років він робить усе, що в його силах, щоб прибирання всієї території католицького цвинтаря, а не тільки біля окремих пам’ятників, відбувалося регулярно.
У 2022 р. йому вдалося зібрати тут найбільшу кількість волонтерів. Загалом близько 40 людей кілька разів збиралися, щоб прибирати кладовище. Тоді вони розчистили найбільше заростей, передусім на значній площі вирубали всюдисущий сумах. Пізніше підтримувати лад на очищеній території вдавалося за участю місцевих жителів та приїжджих волонтерів. У 2024 р. прибирання кладовища підтримало Генеральне консульство РП у Луцьку. Крім того, минулої осені місцеві жителі скосили та обробили хімікатами прибрану частину некрополя.
У 2025 р. на допомогу прийшли Національний інститут польської культурної спадщини за кордоном «Полоніка» та Лодзька хоругва Спілки польського харцерства: цьогорічне прибирання в Кисилині – це частина проєкту Лодзької хоругви СПХ «Польські кладовища в Україні та могили кресов’ян у Биківні в Катинський рік 2025». Його реалізація відбувається в рамках програми «Полоніки» «Місця національної пам’яті за кордоном», яку фінансує Міністерство культури і національної спадщини РП. «Ми привезли до Кисилина інструменти, необхідні для роботи на кладовищі», – зазначає Ярослав Гурецький із Лодзької хоругви СПХ.
«Ми прибирали кладовище 4 і 5 липня. Боролися з рослинністю, корчували деякі пні, які залишилися після минулорічних акцій, виносили сміття. Цей етап упорядкування завершили», – каже Артур Альошин. Своєю діяльністю, спрямованою на відродження історії Кисилина та околиць, він заохочує до участі в прибиранні людей, які хочуть активно дбати про місця пам’яті. Учасники цьогорічного прибирання дізналися про заплановану ним акцію завдяки знайомству з ним, а також із його соцмереж, зокрема сторінки Музею Кисилина у Facebook. Саме тут він розповідає про історію та сьогодення цього куточка світу.
Місце, про яке варто дбати
У липневому прибиранні кладовища взяли участь поляки з Варшави, Кракова та Каліша. Для кожного з них це була перша така акція, пов’язана з пам’яттю про поляків на Волині. До них приєднався також Василь Шахраюк із Нововолинська – ініціатор створення Музею Кисилина.
«Я вирішив спробувати і зовсім не шкодую. Це був мій перший волонтерський досвід у житті, але, безумовно, не останній», – розповідає Павел із Варшави, один з учасників акції.
«Уперше я потрапив до Кисилина наприкінці січня цього року під час подорожі Волинню із приятелем Яреком. Костел та цвинтар справили на мене велике враження. У випадку з кладовищем було видно, що хтось намагається доглядати за ним, але для його порятунку потрібні подальші зусилля та кошти», – каже Павел. Після повернення до Польщі, з’ясувавши, хто опікується польськими пам’ятками в Кисилині, вони з приятелем зв’язалися з Артуром Альошиним.
«Якийсь час мене не полишала думка, що потрібно зробити щось корисне для інших. Час від часу я намагаюся фінансово підтримувати акції, пов’язані з хворими, найчастіше безпритульними тваринами, але це невеликі суми, які я можу собі дозволити. У випадку з Кисилином йшлося не про фінанси, а про силу власних рук і час, присвячений чомусь більшому, ніж скролити життя в соціальних мережах», – говорить Павел.
Ярослав Ганкевич, керівник відділу Муніципальної поліції у Варшаві, в Україну вперше приїхав у 2017 р. Вирушив сюди не з місією чи конкретним планом. Його вела звичайнісінька цікавість.
«У Польщі тоді було багато повідомлень про УПА і Волинську різанину, лякали, що в Україні – бандерівщина і вороже ставлення до поляків. У якийсь момент я подумав: а, може, варто, впевнитися в цьому самому?» – згадує він.
Напрямок був очевидний – Львів. Він потрапив сюди саме на День Незалежності України.
«Я не приховував, що я поляк. І не зустрів тут жодних антипольських настроїв, про які так голосно говорили в Польщі. Люди святкували, розмовляли між собою, слухали концерт. Панувала урочиста атмосфера. Не відбувалося нічого з того, що я собі напридумував, – каже він. – Цікаво, що на території України я ніколи не мав прикрих ситуацій, а люди, яких я зустрічав, ставилися до мене з теплотою і повагою».
