У червні минулого року Кабінет Міністрів України спробував створити орган, аналогічний до спільної Комісії уряду та національних і етнічних меншин у Польщі (дорадчо-консультативний орган польського прем’єр-міністра). Нова українська Рада міжетнічної єдності та новий уповноважений у справах національних меншин мали адаптувати українське законодавство до європейських норм.

Це переважно також стосувалося впровадження відповідного механізму фінансування поточної діяльності інституцій і громадських організацій (для утримання офісів, виїздів мистецьких гуртів, організації святкових заходів, купівлі технічного обладнання, видання газет мовами національних меншин), які об’єднують своїх членів на основі приналежності до певного етносу.

До сьогодні, судячи з реакції управління у справах національностей та релігій при Вінницькій обласній державній адміністрації, жодних вказівок на цю тему з Києва не надходило, у зв’язку з чим одна з найважливіших ініціатив українського уряду залишилася «замороженою». Залишають надію лише новостворені центри національних культур (у 2014 році – в Хмельницькому та в 2015 році – у Вінниці), проте рівень їхнього дофінансування з бюджету країни надзвичайно мізерний (1,5 тис. євро − на витрати, пов’язані з діяльністю центру, а також 1,25 тис. євро − на культурно-мистецьку діяльність для понад 130 національних меншин, що діють на території Вінницької області).

Природнім є питання, чи коли-небудь у бюджеті України будуть передбачені гроші не у вигляді «подачки», а пропорційно до численних потреб ромів, євреїв, росіян, поляків, білорусів та інших? У добу Інтернету кожен може перевірити, скільки грошей отримують національні меншини на свої потреби в інших країнах. Наприклад, у Польщі рішенням міністра адміністрації та цифрування від 16 грудня 2014 року на реалізацію завдань, пов’язаних з охороною, збереженням та розвитком культурної ідентичності національних та етнічних меншин, а також збереженням і розвитком регіональної мови скеровано понад 15 млн злотих (приблизно 125 млн гривень). У цьому списку одне з провідних місць посідає українська та лемківська меншини, які отримують у Польщі в цьому році понад 3,5 млн злотих (25 млн гривень). Польський уряд піклується про українські мову та культуру на своєму подвір’ї (витрачаючи тільки на один часопис «Наші слово» 420 тис. злотих), а що робить український уряд для польської громади на своїй території? «Принаймні не перешкоджаємо», − може сказати горезвісний український урядовець, показуючи рукою на схід, де точиться війна, на стрімкий курс долара й сотні інших причин. Тим часом Польщі вдається не лише фінансувати українців на своїй території, але й підтримувати земляків на Кресах.

Мільйонні інвестиції в польські доми, програми з підтримки польськомовних медіа та польської освіти на території України – це дуже серйозні й необхідні інвестиції, проте, може, врешті прийшов час натиснути на українську владу, аби вона почала не лише хвалити патріотизм поляків, котрі стоять на Майдані з біло-червоними прапорами, але й показувати Заходу, що вони цінують багатокультурне багатство спадщини різних народів, котрі проживають в Україні, та хочуть це багатство підтримувати і дбати про нього так, як це роблять західні країни, на які українці дивляться крізь «рожеві окуляри»?

Чи це означає, що Україна мусить відірвати останній шматок хліба від української дитини й віддати польській організації на купівлю, наприклад, фотоапарату? Звичайно, ні! Вистачить того, щоб звернутися до Єврокомісії, яка на прохання, наприклад, українського Міністерства культури охоче погодиться в терміновому порядку дофінансувати подібні проекти. А добрий міністр та президент не забаряться вкласти у цю ініціативу також щіпку патріотизму й постараються об’єднати всі національності, що проживають в Україні.

Як це можна здійснити? Чи коли-небудь з’явиться список потреб усіх громадських організацій, з якими можна буде звернутися до українського уповноваженого в справах національних меншин? Тимчасом час поляки добре знають, чого хочуть, оскільки завдяки підтримці з боку польської держави вже давно дбають про культуру та мову своїх предків шляхом реалізації величезної кількості проектів разом із польськими Міністерством закордонних справ, Міністерством національної освіти та неурядовими організаціями. Очевидно, настав час, щоб брати ініціативу в свої руки та під час наступного засідання Верховної Ради за участю діячів громадських організацій, яке відбудеться 11 березня в Києві, вимагати від влади, щоб за короткий період створили механізм і знайшли кошти на поточну діяльність всіх національних меншин на своїй території. Якщо цього не вдасться зробити зараз, коли до голосу народу ще дослухаються, то далі може вже бути занадто пізно. Бідні національні меншини стають «розмінною монетою» в руках країн, що думають великодержавними категоріями. Русинська меншина на Закарпатті та російська на Донбасі зацікавлено дивляться на багаті країни своїх предків і нічого дивного немає в тому, що вони погоджуються на дотації та субвенції, які не завжди матимуть на меті опіку над кладовищами чи вивчення мови предків.

Єжи ВУЙЦІЦЬКИЙ