Львівська національна галерея мистецтв імені Бориса Возницького представила в Палаці Потоцьких кілька десятків робіт художника Данила Довбошинського. Митець народився в Колках на Волині, проте все його творче життя було пов’язане зі Львовом.
Відкриття виставки «Данило Довбошинський. Над берегами вічної ріки» зібрало 25 липня чисельну групу учнів митця та поціновувачів його живопису.
Торік минуло 100 років від дня народження художника. Із цієї нагоди «Волинський монітор» опублікував спогади про нього «Данило Довбошинський – мій дядько», якими поділився його племінник Валентин Ваколюк (від народження митець мав прізвище Добошинський, літера «в» з’явилася в ньому як помилка під час видачі нових документів у Львові, – авт.). Виставка ж, яку відкрили в минулу п’ятницю, відбулася з нагоди 101-ї річниці від дня народження митця – її відзначали 27 липня.
«Насправді вона ювілейна, адже 40 років тому відбулася перша виставка Данила Довбошинського в галереї», – зазначила заступниця гендиректора Львівської національної галереї мистецтв імені Бориса Возницького з наукових питань Оксана Дарморіз. Вона подякувала всім, хто підготував для експонування картини із фондів галереї, зокрема, працівникам експозиційного відділу й реставраторам, а також доброчинцям, котрі надали картини з власних колекцій, та Валентину Ваколюку, який передав понад 50 полотен із родинного архіву.
«Сьогодні ми віддаємо належне Данилу Довбошинському – одному зі знакових майстрів Львова, котрі його формували. Ми довго йшли до цієї виставки, адже пан Валентин запропонував її ще десь півтора року тому», – сказав Тарас Возняк, генеральний директор Львівської національної галереї мистецтв імені Бориса Возницького.
На виставці представлені живопис і монотипії, написані протягом усього творчого життя митця, починаючи із 1946 р. Їх експонуватимуть у Палаці Потоцьких у Львові до 24 серпня.
«Данило Довбошинський надзвичайно дорога людина в моєму житті. Він мав вплив на моє формування. Коли говоримо про феномен львівської малярської школи, то важливо відзначити роль у ньому саме Данила Довбошинського, який став легендою. Його творчість багатогранна, багатовимірна, наповнена поетичними та філософськими смислами. Він наснажився атмосферою Львова та рідної Волині», – сказав учень митця Роман Яців. Він говорив також про складові національної ідентичності та полікультурний контекст у творчості Данила Довбошинського, зокрема про вплив на нього французької та польської шкіл.
Доктор мистецтвознавства Василь Косів, ректор Львівської національної академії мистецтв, у якій навчався та працював Данило Довбошинський (тоді це був Львівський державний інститут прикладного і декоративного мистецтва), говорив про його унікальність як митця та викладача: «Це перший вступ, перша група навчання, перший випуск. І це все зіркові імена. Унікально теж для тих часів, що випускник одразу залишився викладати».
Усе життя Данила Довбошинського було пов’язане з академією: тут він навчався, понад 30 років викладав, а протягом 20 з них завідував кафедрою монументального живопису. «Всі, хто тоді навчався в академії, отримали більше чи менше вплив та іскру від Довбошинського. Ми зараз оцифровуємо архів, частина його вже є на сайті академії в рубриці «Видатні професори». Серед трьох імен, які ми там уже представили, є і Довбошинський», – сказав ректор.
«Я вступила до інституту в 1966 р. Данило Довбошинський викладав у мене на першому курсі. Він запам’ятався мені як дуже добра і співчутлива людина. Завжди заходив в аудиторію із посмішкою. Взагалі, коли з’являлися Данило Довбошинський, Зиновій Флінта чи Михайло Лозинський, аудиторія сяяла», – поділилася спогадами докторка мистецтвознавства Галина Стельмащук, яка у 1989–2024 рр. працювала у Львівській національній академії мистецтв, а нині викладає на кафедрі дизайну Волинського національного університету імені Лесі Українки. Як і Данило Довбошинський, вона – родом із Волині. До речі, статтю про митця до Енциклопедії сучасної України підготувала саме Галина Стельмащук.
«Данило Довбошинський сьогодні серед своїх, у своєму місті. Уявіть собі шлях дитини, яка після жахіть війни дістає нову якість, котра його формує, і потім передає це своїм учням. Він мав величезний вплив також на моє становлення. Коли я перебирав родинні фотографії та готував до виставки його картини, переді мною промайнуло все його життя, а в ньому символічні маркери та ті стовпи, які його сформували. Такими стовпами були викладачі Роман Сельський, Іван Севера, Ростислав Сильвестров і Йосип Бокшай та друзі-однокурсники Іван Скобало, Софія Караффа-Корбут, Карло Звіринський, Вітольд Монастирський, а також львівське мистецьке середовище – родина Туринів, Марґіт Сельська, Микола Колесса та багато інших», – сказав Валентин Ваколюк.
Наталя Денисюк
Фото: Ольга Шершень