Ця поїздка стала початком. Ярослав Ганкевич став вивчати історію польсько-українських взаємин – не лише останніх десятиліть, але й у давніші часи, тобто протягом останніх століть. Він регулярно приїжджав в Україну. Навіть організовував поїздки до Чорнобильської зони. Потім прийшла пандемія, далі – повномасштабне вторгнення Росії.
У 2023 р. він провів тиждень у Києві. Дивився, слухав, усотував. Спостерігав, чим живе місто під час війни, як виглядає його щоденне життя в умовах постійної загрози. «Війна була відчутна, але місто не згасло. Це мене вразило», – розповідає він.
У січні 2025 р. Ярослав Ганкевич знову вирушив в Україну. Тоді він удруге потрапив до Кисилина – невеликої символічної місцини, яку відвідував раніше. У 2017 р. він бачив тут костел, завалений сміттям. Тепер усе було прибрано. «Це була зворушлива картина. Тиша, яка вже була не мертвою, а просто спокійною», – каже Ярослав.
Невдовзі після цього він познайомився з Артуром Альошиним – місцевим громадським діячем. У липні приїхав до Кисилина ще раз, щоб разом з Артуром та іншими волонтерами прибрати територію кладовища.
«У цьому не було жодних великих гасел. Просто робота. Цеглина за цеглиною, бур’ян за бур’яном. Саме в таких жестах народжується справжня пам’ять», – підсумовує він.
Станіслав Фамєлець із Кракова зацікавився історією Волині, проїжджаючи через її територію з автомобілями для української армії. У 2022 р. він спочатку допомагав біженцям з України, які прибували до Польщі, а потім почав возити автомобілі для українських військових. Шукаючи інформацію про Волинь, він натрапив на Артура Альошина в соцмережах і на нашу газету. Незабаром навіть зустрівся з Артуром у Луцьку.
«Мені дуже сподобалася ідея дбати про місцеву пам’ять, але найважливіше те, що ми спираємося на факти, а не на пропаганду», – зазначає Станіслав Фамєлець.
Він радіє, що є такі ініціативи, до того ж хотів пізнати Волинь, не тільки читаючи щось в інтернеті, але й у такий дуже активний спосіб. Він говорить про ці кілька днів у Кисилині як про відпустку, хоча всі важко напрацювалися: «Прекрасне місце, чудові краєвиди. Тиша, яка наповнена співом птахів і звуками справжньої природи. Ці пам’ятки, руїни костелу, залишки колишнього містечка, навіть цей магазин, розташований у колишньому постерунку поліції, – все має свій колорит. Це прекрасне місце, про яке варто дбати».
При нагоді Артур Альошин показав волонтерам із Польщі Кисилин та інші локації. «Він добряче подбав про наші знання», – підкреслює Станіслав Фамєлець.
Наступні акції прибирання
Тим часом у Кисилині вже розпочалася інвентаризація збережених на кладовищі могил. Артур Альошин зафіксує їх стан і дані про те, хто спочиває на цвинтарі. Результати представить у Музеї Кисилина. Він каже, що цього року в селі ще прибиратимуть кладовище, а потім знову оброблять хімікатами, щоб побороти рослинність, якою заростає його територія.
«Будуть наступні спільні проєкти», – обіцяє Ярослав Гурецький. «Необхідно очистити кладовище від цих дерев, знайти в цих джунглях пам’ятники», – зазначає Ярослав Ганкевич, який має намір організувати поїздки до Кисилина, щоб більша кількість людей долучилася до упорядкування некрополя.
«Я вже чекаю, коли буде наступне прибирання. Цей цвинтар вимагає дуже багато роботи. Ми видалили зарослі, трохи пнів і зробили помітними могили, яких раніше зовсім не було видно за зарослями. Але це крапля в морі потреб», – додає Станіслав Фамєлець.
«Я хотів би звернутися до людей, які думають про волонтерство, щоб вони дали собі шанс, бо це чудове відчуття і можливість пізнавати місця, їх історію, культуру та жителів. Особливо я звертаюся до людей, які вважають себе патріотами і «пам’ятають» події на Волині. Якщо хоча би кожен десятий зберігатиме пам’ять про Волинь за допомогою волонтерства, то ще наші внуки побачать занедбані сьогодні місця, які ми врятуємо від руйнування», – наголошує Павел.
Наталя Денисюк
Фото надали Артур Альошин та учасник прибирання Павел
