Поляки, котрі брали участь у більшовицько-польській війні 1919–1921 рр., – незаперечні герої для польського народу. Однак, зовсім іншу оцінку їхньому патріотизмові дала радянська влада, увірвавшись на територію Західної України 17 вересня 1939 р. і отримавши можливість поквитатися за програну війну.

Історичний нарис про долю Олени Антонівни Баньковської – приклад політики радянського тоталітарного режиму щодо поляків, що воювали з більшовиками у війні 1919–1921 рр.

Олена Баньковська народилася в 1893 р. у селі Ясинець Дубровицької волості Сарненського повіту. Родина Баньковських володіла трьома десятинами землі, у вільний час батько столярував. На жаль, через важке фінансове становище родини Олені не вдалося отримати початкової освіти. З юного віку дівчина була змушена працювати хатньою робітницею в різних роботодавців, зокрема й у ксьондза Змієвського в містечку Дубровиця. У 1919 р., під час складної військової ситуації, останній допоміг Олені виїхати до Любліна, де, на його думку, було простіше знайти роботу. Проте надії дівчини на працевлаштування виявилися марними, вона мешкала й харчувалася у знайомих священика, розуміючи, що не може довго зловживати їхньою гостинністю.

На той час у Любліні укомплектовувався жіночий легіон (Легіон кобєт), безпосередньо підпорядкований місцевому поліційному управлінню. Усі жінки-службовці легіону носили військову форму, що привертало увагу людей. Одного разу, зустрівши на вулиці молодих легіонерок, Олена вирішила приєднатися до цього формування й уже через кілька днів у складі 30 новобранок відправилася до Варшави в центр підготовки. Служба в легіоні передбачала підписання зобов’язання, за яким дівчина мала відслужити безперервно не менше шести місяців. Після нетривалого навчання разом з іншими 150 дівчатами з усієї Польщі Олена Баньковська отримала обмундирування і зброю (пістолет «Браунінг») та приступила до виконання службових обов’язків, що полягали в підтримці правопорядку на вулицях міста, несенні варти на важливих стратегічних об’єктах, як то залізниця чи склади боєприпасів, та чергуванні на поліційних постах.

Через три місяці сумлінної служби вона отримала відпустку й поїхала до Дубровиці, де на той час квартирувався 10-й піхотний полк 4-ї стрілецької дивізії та польова жандармерія Війська Польського. Познайомившись із комендантом останньої, Олена Баньковська одержала пропозицію стати конфідентом польської розвідки. Оформивши необхідні клопотання про переведення, дівчина отримала перелік своїх обов’язків: шукати нелегальну зброю в місцевого населення, боротися з незаконним самогоноварінням, знаходити приватних підприємців, які не приймали щойно запровадженої польської валюти, та ін. Оцінивши високі професійні якості Олени, керівництво генштабу прийняло рішення відправити її на залізничні станції Олевськ і Бєлокоровичі в тил Червоної Армії з метою з’ясування кількісного складу військових формувань противника. Однак 5 червня 1920 р. 1-ша Кінна армія Семена Будьоного прорвала польську оборону. Стрімкий розвиток подій на фронті завадив дівчині виконати поставлене завдання. Разом з іншими військовослужбовцями її було евакуйовано до Варшави.

Офіційно Олена влаштувалася працювати в один із варшавських військових госпіталів, однак, як запевняють її колеги, жінку неодноразово використовували як фронтову розвідницю в тилу Червоної Армії. Для цього вона перевдягалася у зношений селянський одяг та постоли.

Після завершення військових дій, як і більшість резервістів, розвідниця повернулася до звичайного життя. Вона приїхала до Дубровиці та працювала економкою в ксьондза Змієвського. На її утриманні перебував батько, якому в 1940 р. виповнилося 90 років. Відзначимо, що в 1922–1923 р. за добросовісну службу в жіночому легіоні та розвідці Олену Баньковську нагородили хрестом і медаллю «Польща своєму захисникові».

На момент радянської окупації території Волині 17 вересня 1939 р. Баньковська володіла кінотеатром у Дубровиці. Він отримував 5 тис. злотих річного обороту. Обслуговували його троє робітників, що радянські функціонери потрактували як експлуатацію найманої робочої сили.

5 січня 1940 р. управління НКВС у Житомирі арештувало Олену Баньковську. Спочатку її доставили до в’язниці НКВС у цьому місті., а згодом перевели до в’язниці в Рівному. Постановою Особливої наради при НКВС СРСР від 7 червня 1941 р. «за боротьбу проти революційного руху, проявлену на секретній посаді», Баньковську Олену Антонівну засуджено до п’яти років заслання в Красноярський край. Проте у слідчій справі є відмітка, що жінка відбувала покарання в таборі «Севвостлаг» (Северо-Восточный исправительно-трудовой лагерь – рос.).

Ще й досі подальша доля Олени Баньковської невідома. Згідно з рішенням Рівненської обласної прокуратури від 9 серпня 1989 р. вона потрапила під дію ст. 1 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 16 січня 1989 р. «Про додаткові заходи по відновленню справедливості стосовно жертв репресій, що мали місце в період 30–40-х та початку 50-х років».

Тетяна САМСОНЮК

P. S.: Тетяна Самсонюк – головний спеціаліст відділу використання інформації документів Державного архіву Рівненської області. Матеріали рубрики «Повернуті із забуття» опрацьовані за архівно-слідчими справами, що зберігаються у фонді «Управління Комітету державної безпеки УРСР по Рівненській області (1919–1957 рр.)» ДАРО та Архіві управління Служби безпеки України. Будемо вдячні, якщо відгукнуться родичі героїв рубрики або ті наші Читачі, які володіють більшою кількістю інформації про них.